Єдиний український радянський письменник, який
здобув найвищі нагороди і не був при цьому членом комуністичної партії. На
партійні збори до Спілки письменників ніколи не ходив. Відома ціла сюжетна історія
з його вступом до лав КПРС, яка нічим, на його щастя, не скінчилася.
Творами його зачитувались, листи він отримував
з усіх куточків колишнього Союзу. Кожен бачив у його розповідях, щось особисте,
близьке, те що говорить саме про нього. Його твори, як поезія у прозі,
пронизані метафорами, образами, порівняннями, що лише залюблене в Україну серце
може підказати.
Михайло Панасович Стельмах. Український письменник, драматург, педагог і
фольклорист. Автобіографія його віддзеркалена в повісті «Гуси-лебеді летять», де
співзвучність природі, талант попри все радіти кожному дню, повага до праці.
Центрами Всесвіту для малого були батько та дід – перші наставники і вчителі.
Непереможне почуття гумору, коли не схиляєшся перед труднощами – саме від них.
Навчання Михайло обирав з любові, першим із села
Дяківці Літинського району, вступив до вишу. До речі, отримані десять тисяч
радянських рублів Ленінської премії, письменник
передасть саме на будівництво школи у рідному селі. Після закінчення
Вінницького педагогічного інституту на
початку 30-х минулого сторіччя вчителює. Тоді ж у нього з’являється бажання та
натхнення для віршування і збирання скарбів народної творчості.
У 1941 році надруковано першу збірку «Добрий ранок»
(ред. А. Малишко). На фронті тяжко поранений, неодноразово повертався на поле
бою. Рішенням комісії списаний, деякий час служить у штабі спеціальним
кореспондентом газети «За честь Батьківщини», в 1944 повертається на фронт, завершуючи
війну в Німеччині. Саме в ці вогняні роки в Уфі та Воронежі виходять друком дві
невеличкі збірки віршів «Провесінь» і «За ясні зорі» та книжка оповідань
«Березовий сік».
Зі спогадів сина Дмитра: «Батько сидів у себе в кабінеті і з-за зачинених дверей я чув, як він
голосно сам зі собою розмовляв. Він вголос проговорював свої тексти і діалоги.
Коли щось напише, біг до мами й казав: «Лесю, ось послухай, що ти скажеш?».
Працював у домашньому одязі, а часто і … вночі. Казав, що коли уві сні якась
думка чи образ приходить, треба вставати й записати, бо нічого вранці не
згадаєш. Часто йшов уночі на кухню і їв пшоняний куліш. Він його сам варив. А
ще любив сухе шампанське. І дуже любив мою маму».
Поет і прозаїк, на честь якого названо вулиці в
багатьох містах України: Києві, Вінниці, Львові, Тернополі, Івано-Франківську,
Ужгороді, Хмельницькому, Броварах – у «Пунктирі».
«А в цей
час надi мною твориться диво: хтось невидимим смичком провiв по синьому
пiднебессi, по бiлих хмарах, i вони забринiли, як скрипка».
«А тим
часом хурделиця плела навколо холодні сіті, турляла його в груди, залітала під
повіки, вибивала з них сльози і заморожувала їх на щоках».
«А ще я
люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать
стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із
жолобка. …Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем
викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на
свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно
червоніє калина і пахнуть опеньки».
«Вересневе
сонце непомітно зайшло за потріскані негусті хмари і зразу ж розіслало аж за
ліс недобілені полотна».
«Густі
ранкові поля стрепенулись у леті, перехлюпнулись за іскристий обрій, чітко
заворушились на тлі золотого лиття хмарин і вмилися сонцем».
«За
татарським бродом коні топчуть яру руту і туман. За татарським бродом із сивого
жита, з червоного маку народжується місяць, і коло козацької могили, як
повір'я, висікається старий вітряк».
«Залазити
в чиюсь душу – це таке ж злодійство, як залазити в чужу комору».
«Землю не
підманиш, а людину можна».
«Золоте
Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із
сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля персів, що знали не шовки, а
лише нерівне, шорстке полотно? І чи зрозуміють це ті, що вже не знатимуть
полотна і полинового смутку давнини? Чи будуть довіку не як ношу, а як
вдячність нести в душі свято і сум материнських очей і синівську вірність
батькам, що шаблями вирубували новий час на чорних та ханських шляхах, щоб
вони, ці шляхи, зосталися тільки полином пам'яті, а не шрамами сьогодення?..».
«І слова
у Тимофія тепер були теплі та ласкаві, як у південь пшениця, нагріта липневим
сонцем. І по-новому перемежовувалися у них споконвічні сподівання і турботи, що
живуть поруч у серці бідняка, який за вік хліба не наївся. І думки Тимофія були
поетичні, як завжди поетична мрія про чесне, краще життя…».
«Коли та
маєш пустку в душі, тоді вся земля стає пустелею».
Фото:
https://my-kiev.com/news/klassik-ukrainskoj-literatury-zhivshij-v-kieve-mihail-stelmah.html
Джерела:
Стельмах,
Михайло Панасович. Велика рiдня: в 2-х книгах. Кн. 1 / М. П. Стельмах. – Київ:
[б. в.], 1963. – 463 с.
Стельмах,
Михайло Панасович. Гуси-лебеді летять...: повість / М. П. Стельмах. – Київ:
Дніпро, 1979. – 149 с. – 2005. – 736 с.
Стельмах,
Михайло Панасович. Дума про тебе: роман / М. П. Стельмах. – Київ: Дніпро, 1984.
– 390 с. – (Звитяга).
Стельмах,
Михайло Панасович. Жито сили набирається: поезії / Стельмах М.П. – Київ:
Радянський письменник, 1954. – 223 с.
Стельмах,
Михайло Панасович. Зачарований вітряк / Стельмах М.П. – Київ: Дніпро, 1967. –
198 с.
Стельмах,
Михайло Панасович. Кров людська – не водиця. Велика рідня : Ч. 1 / М. П.
Стельмах. – Київ: Радянський письменник, 1957. – 663 с.
Стельмах,
Михайло Панасович. Мак цвіте: поезії / М. П. Стельмах. – Київ: Художня
література, 1968. – 244 с.
Стельмах,
Михайло Панасович. Над Черемошем: гуцульські мотиви / М. П. Стельмах. – Львів:
Каменяр, 1981. – 191 с. – (Бібліотека «Карпати»).
Стельмах,
Михайло Панасович. Поезії / М. П. Стельмах. – Київ: Держвидав худож. літ, 1958.
– 495 с.
Стельмах,
Михайло Панасович. Правда і кривда (Марко Безсмертний): роман / М. П. Стельмах.
– Київ: Дніпро, 1990. – 427 с.
Стельмах,
Михайло Панасович. Хлiб i сiль: роман / М. П. Стельмах. – Київ: Дніпро, 1964. –
655 с.
Стельмах,
Михайло. Четыре брода: роман / М.П. Стельмах ; пер. с укр. Н. Андриевская ;
худ. М. Лохманова. – М.: Советский писатель, 1983. – 494 с. : портр.
Стельмах,
Михайло Панасович. Щедрий вечір: повість / М. П. Стельмах. – Київ: Радянський
письменник, 1967. – 231 с.
***
Домницький,
Микола Іванович. Стельмах Михайло: літературно-критичний нарис / М. Ів.
Домницький. – Київ: Дніпро, 1973. – 155 с.
Килимник,
Олег. Світ правди і краси: проза Михайла Стельмаха / О.В. Килимник. – Київ:
Радянський письменник, 1983. – 219 с.
Марко,
В. П. Художній світ Михайла Стельмаха: біографія окремої особи / В.П. Марко. – Київ:
Знання, 1982. – 48 с. – (Література і мистецтво ; сер. VІ, № 2).
Семенчук,
Іван Романович. Михайло Стельмах / І. Р. Семенчук. – Київ: [б. в.], 1982.
Семенчук,
Іван Романович. Романи Михайла Стельмаха / І. Р. Семенчук. – [Б. м.: б. в.],
1976. – 214 с.
***
https://wz.lviv.ua/far-and-near/199903-zamknuty-tvir-u-seifi-tsoho-dostatno-dlia-vbyvstva-pysmennyka
http://www.golos.com.ua/article/88888
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар