Бібліотечна універсалка: Що читають бібіліотекарі

четвер, 20 лютого 2025 р.

Що читають бібіліотекарі

Кур'ята, Ніна. Дзвінка. Українка, народжена в СРСР / Н. Кур'ята.– 2-ге вид.– Київ: Лабораторія, 2024.– 376 с.

Мене зацікавила ця книжка з першого погляду своєю назвою і тому я вирішила її прочитати. Дзвінка – це дивне і незвичайне ім’я дівчинки, яким її назвали тому, що воно наснилося бабусі ще тоді, як Дзвінчина мама була десь місяці на сьомому вагітності.
Роман складається з трьох частин. Перша частина поринула мене у дитинство головної героїні. Дзвінка, їй три роки, росте в україномовній сім'ї, з бабусею в смт Любашівка Одеської області, де дотримувалися українських традицій і свят. Українські пісні, вірші, діалекти, звички – все це оточує головну героїню. А ще вона любить природу. Дзвінка вільно гуляє разом із сусідськими дітьми зеленими вулицями, на яких росте розмаїття квітів та фруктові дерева, сміливо розмовляє українською мовою та з радістю допомагає дорослим.
Вона росла без батька, мама працювала в Одесі, бо сім’я незаможна, і бачилася з донькою лише по вихідних. Дзвінка потрапляє в школу до російськомовного класу, бо збирається потім поїхати до мами в Одесу. Дитинство і юність дівчинки припали на кінець існування Радянського Союзу.
У другій частині роману Дзвінка наприкінці молодшої школи з мамою і бабусею переїжджає до Одеси, до заможного вуйка, успішного працівника КДБ. Одесу вважають російськомовним містом, хоча села Одеської області в більшості україномовні. В родині Дзвінка спілкується українською, а виходячи на подвір’я – російською. В школі всі розмовляють російською, бо українська мова немодна. Так говорять тільки люди з села. Модне лише все російське: телебачення, радіо, преса, музика. Тому люди часто дивуються, що вона з Одеси, але так гарно розмовляє українською мовою, і постійно кпинять і насміхаються.
Після закінчення школи Дзвінка успішно вступає до університету – на біологічний факультет за спеціальністю мікробіологія й вірусологія. Успішно його закінчивши, потрапляє до аспірантури. Пише дисертацію з мікробіології та паралельно викладає в одній з найкращих шкіл Одеси – Рішельєвському ліцеї.
У третій частині головна героїня вирішує круто поміняти життя і переїжджає до Києва. В цьому її підтримав дядько. Тут їй дуже подобається столиця, запах метро, навчання на журналістку в магістратурі Могилянки. Дзвінка закохується, виходить заміж, народжує сина. Але її спіткало розлучення, вона міняє роботу.
У цій частині розповіді життя стає нестерпно швидким під час подій в країні з початку Євромайдану, Революції Гідності, пандемії, події в Одесі, початку російсько-української війни на Сході, анексія Криму, 8 років АТО до моменту повномасштабного вторгнення.
Цей роман спонукає на роздуми про внутрішню українську самосвідомість. На прикладі головної героїні, автор підводить нас до думки, що треба стати свідомим громадянином своєї країни, особистістю, що береже українські традиції, звичаї та українську мову як багатство української культури. Вона вчить нас тому, як важливо залишатися вірними нації, незважаючи на стереотипи та тиск радянської влади, яка намагалася своєю ідеологією та світоглядом русифікувати середовище. Але ми намагаємося протистояти її впливу пам’ятаючи про своїх предків, усвідомлюємо цінність і важливість збереження своєї ідентичності в складних історичних обставинах.
Рекомендую всім для прочитання.