Діалоги з мистецтвом

Цей дивний силует…

 

«Мистецтво силуету тільки на перший погляд може здатися простим і одноманітним. Насправді воно приховує великі творчі можливості, у цій простоті – лаконізм і виразність»

 

    Це – графічна техніка в образотворчому мистецтві, для якої характерним є площинне однотонне зображення фігур і предметів. Силуети малюють (тушшю на світлому тлі або білилами на темному), або вирізають із паперу (витинанки). У силуетів немає деталей, а тільки контури. Контур – то лінія, яка окреслює форму предмета. Але лінії не лише виділяють форму, а й передають різні властивості зображення: розмір, конструкцію, рухи.

Хоча мистецтво силуету сягає корінням в античність і давнє китайське мистецтво (техніка тіней), назва ця походить від імені французького міністра фінансів XVIІІ століття Етьєна де Силуета, який був відомий своєю скупістю та суворою політикою економії, за що зазнав критичного ставлення з боку громадян країни. Художник намалював на нього карикатуру з підтекстом – зобразивши його портрет лише у вигляді тіньового профілю. З того часу всі контурні зображення без деталей усередині контуру стали називати «силуетом». Розвинулись вони у Франції та швидко набули популярності у всій Європі.

Силуетні портрети були прості у виконанні й недорогі, до появи фотографії вважались найдешевшою портретною технікою. Мистецька критика ставилася до таких витворів зневажливо, як до чогось дешевого і невишуканого. А от серед бідних верств суспільства та тогочасної артистичної богеми, які не могли замовити дорогих портретів, силуети набули популярності: їх розташовували на стінах кімнат і салонів, жінки та дівчата зберігали в альбомах, їх дарували на згадку тощо. Але і в пишних палацах були прихильники силуетних зображень. Відомо про великі колекції шляхетних і навіть вінценосних осіб.

Мистецтвом чорного силуету не гребували відомі художники – Альберт Дюрер, Пітер-Пауль Рубенс, Сідо та інші.

Згодом, мода на силуетні зображення стихла, і силует перемістився на твори декоративно-ужиткового мистецтва. З'явилися табакерки з силуетами, вишивки, витинанки, інкрустації, силуети на порцеляні.

Після періоду забуття, наприкінці XIX століття силуети знову стали використовувати фахові митці, зокрема модерністи. Знову набули популярності силуети-портрети, силуети-ілюстрації до книг. Окремі твори чорного силуету відображали побутові сцени з життя людей, історичні та батальні епізоди. Для цих композицій були притаманні чіткі лінії, вишуканий контур, лаконізм і оригінальність.

Використовувалась техніка силуету і при створенні книжкових знаків – екслібрисів і для композицій на обкладинках видань. 

Була спроба перенести чорний силует в поштову листівку. Але швидкий розвиток друкарських технологій наприкінці XIX ст. і запровадження кольорового друку обмежив використання чорних силуетів на поштівках.

Мистецтво силуету було поширеним і в Україні. Цією технікою захоплювались Ілля Рєпін, Микола Гоголь, Віктор Замирайло, Антон Середа, Михайло Жук. Особливо відома галерея силуетних портретів Георгія Нарбута. Мають рисунки у цій техніці також дніпровські художники-графіки Василь Хворост, Сергій Алієв-Ковіка, Микола Родзін та інші.

Більше дізнатись про світ національного образотворчого мистецтва можна з книжкових колекцій нашої бібліотеки. Запрошуємо у цікаву подорож! 

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу мистецтв ДОУНБ