Андрій Любка: «Я люблю доводити справу» ( продовження)
Для нього громадянська позиція – понад усе. Крім
участі в передвиборчих українських кампаніях, має досвід спостерігача президентських
перегонів в Білорусі на боці опозиційного кандидата в 2006, учасник акцій
протесту. Просидів 15 діб у білоруській в’язниці, був висланий з країни.
До переліку його статусів і векторів діяльності
– програмний директор Форуму розвитку Re:Open Zakarpattia, співорганізатор
академії Dilemma в межах Dialogues on Europe та головний редактор ініціативи
Re:Open Ukraine. Амбасадор проєкту 4.5.0. Recovery Center – ефективного
майданчика для відновлення і реабілітації українських героїв.
Окремі твори перекладено англійською,
німецькою, китайською, португальською, івритом, російською, чеською, польською,
сербською, македонською, литовською, словацькою, грузинською, румунською та
турецькою мовами.
Часто буває на передовій у волонтерських справах.
Страшно буває, безумовно , але на його думку, страшніше тим, хто туди не їздить,
і рідним, коли чекають. «Уяви, ти їдеш
1415 кілометрів з Ужгорода до Краматорська (Венеція ближче!), проїжджаєш всю
країну, радієш, що у нас є такі землі і такі краєвиди».
Андрій Любка в продовженні «Пуктиру».
«Це
важливо – мати свою локальну історичну пам’ять. Бо патріотизм починається саме
з малої батьківщини. Ми маємо можливість зараз наповнити вулиці місцевим
контекстом, згадати тих, хто будував це місто, виховував тут цілі покоління. Бо саме ці люди й зробили Ужгород Ужгородом».
«…Юрій
Андрухович. Я взагалі великий його фанат. Мої студентські роки припали на його
пік популярності, коли Андрухович був найважливішим голосом в українській
літературі. …Він повернув в українську літературу свободу й аристократичність.
Він пише так, ніби це мова шляхетних людей. Його українську мову, те, як він
складає її в слова, хочеться вивчати. Все їхнє покоління: і Ірванець, і
Неборак, інші – ці люди розхитували Радянський Союз гумором. І сміх працює
далі. Сміх – це для нас взагалі релігія.
Все
почалося з Котляревського і після цього для нас сміх є одним із різновидів
нашої колективної зброї… І от Андрухович, його «Московіада» – це висміювання
Москви, центру, імперії. І воно в якийсь момент почало працювати на Україну,
українізувати нові середовища.
Для нас
зараз важливо створювати інфраструктуру культури, тому що українська культура
повинна асоціюватися з успіхом.
Андрухович
на початку 2000-х яскраво контрастував із типом письменників зі Спілки
письменників, в якихось запилених піджаках, які весь час скаржаться на
деградацію нації і таке інше.
…десятиліття
Андруховича перетекло в десятиліття Жадана.
…ми
бачилися з Сергієм не так давно в Ужгороді. Він зібрав нас у драматичний театр,
величезний зал на 800 місць.
Зібрав
чувак, який виходить і просто читає вірш. Там немає якоїсь програми, танців
навколо. Люди прийшли слухати українського поета. Це шок (жестикулює). Це уже
більшої зірки в поезії не може бути.
…Третій (поет
– письменник, авт.) – важко (замислюється). Тут взагалі мала би бути гендерна
рівність. І треба було би назвати Оксану Забужко».
«Я
закінчив її (збірка «Щось зі мною не так»), збирати ще за півроку до
вторгнення. Вона мала піти у друк у листопаді. А я належу до тих людей, хто
здав і забув. Є два типи письменників: ті, хто болісно ставиться до правок,
якщо його, не дай бог, виправили, то капець, наступили йому на горло; та ті,
хто здав і забув. Я навіть ніколи не затверджую правки.
Книжка
мала вийти в березні, всеукраїнська презентація планувалася влітку. Коли у
видавництві MeridianCzernowitz мені вже влітку сказали, що відправляють у друк,
я її вже навіть не перечитував. Для мене це як дитина, яка виросла, закінчила
школу та переїхала в інститут до іншого міста. Вона почала жити іншим життям.
Так, ця збірка є зліпком певного моменту, емоційного часу, її важливо так
зберегти. Відповідно, я в ній нічого не змінював».
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар