«Частинка
моря
за сотні кілометрів від дому…»
Дніпровська волонтерка та письменниця Ганна
Терянік все робить за покликом душі. До війни героями її дитячих видань були
розумні кумедні песики. «Пригоди песика Кокса» – це про яскраве та насичене
життя чотирилапих зі звичайної української родини. Собачі мрії, розмови, жарти.
Писати в соцмережах історії вона й зараз не припинила. З Коксом і Райтером
працює на користь військових, за допомогою собачою спільноти збираючи кошти
на автомобілі.
У 2014 вона просто прийшла до шпиталю, спитала
чим може бути корисною і почала діяти. Про все що бачила, чула, про тих з ким
спілкувалася, – робила контенти у соцмережах. Саме з них народжувались цикли
книжок у співавторстві із фотографом Юрієм Величком. Разом вони видали трилогію
«Життя на нулі», «Пункт дислокації Донбас» і «Точка відліку – Схід». Вона часто
буває в прифронтових місцях. Руйнування, сльози, розмови про те, що
найстрашніше: окупація, впевненість військових у Перемозі. Згадує, як їхали, і
люди на узбіччях доріг зустрічали з прапорами, кидалися цілуватись і
обійматися. Незабутні враження.
Матеріали для майбутніх видань збирає, але поки
не видає, продовжує працювати «у співавторстві» з песиками в соціальних мережах
та збирати на необхідне для наших воїнів. А ще в її житті – Музей АТО. Після
повномасштабного вторгнення експозиції були закриті, до того ж, потрібно було
фіксувати та збирати нові матеріали. «Звичайно,
хочеться швидше перемогти та жити мирним життям. Зараз працюємо над тим, щоб до
нас в Музей приходило більше людей…», – читаємо в інтерв`ю.
Документальні розповіді, авторські коментарі та
монологи «Боцмана», «Скорпіона», «Писаря», «Лермонтова», «Композитора»… Обличчя,
в які хочеться вдивлятись, як у віддзеркалену долю нації. Пронизливі монологи
про життя та смерть. Про відповідність кожного з нас на цій війні.
«Композитор»: «…я грав. Постійно. Кожну вільну хвилину. Зимою. В літку. В дощ. Свою
музику… я грав її тут. Серед тих. Хто колись не мав вижити. Але вижив….».
«Гал»: «…патріотом
народився. І це зовсім не було дивним. В кожному дворі зростали такі хлопці,
які здатні були, не зважаючи на юнацький вік разом із братами та батьками
захищати свої Карпати….».
«109-й»: «
… мені пощастило живим залишитись, бо за
20 хвилин до розстрілу пересів з кузова до кабіни…. Коли вийшли в безпечне місце…
Я першим ділом на спину ліг і в небо подивився. Яке зливалося с землею…».
«Гайдук»: ….Не можу забути як ми на «Газелі» потрапили під шквальний кулеметний вогонь
і всі, хто сидів під тентом в кузові, загинули. Один я залишився… Того дня
втрати були жахливими. Потім тільки, коли читав висновки патологоанатомів,
розумів, що багатьох добивали вже мертвими. А про себе я пам`ятаю, що стояв і
стріляв. До поки все не скінчилось. Це було поблизу Іловайська. В Україні».
«Скорпіон»: «До
війни працював столяром, меблі робив красиві… Не важливо, що ти робиш: красиві
меблі для дитячої кімнати чи женеш ворога з власної землі…».
«Коли Скорпіоном себе
називав, командир був проти, бо скорпіони живими не здаються. А це не добрий
знак. Невірно значить розшифрував командир. На щастя».
«Боцман»: «Їм
страшно воювати проти нас. Знаючи що ми вільно ходимо поруч…».
«Полтава»: «Основна
причина якщо зовсім відверто чому мрію повернутись на фронт. Я не закінчив там
справи. Прийшов додому. Але не повернувся. Розумієте? Я не переміг. Не
визволив. Не викинув ворога в його країну…».
«Лермонтов»: «Єдине про що шкодую – не завершив те. Що
почав. Якщо не завершити – виходить, що всіх, хто загинув, ми просто втратили
по дорозі. А так не повинно бути…»
Коли читаєш це, не полишає питання, як склалась
подальша доля воїнів, які прокреслили власною долею та життям точку відліку
десятирічної давнини. Єдине, що зрозуміло:
вони стовідсотково повернулись, щоб завершити
«Можливо
згадають люди, що ми тут були. Робили не тільки військові свої справи. А й
чистили картоплю, варили борщ, тримаючи руку на автоматі. Будували життя.
Колись знищене. Серед руїн». Позачасовість в кожному слові.
По особливому сприймаються думки й тих, хто у цьому
десятирічному відліку пішов на Небо. Справжню сутність життя, прошиту вічним болем… «Боцман»: «…головне щоб залишилися
живими ті, хто прийняв свій перший бій. А майбутнє… Воно для всіх невідоме. Без
виключення. Особливо для тих, хто нещодавно йшов поруч по вулиці. Не
замислюючись, як назавжди зберегти в собі частинку моря за сотні кілометрів від
дому. На своїй війні…».
Олена Ємельянова
Фото
https://www.facebook.com/media/set/?set=a.623465037857156&type=3
Джерела:
Величко, Юрій. Точка відліку Схід / Ю. Величко,
Г. Терянік. – Київ : АВІАЗ, 2020. – 20 с. : фот.
Терянік, Ганна. Пункт дислокації Донбас:
[фотокнига] / Г. Терянік, Ю. Величко. – Київ : Зеленський В. Л., 2020. – 304 с.
: фот.
https://pro100media.com.ua/novyny-kramatorska/eksklyuzyvni-proekty-vid-pro100media-yaki-vy-mogly-propustyty-5/
Немає коментарів:
Дописати коментар