Бібліотечна універсалка: Територія особистості

вівторок, 4 лютого 2025 р.

Територія особистості

Богдана Матіяш: «Я відчуваю, коли можу говорити про книжку…»
(продовження)

Вона досконало володіє польською. По-перше, вчила її в Могилянці, до того ж «дуже багато читала польською, їздила до Варшави працювати в бібліотеках, тому що я писала диплом про мовчання, і поляки, на відміну від нас, уже досліджували цю тему». Згодом почала більше читати польською художню літературу «і якоїсь миті прочитане хотілося передати своєю мовою. Загалом це те, що керує перекладачем: тобі так подобається певна книжка, що хочеш бачити її в книгарні в Україні». Їй дуже захотілось перекласти «Фадо», Анджея Стасюка видавці відгукнулись, і це був її перший книжковий переклад.
Кость Москалець назвав «Розмови з Богом» авторства Богдани найсенсаційнішим поетичним виданням 2007 року, Андрій Бондар припустив, що «розмови» «із плином часу стануть культовою книжкою, як стали такими, приміром, перша збірка Олега Лишеги «Великий міст» або «Діти трепети» Василя Герасим’юка». Фрагменти «розмов» перекладено словацькою, білоруською, польською, англійською та німецькою мовами.
Є в її творчому доробку книжка розмов із митрополитом Борисом Гудзяком – «Жити таїнством», створена нею в межах Стипендії Шептицького як переможниці Open Call. «Це видання, якого передовсім мені самій дуже бракувало на книжковому ринку», – влучно позначає Богдана.
Прозаїкиня та поетка, збірка віршів якої «Твоя любов проста і усміхнена» увійшла до антології «Метаморфози. Десять українських поетів останнього десятиліття» (2011 р.) у продовженні «Території особистості».

«Ніжність. Що вона для мене означає зворушливість?.. Що в нас шкіра не згрубіла остаточно, якщо є речі, які можуть нас зворушити. Що ми живі всередині, що в нас є щось тремке й дуже лагідне. Що до нашого серця можна достукатися. Якщо є речі, які нас зворушують, не боятимемося ані радіти, ані любити, ані, коли нам болітиме, плакати. Добре, коли зворушують вчинки якихось людей – тоді не раз бачимо себе меншими від них. Не переоцінюємо того, як ми є; можемо хотіти щось у собі змінити й виправити».

«Щодо сенсу життя, сили і мотивації після втрат на цій війні… Я дуже боюся відповідати на такі глобальні запитання і щось радити… Можливо, коли людина залишається віч-на-віч зі своїм горем, їй дуже складно його прожити. Якщо співпереживати його з тими, хто має подібний досвід, знаходити таких людей і ставати навзаєм опорою одні для одних, може бути легше знайти сенс жити далі. Коли нам боляче, нам здається, що наш біль найважчий. А коли роззирнешся і побачиш інших, зрозумієш, що їхній біль не менший, а, може, навіть більший за твій, і що ти сам також можеш підставити комусь своє плече…»

«Я ввійшла в письменницьке середовище, контактувала з авторами, яких шанувала, слухала і багато чого в них вчилася. Тоді почала змінюватися мова письма, відбулося багато внутрішніх трансформацій».

«Як читач можу ще раз порекомендувати «Ґоттленд» Маріуша Щиґла та й загалом зараз мені хочеться називати поляків… «Абетку» Чеслава Мілоша, дитячі вірші Юліана Тувіма «Пташине радіо», Войцеха Тохмана «Ти наче камінь їла» (її, щоправда, неймовірно тяжко знайти в книгарнях). З давніших видань радила би книжки Еріка-Емманюеля Шмітта «Дитя Ноя» та «Оскар і рожева пані», Януша Корчака «Дитя людське». З української літератури назву ще книжку Анатолія Дністрового «Письмо з околиці», а також давніше видану прозову книжку Марианни Кияновської «Стежка вздовж ріки».

«Я думаю, ми недооцінювали не лише нашу культуру, а й те, як у нас чудово працюють банки, як виявляється; який у нас добрий Інтернет, яка у нас залізниця. Нам хтось дуже успішно нав’язав цю меншовартість – що ви нічого не знаєте і ви цьому світові нічого дати не можете. Я зрозуміла одну річ, яку ще на Майдані говорив владика Борис Ґудзяк (митрополит Української греко-католицької церкви, голова Філадельфійської архієпархії в США. – Ред.), що Україна має що дати Європі, і коли вона це зрозуміє, відбудуться важливі зрушення…».

«Я теж свого часу намагалась поєднати багато речей навіть не так задля заробітку, а просто тому, що мене багато що цікавить. Хочеться і писати, і перекладати, і викладати, і редагувати цікаві книжки й долучатися ще до низки хороших справ. Якийсь час я працювала на кількох роботах, водночас писала дисертацію, дописувала до низки видань, долучалася до різних ініціатив і не враховувала, що це може мати наслідки. Коли тобі 20 з хвостиком, то здається, що до певного моменту можеш усе… Після розстрілів на Майдані й внутрішнього напруження, до якого я не була готова, – бо як це так, що в моєму місті в центрі хтось розстрілює, безкарно вбиває людей – я ніби втратила всю силу. Вона ніби вийшла з мене. Це мало дуже важкі наслідки, я довго не могла ходити, була як порожня кулька, з якої вийшло повітря. Я довго відновлювалась і мусила навчитися берегти себе. Зараз у мене є вихідні, які я не дозволяю забрати в себе жодній роботі».