Сновидіння Такуана Сохо
Одна з найвідоміших особистостей свого часу, що отримала за життя від імператора титули високошанованого (дзендзі) і преподобного (кокуса) ченця. Художник, садівник, майстер чайної церемонії, поет, каліграф і, зараз напевно здивуєтесь, але так – автор популярного дотепер рецепту квашеної капусти.
Байдужий до багатства та влади, для якого чашка рису на день для життя абсолютна достатність. Спеціально для нього сьогун особисто проводив чайну церемонію, демонструючи багату колекцію старовинних приладів. Честь для буддійського ченця небувала, знайома історії лише раз.
Він відмовлявся від безлічі статусних пропозицій, вважаючи, що його дзен завжди всередині і це – головне. Його освіченість і знання не завжди робили його зрозумілим для оточення, а він максимально прагнув спілкування і, врешті-решт, став необхідним і зрозумілим не тільки сучасникам, але і наступним поколінням.
У заповіті він просив не писати його біографії та не публікувати його творів. Просимо вибачення у високоповажного Сохо Такуана, за те, що перше його прохання частково порушимо. Не втрималися. Ну, дуже цікаво.
Уже у десятирічному віці Сохо став ченцем і отримав ім'я Сюн-о. Народився він у сім'ї самурая, а знайомство з дзенським ченцем Кісеном Осьо, який славився своєю ексцентричністю, дозволило йому отримати несподівані відповіді на несподівані запитання і поставити безліч своїх – «за межами розуму». Незабаром обдарований і допитливий юнак став учнем Кісена Осьо, отримавши при цьому ім'я Сюкі, й залишив храм Дедосю. До речі, тут свого часу навчався і Кісен, прославившись своїми успіхами у вивченні конфуціанства та китайської літератури.
Коли Сюкі виповнилося дев'ятнадцять, улюблений майстер помер. Незабаром чернець Тохо Осе з храму Дайтокудзі, вражений талантами та пізнаннями Сюкі, взяв його з собою в Кіото, представивши найвідомішому ченцеві Сюн-оку Кокусі. Коли Сюкі став учнем Сюн-Оку, майстер дав йому ім'я Сохо. Сім років Сохо провів у храмі Дайтокудзі, заглиблюючись у дзен.
Це був час стрімких змін у політичному житті Японії, в умах і душах мешканців країни у тому числі. Незабаром Сохо вирішив покинути свого вчителя і піти з Кіото. У Дайтокудзі він більше не бачив справжнього духу, який був традицією храму з часів легендарного Іккю. Сохо присвятив себе мандрівкам, продовживши вивчення дзен, практикуючи медитацію, збираючи милостиню та переписуючи книги. Саме таким чином він заробляв на їжу. Йому неодноразово пропонували стати настоятелем одного з храмів у Кіото, але кожного разу він відкидав ці пропозиції, відчуваючи, що всі таємниці просвітлення ще не збагнув, а досконалість десь поруч.
Сохо був упевнений, що наблизитися до цього «поруч» йому допоможе Коке Дзендзі, який жив на самоті на території храму Нансюдзі в Осаці. Вони навчалися разом у одного майстра у храмі Дайтокудзі. І ще тоді Сохо був вражений тим, як наполегливо Коке прагнув просвітління. Особливо вразив його спеціальний пристрій з мотузок, зроблений Коке власноруч. Пристосування будило його щоразу, коли він засинав під час дзадзен («сидячої» медитації). Проте, Коке Дзендзі спілкуватися з Сохо відразу не захотів і тоді наш герой познайомився з вченим-ченцем Бунсеєм і прожив у нього три роки. За цей час він навчився буддійської філософії, конфуціанства та поезії, продовжив знайомство з китайськими класиками та практикував свої літературні здібності.
У 1603 році Сохо нарешті вдалося стати учнем Коке Дзендзі – просвітленого майстра, схожого на Бодхідхарму. Вони сперечалися вдень і вночі та, зрештою, в 1604 році, у віці тридцяти двох років, Сохо отримав інка (свідоцтво про просвітлення), ставши духовним спадкоємцем Коке Дзендзі і отримавши буддійське ім'я Такуан, а згодом уже став відомий як Такуан Сохо («Такуан» – прізвище, «Сохо» – ім'я; яп. 沢庵宗彭).
Через два роки Коке Дзендзі пішов у Нірвану, а наступного року Такуана призначили настоятелем храму Нансюдзі в Осаці. Слава про нього поширилася далеко за межі міста.
У Японії тоді було лише два храми – Дайтокудзі та Месіндзі, які користувалися особливим заступництвом імператора. У березні 1608 року імператор Гоесэй указом призначив Такуана сто п'ятдесят третім настоятелем храму Дайтокудзі. Для простого ченця у тридцять сім – це було небаченою честю. Незабаром Такуан відмовився від нової посади і, довіривши римам думки про те, що є мандрівним ченцем і не може жити в столиці, як у «золотій клітці», вирушив у подорож.
Він спілкувався з людьми, займався письменством, відновленням кількох дзенських храмів. У 1628-му Такуан і ще п'ятнадцять священників були позбавлені звань і заслані на північ Японії за участь у «виступі пурпурних мантій» (ченцям Дайтокудзі та Месіндзі було дозволено носити пурпурні мантії). Однак, повага до Сохо була настільки великою, що йому дозволили оселитися в маєтку дайме провінції Камінояма (зараз це провінція Ямагара), де він прожив три роки. І тут він не припиняв спілкування з людьми, які тяглися та зверталися до нього з усіх куточків країни.
Натхненні вивченням дзен під керівництвом Такуана, його послідовники Ёсіро-но-камі та Мацумото Садаєсі незабаром заснували школу Дзітокукі-рю поєдинку на списах та школу Іссі-рю поєдинку на мечах.
Крім того, живучи у замку Камінояма, Такуан заклав на його території парк. До цього ж часу належить і його есе про мистецтво створення парків у стилі дзен.
Далі буде.
Джерело:
Цунетомо, Ямамото. Хагакуре. Приховане в листі. Книга самурая [Текст] / Я. Цунетомо. – Київ: Арій, 2015. – 224 с. – (Антологія мудрості). «Книги самурая».
Також матеріал спирається на фактографію «Книги самурая» авторства Міямото Мусаші та Такуана Сохо.
Фото: https://twitter.com/samuraiarchives/status/1095340603267637249
Немає коментарів:
Дописати коментар