Сонячний промінь
Завжди усміхнена, відкрита для діалогу. Спілкуєшся, й ніби легко рухаєшся по сонячному променю, водночас розуміючи баланс власної відповідності її професійному й людському рівню.
Вона народилася в Курську (Росія). Є сім'ї, в яких традиції та відчуття потужного кола великої родини передаються на сердечному генетичному рівні. Саме в такій сім'ї і з'явилася на світ її мама Євдокія Іванівна Каніщева. Батько – Олександр Іванович Каменєв був єдиним сином з шістьох дітей. Цікавою була біографія діда по матусиній лінії Івана Пилиповича – учасник першої та другої світових воєн, фельдшер за військовою освітою, лісник у цивільному житті.
Її раннє дитинство пройшло у бабусі в селі під наглядом п'ятьох тіток. Племінницю обожнювали, наряджали, брали із собою в клуб, знайомили з подружками. Й росла вона такою собі маленькою принцесою. Але вже з трьох рочків довелося стати «дорослою»: опікуватися молодшим братом Володимиром. А ще було одинадцять двоюрідних братів та п'ять двоюрідних сестер, тому вже змалку сформувалося відчуття родини, любові до ближнього, вміння чути, завжди бути поруч.
У школі щастило з учителями. З більшістю з них була взаємна любов. Вони бачили її відкриту зацікавленість світом і допомагали пізнавати його. Спорт, різні гуртки, факультативи, робота вожатою в молодших класах – все цікавило Тетянку.
Вибору професії посприяла любов до бібліотекарки, яка в дитячій бібліотеці знайомила з цікавими книжками, давала читати, дозволяла допомагати їй, одним словом, надихала.
Запити із подружкою послали у вузи Києва, тодішнього Ленінграда, Москви та Харкова. За жеребом перемагало перше місто, яке відгукнеться. Роки навчання в Харківському державному інституті культури вважає найцікавішими.
Справжній інтерес до професії з'явився після знайомства з фахівцями Харківської державної наукової бібліотеки ім В.Г. Короленка, дехто з них викладав в інституті. Своєю любов'ю до справи вони ділилися захоплено, кожне слово теорії підтверджували практикою. Перший серйозний професійний досвід під керівництвом Неллі Семенівни Білополої був пов'язаний з організацією методичної роботи. Він і вплинув на вибір напряму спеціалізації.
У 1976 році Тетяна (вже не Каменєва, а Абраїмова) закінчила вуз за спеціальністю бібліотекар-бібліограф вищої кваліфікації й отримала розподіл до Дніпропетровська.
Перша зустріч молодого спеціаліста із заступником директора з наукової роботи тодішньої обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції Тамарою Василівною Васеніною, людиною серйозною, офіційною й водночас з легким гумором, розвіяла всі сумніви та побоювання. Тетяна зрозуміла, що потрапила «саме туди». Згодом від Тамари Василівни вона отримає цінний досвід не бути занудним незадоволеним керівником, завжди мати своє бачення проблеми і в той же час слухати, чути й уміти змінювати власну думку, сприймаючи концепцію підлеглого.
Директором бібліотеки на той час була Зінаїда Миколаївна Рижкова – вимоглива, гостра на зауваження, з гарним чуттям на розумних працьовитих людей, з жорсткими вимогами до порядку й дисципліни.
Отже в цій бібліотеці в 1976 році Тетяна Абраїмова й починає свою трудову діяльність. І зразу ж отримує посаду методиста, дуже серйозну для молодого фахівця, тим більше, що у цей час завершувалася централізація бібліотек. Спеціалізувалася вона на організації роботи з фондами в бібліотеках області та позастаціонарному бібліотечному обслуговуванні читачів, навчала бібліотекарів регіону, в тому числі й керівників. Відомий у бібліотечному колі методист 70-80-х років, Алла Андріївна Обревко (Рудик), яка готувала гідних фахівців, швидко оцінила рівень знань молодого співробітника й доручила їй підготовку серйозної консультації «Бібліобус - нова форма позастаціонарного обслуговування читачів». Через місяць роботи в бібліотеці на обласному семінарі методист Абраїмова вже навчала директорів ЦБС області.
Відкрита зацікавленість, притаманна їй з юнацтва, помножена на нестримне бажання знаходити та втілювати, були помічені. Невдовзі вона обіймає посаду старшого методиста, а згодом й ученого секретаря. У 80-ті відповідає за ведення нормативно-регламентуючої документації бібліотеки, підвищення кваліфікації персоналу, займається громадською діяльністю: стає головою ради молодих фахівців та головою профспілкового комітету бібліотеки.
Ще одна професійна сходинка – керівництво патентно-технічним відділом (1988-1995 рр). Тетяна Олександрівна закінчила громадський інститут патентознавства (фах – інженер-патентознавець, 1985-1986 рр.) На посаді заввідділом змінила Лідію Захарівну Горпиняк, яку призначили заступником директора. Лідія Захарівна – романтик, але всі її неймовірні проєкти завжди втілювалися. Вона – «мати» комп'ютеризації ДОУНБ, збирала досвід по всьому тодішньому СРСР. Мрії плюс наполегливість, щоденна праця та бажання здійснювати стали «маяками» у скарбничці досвіду Тетяни Олександрівни.
У патентно-технічному вона опікувалася інформаційною та популяризаторською роботою в допомогу розвитку та впровадженню новітніх технологій на підприємствах області. Активно долучилася до вдосконалення бібліотечних шкіл передового досвіду, партнерства з обласним товариством науково-технічної творчості. Роки роботи в цьому відділі стали справжньою професійною школою, прекрасною порою знахідок й відкриттів. І майже завжди в подальшій практиці знаходився приклад з «патентного» життя, що допомагав вирішувати чергові завдання.
Саме тут вперше впроваджували додаткові платні послуги, демонстрували досвід Дніпропетровщини з атестації робочих місць на ВДНГ у Москві, навчалися інформаційній роботі з підтримки комплексних цільових програм. Робота в патентному припала на час змін державного устрою та економічної кризи.
Бібліотека вирішувала проблему розширення своїх площ. Тетяна Олександрівна задіяла громадськість для підтримки передачі бібліотеці будівлі одного з проєктних інститутів по пр. К. Маркса, 18. Керівники заводів, науково-дослідних та проєктних інститутів, громадських організацій підписали лист-звернення до керівництва області. Після викликів директора бібліотеки до відповідних кабінетів, «виховних дій» представників обласної влади з працівниками патентного відділу – виконавцями організації звернення впливових представників міста до влади, питання було вирішено. Наполегливість і вміння доводити справи до кінця – ще одна риса Тетяни Олександрівни, що яскраво проявилася в ті часи.
У 1998 році почався переїзд частини відділів на К. Маркса 18, патентний був першим із них. Але виникла проблема, як обслуговувати читачів в умовах, коли технічна література – 60% фонду бібліотеки та карткові каталоги знаходяться на Ю. Савченка,10, а основний фонд – на К. Лібкнехта,89. Прийняли болюче рішення: передати книги до відділу обслуговування спеціалістів сільського господарства, реформувавши його у відділ обслуговування спеціалістів народного господарства. Витримали й цей іспит.
З 1995 по 2011 роки Тетяна Олександрівна працювала на посаді заступника директора з внутрішньобібліотечної роботи. Шістнадцять років у директора був лише один заступник. Важкий і разом з тим цікаво-насичений час. Розвиток комп'ютерних технологій, організація нових структурних підрозділів, створення умов для впровадження видавничої діяльності бібліотеки, розробка й реалізація різних технологічних, корпоративних, соціокультурних проєктів – основні акценти професійної турботи цього періоду.
Любов Тетяни Олександрівни до своєї справи наповнює оточуючих, і перш за все найближчих – сім’ю. Декілька років у бібліотеці працював її старший син Олександр. Саме він сприяв швидкому впровадженню комп’ютеризації бібліотечних процесів. Організація корпоративної мережі між декількома будинками бібліотеки, створення власного сайту, організація роботи Інтернет-центру для користувачів, впровадження програм для видавничої діяльності, для створення електронного каталогу, навчання бібліотечних співробітників, підготовка проєктів й отримання грантів на десятки тисяч доларів для їх реалізації – неповний перелік справ, які він встиг виконати за неповні три роки роботи. Саші немає вже майже двадцять років, але він продовжує жити у своїх справах, вчинках, творчості, у пам’яті тих, хто його знав.
Молодша донька Валентина також долучилася до бібліотечної справи: розпочинала реалізовувати проєкт Посольства США в Україні «Вікно в Америку». Творча, талановита, вона дала «Вікну» добрий старт, і він успішно продовжує життя.
Чоловік Володимир Федорович – надійний фундамент сім’ї Абраїмових. І в той же час, як і більшість чоловіків бібліотекарів, – помічник у вирішенні складних бібліотечно-господарських проблем.
Родинне коло, ніби рятувальний круг, що обіймає, підтримує, перетворює складнощі на можливості.
З 2012 Тетяна Олександрівна – заступник директора з наукової роботи. Вона займається питаннями інноваційного розвитку бібліотек області, впровадженням методів наукової організації бібліотечної роботи, організацією проведення соціологічних, книгознавчих, бібліотекознавчих досліджень, розробкою перспективних проєктів розвитку бібліотечної галузі регіону.
Так складається, що вона завжди в потрібному місці в потрібний час. Усі проєкти, якими керує Тетяна Олександрівна й бере під свою натхненну опіку, стають не лише візитівкою ДОУНБ, а й випереджають час, завжди залишаючись новими за змістом та наповненням. Вони мають своє продовження, трансформацію, рухають бібліотечні процеси, стаючи затребуваними й на Всеукраїнському рівні. Достатньо переглянути її доповіді та публікації, де завжди є акцент на сучасне й актуальне. Та найважливіше, що акцент не лише зроблено, а й професійно доведено практикою й досягненнями ДОУНБ. Підтвердженням цього є багато нагород та відзнак – грамоти й Подяки від Верховної Ради України, Міністерства культури України, управління культури, національностей та релігій Дніпропетровської облдержадміністрації. У 2009 році їй присвоєно звання «Заслужений працівник культури України», в 2019-му – вручена Почесна відзнака Міністерства культури України, "За багаторічну плідну працю в галузі культури".
Відповідь на питання про щастя для Тетяни Олександрівни доволі об`ємна, так само, як її доля, життя, професійні втілення. Вона вбачає його в можливості працювати вільно, творчо, відповідально, і цим завдячує своєму керівнику Надії Миколаївні Тітовій. Так, дійсно, спільність думок, поглядів, наполегливості у вирішенні найскладніших питань у 25-річному тандемі «Надія Миколаївна плюс Тетяна Олександрівна» – показник міцного партнерства й насправді великого щастя, що зустрінеш не часто.
«Мелодія» щастя для Тетяни Олександрівни й у можливості радіти професійним успіхам колег, допомагати їм зайняти в бібліотеці унікальне місце, для ще більшої можливості яскравіше розкрити свої таланти. «Щастя – це ніжний погляд коханого чоловіка, – продовжує наша героїня, – зворушлива увага доньки, веселий сміх трьох онуків, неспішна розмова з мудрою матусею, спілкування з братом, близькими людьми. Щастя – це й турбота про живу землю, що забирає всі печалі, тривоги, біль душі, недільний дзвін церковних дзвонів і тиха молитва ... І взагалі, життя – це щастя!»
Коли слухаєш про палітру її щастя, вкотре проникаєшся її джерельною мудрістю надихатися простими, але безцінними речами.
Вона вважає, що народилася мандрівником, хоча й водночас не може сказати, що захоплюється подорожами. «У дитинстві – з Курська – в село до бабусі, в юності – з Харкова – в Курськ, у зрілості – з Дніпра – до Курська, додалася ще й адреса батьків чоловіка – через Київ на Житомирщину, до славного міста Коростишів. Тільки тепер помічаю, що всі подорожі пов'язані перш за все із сім'єю: влітку – в Ялту, там дядько жив, у Ізраїль – до друзів, у США – до доньки. І звичайно ж, подорожі, пов'язані з роботою: разом з колегами всю область об'їздила, багато по Україні, завдяки гранту побувала в Польщі. За радянських часів вдалося познайомитися з бібліотеками Уралу, бібліотечним життям столичних міст Союзу. Доля «мандрівниці» мені дуже дорога. Хоч за вдачею я «домувальниця», життя на колесах зміцнило мій характер й розширило знання. А нові знання – завжди радість».
Колись, звертаючись до Тетяни Олександрівни з великою професійною та душевною вдячністю, директор КЗК «ДОУНБ» Надія Тітова процитувала Володимира Сосюру: «И сердцем сердце согреваешь ты// Когда даруешь людям мудрость книг…».
Так. У лінії долі Тетяни Олександрівни назавжди зберігся оберіг великого родинного кола в найширшому його значенні. Кола, що огортає сонячними імпульсами любові до бібліотечної справи всіх у ньому присутніх.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар