Акутагава Рюноске.
Чистий аркуш, що оживає
Японська література. В ній – відсвіт порухів японської душі та історії. Вбирання впливу європейського та цілковита самодостатність, яка спирається на потужний код нації. Не втрачений за будь яких обставин. Той, що передається від серця до серця.
На зламі століть в історії майже всіх країн світу з'являються особистості, які це відзеркалюють. Із потужним авторським баченням, що лишає їх в історії назавжди. У випадку із 日本 – історія країни Висхідного Сонця у літературі відбивається стовідсотково.
Сьогодні у рубриці «На долоні історії» – Акутагава Рюноске (яп.芥川 龍之介). Які ж саме акценти часу вплинули на твори народженого у день, рік та місяць «дракона»?
Отже…
Десь із середини XIX сторіччя політика самоізоляції Японії завершується. Не можна сказати, що це було бажанням самих японців, мова, перш за все, про Америку та інші країни світу, які доклали до цього чимало зусиль. Є таке враження, що, незважаючи на свій прогрес у багатьох речах та на «попереду планети усієї», японці ще й досі генетично не звикли та не вписалися до своєї геополітичної, з усіма наслідками, відкритості. З урахуванням традицій та коріння, що мали, тим більше. Можливо тому в країні такий високий відсоток самогубств.
Проте завіса ізоляції впала, та на зміну їй настав час Реставрації Мейдзі (яп. 明治維新, 1868–1889) і так звана парламентська монархія британського типу.
У період другої половини та початку XX сторіччя у 日本 прийнято запозичувати знання з усього світу, приходить просвітня епоха та епоха політичного роману з наголосом на питаннях державного устрою й виборчого права. Політичні діячі вважають своїм обов'язком займатися белетристикою.
З`являються психологічні романи, автором першого є Одзакі Койо (яп. 尾崎 紅葉, 1868–1903). Відчувається значний вплив англійської літератури. Саме увага до європейської стилістики повертає японських авторів до втілення реальних образів. Поширюються видання творів Вільяма Шекспіра та Джорджа Байрона. Разом із тим, є автори, які зберігають та наслідують найкращі традиції епохи Хейан, їх називають «послідовниками золотої троянди». Старовинні перекази, культові обрядові пісні та класичні вірші, ефект моно-но аваре (яп. 物の哀れ) радості-страждання або сумної чарівності речей: тобто зараз все чудово, але життя швидкоплинне, так само, як і цвітіння сакури. Новелістка Хігуті Ітійо (яп. 樋口一葉, 1872–1896) девізом якої є пристрасть до мистецтва, що сильніша за смерть, представниця саме цього напрямку.
Перша світова, у цей час і опісля – пошук істини та джерел соціального зла. У підсумку військові дії дали Країні Висхідного Сонця чимало «бонусів». Захоплення територій, що належали Німеччині, у Китаї та острівних володінь на Тихому океані, монополізація далекосхідних ринків. Але для пересічних японців анічого не змінюється, соціального захисту вони не відчувають. Тема війни, як і сама вона, у японській свідомості десь далеко. Набагато ближче контрасти – права і безправ'я, злидні та розкіш. З'являються «ідейний роман» і «трагічна повість», де це наочно проглядається. Читачі виявляють жвавий інтерес до того, що їх близько стосується, до замальовок власного життя, до героїв, з якими стикаєшся щодня, до повідомлень, котрими сповнені газети. І вже не лише політичні діячі – кожна освічена людина, узагальнивши свій досвід, може написати декілька романів.
Ще одна цікавість того часу, пов’язана із творчістю Ісікава Такубоку (яп. 石川 啄木, 1886–1912). Так, його цікавлять й соціальні питання, життя простих людей, але, перш за все, він увійшов до літературної історії, як автор, що відродив танку. «Є особливі миті, вони не повторюються двічі.. Я пишу пісні, тому що я люблю життя...». Ці особливі миті він відтворював саме у маленьких поезіях, які називав «сумними іграшками»:
"Какая грусть в песке!
Шуршит, шуршит.
И все течет сквозь пальцы,
когда сожмешь в руке...".
Ось такий калейдоскоп жанрів і стилів, намагання приглядатися та використовувати інші світи у власному, спостерігаємо у час, що передував появі у літературі «дослідника всесвіту людської душі».
Поворотним в історії японської нації став 1911-й, коли було показово страчено дванадцять соціалістів, які вчинили замах на імператора. Ця справа змусила багатьох авторів повернутися в безпечну зону розважальної белетристики.
Але були й автори, які лишалися поза зоною «легкої» літератури. Такі особистості не лише в Японії, а в усьому світі почали у цей час створювати літературні гуртки. Ніяких декларацій і програм, вони наполягають лише на повній свободі творчості. Серед таких літературних угрупувань була й «Біла Береза». Головними намаганнями літераторів були ствердження власної гідності, духовні пошуки. Дослідники писали, що представники гуртка «нібито відчинили навстіж вікно в літературний світ і впустили туди чисте повітря, для безкорисливого служіння людству». За зразки вони ставили творчість Генріка Ібсена, Моріса Метерлінка, Ромена Ролана – авторів, які прагнули сказати своє несхоже слово у світовій і європейській літературі. До того ж, японські автори не вірили в мистецтво без майстерності та багато сил поклали на те, щоб реабілітувати вигадку, стиль зовсім було зниклий з японської літератури. Очолив школу нової майстерності Акутагава Рюноске (яп. 芥川 龍之介).
Далі буде.
Олена Ємельянова,
завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків
Бондар Ю. Хвала красі: творчість письменників-естетів у процесі становлення сучасної літератури Японії // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2012. – № 18. – С. 49–51.
Грабчак О. До вивчення лірики Ісікава Такубоку за методом проектів // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2008. – № 2. – С. 31–34.
Гривин, Владимир Сергеевич. Акутагава Рюноскэ. Жизнь, творчество, идеи [Текст] / В.С. Гривин. – М.: Издательство Московского университета, 1980. – 296 с.
Квік С. Майстер японської новели Рюноске Акутагава // Зарубіжна література. – 2016. – № 6. – С. 32–40.
Клименко Ж. Новела Р. Акутагави «Усмішка богів» як ключ до таємниць японської душі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2007. – № 11/12. – С. 58–62.
Козієва В. Втілення ідеї про моральну справедливість у новелі Р. Акутагави «Павутинка». // Зарубіжна література в школах України. – 2016. – №1. – С. 46–48.
Поззия и проза жизни Исикава Такубоку // Зарубіжна література. – 2008. – № 11. – С. 1–12.
Юрчак В. Новела Акутагави Рюноске «Павутинка» // Зарубіжна література. – 2016. – № 1. – С. 24–29.
Немає коментарів:
Дописати коментар