Марія Заньковецька.
Заручена зі сценою
Вона жила з відкритим серцем, а в ньому – Україна,
театр, єдине
на все життя кохання.
Схожа на статуетку: тендітна, струнка, вишуканий
гардероб, лондонські парфуми, кошики квітів від шанувальників. Вона отримувала постійні
освідчення в коханні, де б не з`являлась, а після вистав молодь несла актрису в
кріслі додому на руках, як королеву.
Перша в УРСР народна артистка Марія
Костянтинівна Заньковецька (Адосовська), уродженка Чернігівщині, й саме селище
Заньки, де вона вперше побачила світ, дасть їй сценічне прізвище. Коріння мала дворянське,
освіту отримала в приватному пансіоні, грала в аматорському театрі Ніжина, мріяла стати
співачкою. Любов до співу від батька, який мав чудовий баритон, грав на скрипці
та фортепіано.
Її ранній шлюб – це не випадковість. У 17 вона побралася
з офіцером артилерії, який закохався в неї, побачивши саме на сцені, та опинилась
на Бессарабії. Саме там трапилося знайомство з унтер-офіцером Миколою
Садовським – братом одного з Тобілевичів, засновників українського театру.
«Безодня
бездонна та самоцвіт, якого ще на землі не бувало», – напише Садовський
про враження від першої зустрічі з Марією. Вони закохаються з першого погляду
та першої ноти, коли на одному з вечорів заспівають дуетом. Сцена – їхня
спільна територія натхнення, Микола ставить виставу «Наталка Полтавка», щоб грати
з коханою поруч і розкрити її талант. Виставу супроводжують аншлаги та поради з
розумінням, що сцену професійну владні підкорювати разом. Історія їхнього життя
у листування гідна окремого дослідження, в ній стовідсоткове віддзеркалення епохи,
театральної історії, сутності Марії та чоловіка, якого вона віддано кохала все
життя, а він вважав її найріднішою та найближчою людиною, якій приніс чимало
горя.
У Фінляндії Марія Костянтинівна вчиться вокалу,
згодом отримує ангажемент у Гельсінкській опері. Згодом пристає на пропозицію Миколи
доєднатися до української трупи Марка
Кропивницького. Потрапивши до Єлисаветграду, розриває шлюб, подавши на церковне
розлучення. Синод більше не дозволяє їй виходити заміж, прихильність батька
втрачено. На родинній нараді вирішено дозволити їй грати на сцені, але без фамільного
прізвища.
Дебютує Заньковецька в «Наталці Полтавці» Івана
Котляревського. Після ролі Ярини в «Невольнику» Тараса Шевченка отримує від
засновника театру Марка Кропивницького бірюзовий перстень: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».
Сльози натхнення та враження від Івана Карпенка-Карого, глибоке враження від
Михайла Коцюбинського: «Кожний, хто
тільки знає українську сцену, хто знає її діячів, той ніколи не забуде вашого
імені, не забуде його й історія України... Незабутній Кобзар українського горя
поставив "слово" на сторожі, а ви понесли те слово, щоб палити серця,
щоб будити в них чесність до світла й рідної мови... Бажаємо вам довгого віку,
сили, енергії, – так, як Україні бажаємо найбільше таких людей, як ви».
Заручена зі сценою назавжди Марія Заньковецька
у «Території особистості».
«Говорилось багацько, а
ще більше писалось, що ніби я являюсь творцем Української Народної Драми. Не
знаю, з боку видніше, а самій про себе якось не приходиться писати, ніяково й
недогодно…».
«Думаю
чоловік не повинен кидати жінку сам, а із в ввічливості надати це задоволення
їй. Треба уміти пощадити те останнє, що залишилось їй на втіху – її жіноча
гордість. Настав час її вшанувати».
«Кока,
мій милий, пишу тобі з таким болем в душі, що і передати важко. Я приїхала в
Заньки відпочити і побачитися з рідними. За кілька днів після приїзду батько
запитав мене, чи правда, що я хочу розлучитися з мужем заради Садовського. «Так,
правда! – відповіла я. – Він єдиний, кого я кохаю». Батько скипів: «Тож будь
проклята, геть з мого дому, щоб ноги твоєї в ньому ніколи не було! В мене
більше нема дочки Мані». З цими словами він виштовхнув мене за двері, а слідом
викинув мій чемодан. Не знаю чи добре, що говорю тобі все це, але я дала собі
слово нічого від тебе не приховувати».
«От Пітер
так мені страшенно не сподобався. Він наслав на мене страх. Все здавалося, що
мене, таку маленьку людину, роздушать і замажуть в яку-небудь стіну».
«Театр
для мене, перш за все і після всього, – Храм».
«Час
робити якісь страшні перетворення, ми перестаємо бачити тим же чином, любити
тим серцем. Настає день, коли звук голосу, який хвилював нас колись стає нам
неприємним і ми питаємо себе: «Ось цю істоту я так любила?».
«Я вірю в
кращу будучність народу, я вірю, ні, я певна, що вільний геній цього народу
створить нову вільну національну штуку (йдеться про мистецтво), і ця штука буде
стояти в глибокому органічному зв'язку з інтересами народних мас, буде допомагати
їх різнобічному розвитку, їх боротьбі за кращу будучність, за красивого духовно
і сильного чоловіка!»
Фото
https://uain.press/blogs/1066551-1066551
Джерела:
Багряна,
Анна. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію
Приймаченко, Славу Стецько: оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – Київ :
Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).
Дурылин,
Сергей Николаевич. Мария Заньковецкая: 1854–1934. Жизнь и творчество / С. Н.
Дурылин. – Київ : Мистецтво, 1982. – 448 с. : ил.
Корнійчук,
Володимир Петрович. Марія Заньковецька. Світова велич генія національного:
мистецтвознавче дослідження / В. П. Корнійчук; авт. передм. Л. Андрієвський. –
3-є вид., доп. – Київ : Криниця, 2015. – 496 с.
Пільгук,
Іван Іванович. Марія Заньковецька : роман / І. І. Пільгук. – Київ : Радянський
письменник, 1978. – 331 с.
***
https://uain.press/blogs/1066551-1066551
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755644
https://localhistory.org.ua/texts/statti/finskii-start-mariyi-zankovetskoyi/
https://www.youtube.com/watch?v=GXn86KV9CnI
https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
https://vogue.ua/article/culture/teatr/mi-z-ukrajini-mariya-zankovecka-koroleva-ukrajinskogo-teatru-i-ne-tilki-49461.html
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар