Є в неї така собі стриманість. Вона дивиться на тебе, з одного боку довірливо, а з іншого - нібито допитливо вивчаючи.
Коли читаєш її дорослі для 20-ти років вірші, відчуваєш, що вони теж є стриманими. І у кожній римі ніби пружина, що готова розкритися та заповнити своїми емоціями і змістом увесь світ, як сонячні веснянки на її обличчі.
А коли вона грає на скрипці, немає інструменту та виконавиці, є єдине гармонійне ціле, що дарує тобі самого себе.
Читати Шура навчилася у п'ять років, любов до цієї захоплюючої справи привила їй мама. Її подруга працювала в бібліотеці Національної металургійної академії України, і коли доньці виповнилося дев'ять-десять років, подруга запрошувала її до себе на роботу. Маленька дівчинка допомагала обслуговувати студентів: працювала з читацькими формулярами, відносила книжки, ставила печатки. Малечі було все цікаво. Із самого дитинства вона мала два прагнення: бути скрипачкою або ж бібліотекарем.
«У родині всі, як то кажуть, у різні боки: мати – домогосподарка, за освітою інженер-системотехнік, спеціальність батька пов'язана з теплоенергетикою, він працює зараз менеджером з продажу, старші сестри опанували фінанси та медицину. Я єдина творча, так би мовити, «ні в кого», окрім дідуся, який самотужки навчився грати на баяні й дуже добре співав».
Роки в чотири вона побачила по телебаченню, як маленький хлопчик грав на скрипці і повідомила батькам, що хоче так само. Бажання доньки мати с татом не взяли до уваги – піклування потребували дві дорослі сестри. Але ж дівчинка вже тоді проявила характер – ходила по дому та імітувала голосом звуки скрипки, і батьки здалися. Руки у Шури були настільки маленькі, що знайти подібного інструменту одразу не змогли, і займатися до Дніпропетровської центральної дитячої музичної школи №1 вона пішла лише у п'ять років. Провчившись 10 років, планувала подальше навчання в музичному училищі. За три дні до екзаменів Шура, стовідсотково готова до вступу, забрала документи, зрозумівши, що у кар'єрі музиканта все може бути не настільки чесно і прозоро, та вступила до Дніпропетровського коледжу культури та мистецтв.
Погодьтеся, вчинок, не по літах свідомий та відповідальний.
Окрім теорії, коледж познайомив її з цікавими людьми. На думку Шури, цікаві – це люди творчі, ті що мають своє бачення життя і можуть висловити його через різні прояви фантазії. Півтора роки тому вона прийшла працювати в ДОУНБ. Формат читального залу дає можливість постійної комунікації з читачами, професійної допомоги їм та реалізує прагнення молодого спеціаліста бути корисним кожному, а це для неї дуже важливо. Захоплює і підготовка заходів та виставок, що дозволяє проявити свою безмежну творчість і розвернутися, як бажаєш, у межах зазначеної теми.
Зараз Олександра Залогіна навчається у Харківській державній академії культури, на факультеті соціальних комунікацій, спеціальність «Бібліотечно-інформаційна діяльність». Прагнення творчого росту не полишає її й у навчанні, все їй цікаво.
Коли Шурі виповнилося 20, батьки зробили їй безцінний подарунок. Вони видали збірку віршів доньки «Вселенная мыслей», що охопили її творчість з 12 років.
Скрипка, вірші, бібліотечна справа – ці вектори працюють на її відкрите самовираження та віддачу. З прочитаних книжок, що відповідають на всі питання, мають на неї максимальний влив й з кожним роком по-різному наповнюють - Біблія та «Ті, що співають у терні» Колін Маккалоу. «Ті, що співають..» вперше вона прочитала у 13 років.
У спілкуванні Шура надає перевагу людям, сповненим щирості та довіри. Своє життя вважає прекрасним і складним одночасно, тому що ти багато чого не знаєш, багато з чим стикаєшся вперше, а з іншого боку, перебуваєш у постійному щоденному захопленні відкриття чогось нового.
Вона знаходиться зараз у беззаперечній гармонії із собою, тому що за власним переконанням, постійно розвивається, змінюється та рухається вперед. Гадаю, що для відсвітлення саме цих почуттів та вражень у, виданій до її 20-річчя, книзі й залишені чисті сторінки.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар