На долоні історі

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя

«Я вважаюсь загадкою для всіх, 

ніхто не розгадав мене абсолютно...»

Микола Гоголь

Взимку 1828 року Гоголь приїздить до Петербургу, щоб стати чиновником, проте його чекало розчарування. Отже, література. 

Перші його твори - вірш «Італія» і романтична поема «Ганц Кюхельгартен», опубліковані під псевдонімом В. Алов спіткала невдача, адже вони не відповідали віянню того часу. Микола Васильович скупив усі видання поеми і спалив їх у себе в номері. Та це буде не єдиний твір, доля якого бути спаленим. 

Але творча поразка не зломила письменника, вона  спонукала  його змінити жанр.

Гоголь з великою любов’ю ставився до історії і культури свого народу. Взимку 1829 року чоловік, в листах до матері, просив надсилати йому всі матеріали, що стосуються українських народних звичаїв, костюмів і легенд: «Ви маєте тонкий, спостережливий розум, ви багато знаєте звичаїв … наших... У наступному листі я очікую від вас опису повного наряду сільського дячка, від верхнього до самих чобіт з найменуванням, як це все називалося... Ще докладний опис весілля, не упускаючи найменших подробиць... Ще кілька слів про колядки, про Івана Купала, про русалок. Якщо є, крім того, будь-яких духів або домових, то про них докладніше з назвами і справами... »

Він ще не розумів, як використовувати дані відомості,  але хотів творити, і написати щось на кшталт казок, які йому розповідала бабуся Тетяна Семенівна. Про запорожців і славних козаків, відьом і русалок, дивовижних озерах і заплутаних доріжках.

Все це Гоголь використав у написанні циклу повістей на українську тематику. Він працював над збірником з 1829 по 1932 рік. Перший том «Вечорів на хуторі біля Диканьки» вийшов у світ влітку 1831 року, коли письменник жив в Павловську, в будинку княжни Васильчикової. Саме тоді доля звела його з Олександром Сергійовичем Пушкіним,  хоча, Микола Васильович намагався і до цього познайомитися з найвідомішим поетом того часу. Письменник був його відданим шанувальником.  Тільки переїхавши до Петербургу у  1829 році, він вирішив нанести поетові візит. Без запрошення нагрянув до квартири Пушкіна, але слуга його не пустив, і сказав, що господар відпочиває, бо всю ніч грав в карти. Для Гоголя це був страшний удар, адже він завжди вважав поета ідеалом.

Другий том вийшов рівно через рік,  у  1832 році. 

У кожну книгу увійшло по чотири повісті:

I - «Сорочинський ярмарок», «Вечір напередодні Івана Купала», «Травнева ніч, або Утоплена» і «Зникла грамота»;

II - «Ніч перед Різдвом», «Страшна помста», «Іван Федорович Шпонька і його тітонька» і «Зачароване місце».

Дії творів переносять читача  у  XVII, XVIII, а потім і в XIX століття, в життя простого українського народу. Письменник зміг створити глибокий ліричний образ України через описи пейзажів та національного менталітету.

Відразу після виходу повної збірки, нею зацікавився Пушкін. Він писав: «Зараз прочитав Вечори поблизу Диканьки. Вони здивували мене. Ось справжня веселість, щирість, невимушеність, без манірності. А місцями яка поезія! .. »

Не дивлячись на всю казковість, Гоголь використовував цілком реальні матеріали: не тільки відомості, надіслані рідними, а й праці з етнографії, лінгвістичні статті і навіть трактати з чаклунства. Сам письменник зізнавався, що не може придумувати сюжети з нічого, йому потрібна канва.

Як висловився літературний критик Віссаріон Бєлінський: «Вечори на хуторе поблизу Диканьки» - це поетичні нариси.., нариси, повні життя і чарівності. Все, що може мати природа прекрасного, сільське життя простолюдинів звабливого, все, що народ може мати оригінального, типового, - все це райдужними квітами блищить в цих перших поетичних мріях Гоголя ».

У «Авторській сповіді» Микола Васильович писав: «Причина тієї веселості, яку помітили в перших творах моїх, що здалися до друку, полягала в деякій душевній потребі. На мене знаходили напади туги, мені самому незрозумілої, яка відбувалася, можливо, від мого хворобливого стану. Щоб розважати себе самого, я придумував собі все смішне, що тільки міг вигадати. Вигадував цілком смішні обличчя і характери, постачав їх подумки в найсмішніші положення, зовсім не дбаючи про те, навіщо це, для чого і кому з цього вийде яка користь. Молодість, під час якої не приходять на розум ніякі питання, підштовхувала».

Далі буде.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Келли, Мэри Пэт. Залив Голуэй : Роман/ М.П. Келли; пер. с англ. И. Толока. - Харьков: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2018. – 592 с.

У цій книзі простежується усе життя людини - з самого дитинства і до старості. Всі її мрії, тривоги, звершення, невдачі і втрати. І все це - на правдивому історичному тлі. Читаючи дану книгу пронизуєшся життям людей різних історичних епох, національностей, поглядів, доль. Шість поколінь - один довгий шлях. 

Онора виросла серед безкрайніх зелених долин Ірландії. Дівчина-католичка, за наполяганням батьків, збирається піти в монастир, не відчуваючи до цього покликання. Однак вона зустрічає Майкла. Це добрий, сміливий і діяльний молодий чоловік. Його не лякає будь-яка робота чи труднощі. Хлопець готовий на все, щоб отримати благословення батьків і одружитися на Онорі. Молоді все ж зіграли весілля, вони щасливі, але великий голод 1847 року приніс багато випробувань їх сім’ї. Автор описав страшні сцени голоду, Допомоги чекати нізвідки. Владі тільки на руку смерть ірландців-католиків. Велика кількість людей їдуть до Америки. Онора переконує Майкла теж виїхати, щоб врятувати їхніх дітей, але трапляється біда – чоловік помирає. Вагітна Оноре і її сестра, маючи по четверо дітей, самі переїжджають у Чикаго.

В іншій країні, де їх ніхто не чекає, сестри стикаються з багатьма труднощами: проблеми з житлом, злидні, важка праця, громадянська війна... Через все це сім'ї Келлі належало пройти. Вистояти, не втративши віри, любові і один одного. 

Онора хотіла передати дітям та онукам свою любов до рідної Ірландії. Однак ті стали американцями і минуле їх не хвилювало. Вона розповідає все своє життя правнучці, адже допитливий дитячий розум все вбирає і запам'ятовує. Саме завдяки цому ми маємо можливість прочитати цей роман.

Гайдук Оксана, провідний бібліотекар патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

(продовження)

Разом з корифеями тетру

У липні-серпні 1911 року в Катеринославі гастролювала трупа українського театру Миколи Садовського. Вистави йшли у літньому театрі міського саду (нині парк імені Глоби у Дніпропетровську). 

Простежити за тими гастролями є змога через хроніку «Театр і музика» в київській газеті «Рада». 

«Театр М. Садовського веде в Катеринославі такий репертуар: “Ревізор”, “Міреле Ефрос”, “Суєта”, “Наталка Полтавка”, “По ревізії”, “Пан Штукаревич”, “Вечорниці”, опера “Катерина”, “Артист”, опера “Галька” і т. ін.» («Рада», 8 (21) липня 1911).

Гастролі проходили з великим успіхом. «Вітання М. Садовського в Катеринославі. Прихильники ідейної сценічної діяльності М. Садовського зробили йому на спектаклі 7-го іюля в Катеринославі овацію. Йшла п’єса Винниченка “Брехня”. В антракті М. Садовському була піднесена адреса українською мовою з багатьма підписами. Адреса прочитана була місцевою українською письменницею Т. С. Бичихиною. Читання адреси вкрите було рясними оплесками». («Рада», 12 (25) липня 1911).

«Трупа М. Садовського в Катеринославі останніми днями виставляла такі п’єси: “Гандзя”, “Бурлака”, “Чарівниця”, “Брехня”, “Галька”, “Енеїда”». («Рада», 20 липня (2 серпня) 1911).

«Трупа М. Садовського заробила в Катеринославі за перших півмісяця 300 руб. “на круг”. Такі ж приблизно збори робить і трупа А. Суходольського». («Рада», 21 липня (3 серпня) 1911).

«В Катеринославі партію Зевса в “Енеїді” замість д. Чорноморця, київського виконавця, співав з великим успіхом М. Садовський. 26 іюля “Енеїда” йшла в Катеринославі вже втретє». («Рада», 27 липня (9 серпня) 1911).

Оператор Данило Сахненко вирішив скористатися нагодою — перебуванням у Катеринославі трупи Миколи Садовського — і зняти фільми «Мати-наймичка» за І. Карпенком-Карим й «Наталку Полтавку» за І. Котляревським. 

 (Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст]/ Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Світ знань нових видань

Макидонов, А. В.

 Первые метрические книги г. Запорожья (Александровска) (1774-1788) / А. В. Макидонов.- Запорожье: СТАТУС, 2017 .- 256 с.: илл.

Книга Андрія Макідонова – видання, що вміщує в себе метричні документи Свято-Покровської церкви. Це найдавніші письмові пам’ятки, що збереглися в Державному архіві Запорізької області 18 сторічча.  

Священик вів їх у вигляді зошитів і заносив в хронологічному порядку відомості про народження (хрещення), шлюб (вінчання) і смерть (поховання), що відбувалися на території його приходу. Дані матеріали відтворюються максимально наближено до оригіналу, зберігаючи орфографію тих часів.

У виданні наведені короткі біографії голів адміністрації Дніпровської лінії і статті, присвячені питанням історії міста Запоріжжя, Дніпровської та Української оборонної ліній. Також книга оснащена іменними та географічними покажчиками для більш вільного орієнтування в тексті. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ-го сторіччя

«Я вважаюсь загадкою для всіх, 

ніхто не розгадав мене абсолютно...»

Микола Гоголь

Зацікавленість даною особистістю не згасає вже протягом двохсот років. Адже досі він - неординарний письменник, який залишив багато загадок про себе.

Питання починаються ще з появи Миколи Васильовича. Вчені сперечаються про дату народження Гоголя. Одні вважають, що він з'явився на світ 20 березня, інші ж запевняють, що 1 квітня 1809 року. Мати, Марія Іванівна, у якої двоє перших дітей померли, ледь народившись, дала обітницю перед іконою Миколи Диканського, що, якщо у неї буде син і він виживе, назве хлопчика на честь чудотворця. Також вона просила місцевого священика молитися за неї і її майбутнє дитя до тих пір, поки не сповістять про народження.

За спогадами сестри письменника, він дуже любив розповідати про походження його імені.

Крім Миколи, в сім'ї було ще 11 дітей, з яких до свідомого віку дожили лише чотири молодші сестри - Марія, Анна, Єлизавета та Ольга.

Тож, містик народився в селі Великі Сорочинці Полтавської губернії Миргородського повіту. Він походить з козацької дворянської династії Гоголів-Яновських, родоначальником якої вважався гетьман Остап Гоголь, сподвижник Богдана Хмельницького.

Юнак ріс у творчо-набожній атмосфері, адже його батько, Василь Опанасович, славився поетом і драматургом, він володів домашнім театром свого друга, в якому також виступав як актор і сценарист. Мати ж, домовита господиня, відрізнялася досить сильними релігійними поглядами. Марія Іванівна і Микола були дуже близькі, саме завдяки їй творчість Гоголя наділена містицизмом.

Таланти майбутнього творця проявилися ще у шкільні роки. Він навчався в Ніжинському ліцеї, де почав писати їдкі епіграми та вірші про педагогів і учнів. Микола Васильович був обраний редактором місцевого рукописного журналу, також проявив себе і як художник. У 12 років у молодика почали рости вуса, і він настільки ними захопився, що почав домальовувати їх на кожній ілюстрації в підручниках. Його лаяли, але не виганяли, бо робив це дуже талановито! Не було рівних Гоголю і в театральних виставах. Особливо добре йому вдавалася роль пані Простакової - однієї з головних героїнь комедії Дмитра Фонвізіна «Недоросток». Костянтин Базілі, мандрівник і дипломат, надалі говорив: «Бачив я п'єсу в Москві і в Петербурзі, але зберіг назавжди то переконання, що жодний актрисі не вдавалася роль Простакової так добре, як грав шістнадцятирічний тоді Гоголь». Спогади Тимофія Пащенка, однокурсника Миколи Васильовича: «Всі ми думали тоді, що Гоголь піде на сцену, тому що у нього був величезний талант і всі дані для гри на сцені ...».

Письменство для Миколи Васильовича було подібно до ліків, що допомагали йому від душевних мук. Тоді плани юнаки були не ясні. Однак він знав напевно, що хоче служити Батьківщині і бути корисним своєму народові.

Чекайте на продовження  наступної п’ятниці!



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

Що читають бібліотекарі

Хелприн, Марк. Зимняя сказка / М. Хелприн. – М.: Эксмо, 2014. -688. – (Книга, покорившая мир).

"Истина прекрасна еще и потому, что она не нуждается ни в чем, в том числе и в нашей вере."

«Зимова казка» - наріжний камінь нью-йоркського магічного реалізму, історія любові, здатної повернути час назад і воскресити мертвих. У творі перетинаються часи і народи, міфічне і реальне, багатство й бідність. Саме тут можна зазирнути у міфічне озеро Кохірайс, познайомитися з білим конем, який вміє літати, з красунею-донькою газетного магната, з ватажком вуличної банди, який мріє покласти в кишеню все золото зорі, та з інженером-будівельником, що із століття в століття споруджує сходи в небо ...

Роман показує засніжене місто, в якому герої поринають у неочікувані обставини, казкові чудеса, і, звичайно, велику любов. Все починається з історії злодюжки Пітера Лейна, колишнього жителя боліт, який закохується в дочку самої впливової людини у всьому Нью-Йорку – Беверлі. Тільки ось вона хвора, і смерть для неї - питання часу. Поки ж дівчина вимушена у найлютіший мороз ночувати під відкритим небом і спостерігати за рухами космічних звірів. У наступній сюжетній лінії ми бачимо молоду жінку родом з озера Кохірайс, якого немає на жодній карті. За її спиною маленький син, а в серці - відвага і віра в свої сили.

У книзі велика кількість персонажів, та чи є зв'язок між всіма ними - дізнається лише терплячий читач. Окремий герой твору – це Нью-Йорк, центр прогресу і цивілізації, звабливий і відштовхуючий одночасно. Місто, в якому царюють чудеса.

В романі тісно переплітаються магія і реальність, минуле та сучасне. Рекомендую всім, хто любить казку і красу зимових пейзажів.

Оксана Ясько, завідувач сектором науково-дослідної роботи

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко
(продовження)

Хронікер  фірми  «Пате»

У 1908—1911 роках Сахненко працює хронікером французької фірми «Пате», акціонерного товариства «А. Ханжонков и К0». Історик кіно Володимир Міславський пише: «26 грудня 1908 року кінооператор Данило Сахненко здійснює в Катеринославі кінозйомку свого першого хронікального фільму «Перший випадок холери в нашому місті».

Цікаво, звідки ж у простого механіка з’явився апарат для зйомок? А сталося це ось як, розповідає ветеран українського кіно Арнольд Кордюм. У ті часи в Парижі розквітало велике кінопідприємство «Брати Пате й К0». Його популярність підсилював регулярний випуск кіножурналу під девізом: «Пате-журнал все бачить, все знає!» А для того, щоб кіножурнал дійсно все бачив і все знав, він мав потребу у великій армії кінокореспондентів, і така армія в нього була! Мало того — ця армія працювала на фірму... дурно.

От як це відбувалося. Представник фірми гасав по всій Російській імперії, займаючись вербуванням здібних, надійних людей. Агентами фірми були хазяї «ілюзіонів» і «сінематографів», що одержували від Пате прокатні фільми та журнали. Про Сахненка власники «ілюзіонів» відгукувалися як про людину, що має «золоті руки». Представникові фірми Пате цього було досить, щоб почати з кіномеханіком розмову. Здивовано розглядав він шестерню, яку парубок виточив терпугом, — її важко було відрізнити від фабричної з фірмовим знаком Пате.

Досвідчений представник фірми переконався, що ті, хто рекомендував йому Сахненка, не помилилися і що талановитий і приємний на вигляд парубок заслуговує на те, щоб репрезентувати в Україні прославлену фірму. До всього ж француз протягом трьох днів давав Данькові практичні інструкції. Проконсультувавши Сахненка щодо принципу кінозйомок, він дав вказівку, що саме треба знімати. Фірму цікавили виключно сенсаційні події — пожежі, всілякі катастрофи, стихійні лиха, паради, свята тощо. Відтак український парубок одержав від представника французької фірми знімальний апарат і декілька коробок кіноплівки. 

Звернувши увагу на бідний одяг Данька, представник фірми «Пате» видав йому щось близько сотні карбованців авансу (адже кореспондент фірми «Пате» повинен мати пристойний вигляд!), повів до магазину готового вбрання Альшванга на Проспекті, купив костюм, капелюх, черевики і на додачу ще й годинник з ланцюжком.

— От тепер ви справжній кореспондент, — сказав він.

А після повернення до Москви представник фірми міг із задоволенням записати до свого блокнота прізвище ще одного кореспондента фірми братів Пате — катеринославця Данька Сахненка.

Опанувавши технічні принципи роботи апарата, новий кореспондент розпочав зйомки, але тут справа виявилася складніша. Француз залишив еталон негатива, за яким Сахненко мав рівнятися у своїй роботі. Однак закінчувалася вже перша коробка кіноплівки, а пробний негатив був усе ще далекий від еталона. У наполегливих експериментальних зйомках минула зима. Подальші експерименти перервала весняна повідь на Дніпрі, що затопила багато сіл.

За спогадами старожилів, тоді пливли Дніпром стріхи хат, повіток та клунь, на багатьох стріхах злякано тулилися собаки, кішки й кури, а на одній рятувалися навіть люди. Все це старанно зафільмував невтомний Сахненко. У цей же час на краю міста вода увірвалася у двір великого металургійного заводу. Зняв Данько й це. Як потім виявилося, прислане було дуже близько до еталону.

Наскільки успішно працював катеринославський кореспондент французької фірми, видно хоча б з того, що незабаром він одержав повідомлення від фірми: 

«Вартість надісланого за минулий рік матеріалу покриває вартість кіноапарата, тож відтепер апарат переходить у власність кореспондента». Саме цей апарат і став внеском Сахненка в справу акціонерного товариства. Слід зазначити, що пайовики, вкладаючи в справу своє майно й гроші, не без підстав сподівалися швидко розбагатіти. Вони вірили в «золоті руки» мандриківського парубка Данила Сахненка, кореспондента фірми Пате. 

(Далі буде).

Микола Чабан

ЧабанМ. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст]/ Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter