На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Умань незламна

(продовження)

 

Після смерті Богдана Хмельницького серед козацької старшини почалися чвари. Цим користувалися вороги, неодноразово спустошуючи Умань, але місто знову підіймалося з попелу. У 1673 році уманці знищили гарнізон ставленика Туреччини гетьмана Дорошенка. Наступного року турецький візир послав війська для розправи з непокірним містом.
Два тижні тривала облога, супротивник більш ніж у десять разів перевищував кількість уманців. Усі мешканці були знищені, а місто спалене і спустошене.
Передмістя Умані (між старим містом і «Софіївкою»), де був розташований турецький табір, до сих пір називається «Турок». Евлія Челебі, турецький письменник XVII століття, побувавши в Умані, згадував про уманців як про стійких і мужніх людей.
Звісно, не можемо оминути й «Коліївщину» 1768 року, яка охопила майже всю Правобережну Україну. Очолив повстання Максим Залізняк із запорозьких козаків. Губернатор Умані Рафаїл Младанович вирішив зберігати повний спокій. Саме в день наступу козаків він не відмінив банкет із приводу дня народження доньки і побажав гарнізонові відзначитися, «щоб запорізька голота була прогнана».
Завдяки козакові Івану Гонті, який керував козацькою сотнею і перейшов на бік Залізняка, перемога стала незаперечною.
Катерина II, побоюючись подальшого зростання селянського руху, допомогла придушити народне повстання. Було наказано одрубати по одній руці та по одній нозі кожному десятому зустрінутому огайдамаченому хлопові. На що їй відповіли, що в такому випадку в селах, де спалахне повстання буде вирізано всіх жінок із дітьми.
Згадаймо Шевченкові рядки з «Гайдамаків»:
 
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало,
Як Залізняк, Ґонта ляхів покарав.
Столітнії очі, як зорі, сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось:
Як ляхи конали, як Сміла горіла.
Сусіди од страху, од жалю німіли.
І мені, малому, не раз довелось
За титаря плакать…
 
Волелюбний і стійкий дух мали місто Умань та його славетні жителі – головні творці парку Софіївка, серед яких були й нащадки гайдамаків.
З 1797 році Уманський повіт був приєднаний до Київської губернії. Власником Умані став граф Станіслав (Фелікс) Щенсний Потоцький, якому імператриця Екатеріна II надала чин генерал-аншефа.

Далі буде.

 

Джерела:

Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.

Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.

Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     

Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

                                                                   

На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 Умань незламна

 

У старовинному українському місті Умані, на Черкащині, є мальовничий, вражаючий своєю неповторною красою куточок, який називають перлиною України, її візитівкою. Це – Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України – дивовижний витвір людської фантазії та майстерності, в якому переплелися разом світ загадкових ленгенд і міфів, мистецтво, краса та природа.
«Софіївка» справедливо належить до таких шедеврів паркового будівництва Європи як сад Бальбі у Флоренції (Італія), парк Сан-Сусі у німецькому Потсдамі, палацовий парк у французькому Версалі.
Розташований на величезній площі майже в 170 гектарів, парк із року в рік дивує відвідувачів своєю неперевершеною красою – своєрідною романтичною поемою з каменю, водоспадами, архітектурними та гідравлічними спорудами, античною скульптурою, і, звісно, дивовижним рослинним світом.
Сьогодні починаємо цикл публікацій про людей, чиї долі були пов’язані з цим надзвичайним містом, і розповімо подробиці розбудови одного з семи чудес України.
Для того, щоб уявити генетику цього місця та волелюбність кріпаків, які побудували «Софіївку», спочатку про історію Умані – давнього українського міста, розташованого на Волино-Подільскій височині по берегах невеликих річок Уманки та Кам'янки.
Час заснування Умані невідомий. Уперше місто згадується в історичних документах 1609 року. До цих пір лишається нез'ясованим походження його назви. Деякі історики вважають, що слово «ма» означає «красивий» і пішло саме від назви річки. Разом із тим, Умань виникла як потужна фортеця, побудована для захисту від ворожих нападів.
Як свідчать літописи, спокою ця земля не знала здавна. Можна згадати вторгнення до Умані турецько-татарських військ, селянсько-козацькі повстання проти Речі Посполитої, повстання 1594 року на чолі з Северином Наливайком, який на Уманщині «набирав для себе сміливців відчайдушних».
Звичайно, мова і про штурм Уманської фортеці в середені XVII сторіччя, оточеної ровами й готової до бою. За допомогою військ Богдана Хмельницького, його соратника Максима Кривоноса та городян, які відчинили ворота міста, фортеця була взята. Після цього неодноразово захисники Умані зустрічали ворога потужним вогнем і в запеклому рукопашному бою відкидали від міста.
У січні 1655 року польська шляхта уклала договір із татарами і знову напала на Україну. На цей раз оборонявся Іван Богун із дванадцятитисячним військом. Козаки облили вали водою, а міцний мороз скував їх льодом. Сучасники порівнювали зміцнення Умані з відомою голландською фортецею Бредою, що вважалася на ті часи неприступною. І знову на допомогу Богунові прийшов Богдан Хмельницький. Андрусівське перемир'ям 1667 року поставило тимчасову крапку в цьому протистоянні, за яким Лівобережна Україна та Київ залишилися в складі Росії, а Правобережна Україна, зокрема, Умань відійшла до Польщі.

 Далі буде.

 

Джерела:

Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.

Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.

Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     

Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с.

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

Досліджуємо історію

Доля першого пам'ятника Глобі також лишається загадкою

Цікаво зазначити, що пам'ятник – «кам'яний стовп» козаку Глобі є першим персональним пам'ятником у нашому місті, старшим за пам'ятник Катерині ІІ (встановлений 1846 року). Скромний пам'ятник козаку випередив масштабний пам'ятник імператриці…

Пам'ятник Глобі завжди згадували й мемуаристи-подорожні, й місцеві краєзнавчі видання. На початку XX століття «Календарь-ежегодник «Приднепровье» та календар «Весь Екатеринослав» подавали зображення цього пам'ятника.

У 1910 році в саду, заснованому Глобою, проводилася відома Південноросійська промислова, сільськогосподарська та кустарна виставка. У путівнику до цієї виставки згадується цей пам'ятник козаку Глобі.

Надалі пам'ятник зник. Коли і як це сталося? Також достеменно невідомо. Вірогідно, це сталося в бурхливі 1930-ті роки. Саме тоді територія зазнала капітальної реконструкції, був створений «парк культури та відпочинку», який з 1939 року мав ім'я Валерія Чкалова. У 1936 році на території парку була прокладена друга в Радянському Союзі дитяча залізниця. Траса залізниці пройшла якраз біля старого пам'ятника. Можна припустити, що саме в цей період великих потрясінь і зник остаточно старий і скромний пам'ятник-обеліск.

(Далі буде)

Максим Кавун, кандидат історичних наук

Фото Перший пам’ятник Лазарю Глобі. Гравюра початку ХХ ст.

Джерело: https://gorod.dp.ua/news/209554

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

Захаров, Сергій. Діра. Серпень 2014 [Текст]: графічний роман / С. Захаров. – Київ: Основа, 2018. – 112 с. : іл. – [рос. мовою].

 

Зізнаюся, я вперше читала книгу коміксів. Та, що знає все на світі – Вікіпедія – так визначає цей жанр: «Комікс – це єдність оповідання і візуальної дії» (https://uk.wikipedia.org/wiki).
Упевнена, що правильне визначення цієї книги зробив сам автор – це графічний роман. Адже події, які він описав і намалював надзвичайно далекі від комічних, більше того, вони автобіографічні. Зізнаюся ще: я не могла відірватися від цього твору, поки не перегорнула останню сторінку. І вже декілька днів знов і знов подумки повертаюся до неї… Мене давно цікавило питання: як зміг «русский мир» захопити наші східні обласні центри?! Звісно, я багато читала про це, але хотілося почути самих донеччан. У романі лаконічно і абсолютно зрозуміло наводиться пояснення першопричин цих трагічних подій для всієї нашої країни.
Донецький художник Сергій Захаров розповідає про те, що він та його друзі й знайомі на початку окупації Донецька у 2014 році навіть не підозрювали, чим можуть закінчитися перші проросійські мітинги. Коли схаменулися, відбулося те, що зараз називають гібридною війною та повзучою окупацією: «Я видел, что «русская весна» всколыхнула весь ил, всю муть, все самое темное, что было в душах моих земляков».
І ще одне зізнання: «Мне тогда казалось, что долго это не может продолжаться. Многим тогда так казалось. Мы смотрели на фотографии бомжей и наркоманов – создателей новой республики и смеялись. Напрасно смеялись. За всем этим отребьем стояли серьезные люди из некогда братской страны».

Особливо мене вразила історія та ілюстрації про компанію місцевих п'яниць, які продовжували сидіти на своєму звичайному місці у дворі, але вже були у формі ополченців і зі зброєю в руках. Час від часу вони розважалися тим, що стріляли понад головами перехожих…
Автор (головний герой роману) вирішив вчинити арт-спротив. Він почав малювати карикатури на ополченців і ці фанерні фігури розміщав по місту, тим самим намагаючись достукатися до земляків.
Серед найвідоміших його робіт – Ігор Гіркін-Стрєлков з пістолетом біля скроні і… Моторолла з нареченою. Сергій пише: «Это было очень приятное ощущение – наблюдать за реакцией обычных людей и видеть, что отнюдь не все они поддерживают нечисть, захватившую город. Но долго работы не висели. Обычно минут тридцать-сорок…»
Далі розвиток подій був стрімкий – арешт і підвал, допити та мужність і незламність художника.
Дуже раджу прочитати цю незвичайну книгу, яка вже перекладена 10-ма мовами світу. До того ж, всупереч описаним трагічним подіям, роман не залишає почуття відчаю та безнадії. Головне, що Сергій Захаров був звільнений з полону. І це теж цікава історія.
Завершується книга такими словами: «…Я купил билет на Южном автовокзале до Красноармейска. Перед этим городом были блокпосты. Мы проехали пост «ДНР» и вдалеке я увидел флаг Украины – флаг свободы. Я въезжал в новую жизнь…»

Олена Вауліна, провідна бібліотекарка відділу

наукової обробки документів і організації каталогів

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Діалоги з мистецтвом

Початок телеепохи у Дніпрі

Цього року виповнюється 65 років телебаченню Дніпра. 30 квітня 1958 року відбулась перша передача Дніпропетровського телецентру.

Рішення про будівництво телевізійного осередку у Дніпропетровську ухвалила міська рада у грудні 1955 року. Для будівництва комплексу було обрано територію, яка ще в 1930-ті роки вважалася південною околицею міста. Тоді тут розташовувався міський розплідник дерев. Головний аргумент до розташування у цьому місці телецентру – височина, що панує над історичним центром міста.

Телецентр облаштували на вулиці Льва Толстого. Ці квартали були засновані в 1910–1915 роках, перед революцією, і вважалися останніми кварталами старого Катеринослава. Перша назва вулиці – Куріннá, потім вона називалася ім’ям письменника. Будівництво телецентру дало вулиці нову назву – Телевізійна.

Телецентр почали будувати 1956, у 1958 році закінчили. Тоді ж встановили і дніпропетровську телевежу, яка до цієї пори височить над нагірною частиною міста. Її чудово видно за десятки кілометрів. 

30 квітня о 17:00 відбулася перша передача. Фахівці-історики і старожили міста згадують, що спочатку на екрані телевізорів з'явилася заставка «Показує Дніпропетровськ» (телевізори були на той час у квартирах поодиноких мешканців). Слово взяв тодішній керівник міста – голова міськвиконкому Микола Гавриленко. Він привітав телеглядачів із визначною подією – початком регулярної трансляції телепрограм. «Історія зберегла імена тих, хто брав участь та готував першу передачу. Ось їхні імена: директор телестудії М.Т. Горяний, звукорежисер Микола Дібрівний, телеоператор Леонід Плещенко, режисер із Харківської телестудії (прізвище не встановлено), перший диктор Наталія Нікітіна, асистент режисера Станіслав Пацюченко, помічник режисера Євгенія Северіна, працівник адмінгрупи Юхим Уманський, кіномеханік Володимир Демченко. За пультом апаратної знаходилися інженери та техніки В.М. Візун, Ю.П. Сальников, В.Д. Карт, Л.В. Дуднікова, а передавачами керував інженер І.І. Живило» (за дослідженнями дніпровського історика і краєзнавця М. Кавуна).

Передачі дніпропетровського телецентру спочатку приймалися в радіусі 60–80 кілометрів. Охоплювали вони лише вечірній ефір і транслювалися лише кілька годин. Однак, невдовзі відбувся стрімкий розвиток телебачення. Зростає охоплення населення телемовленням, містяни активно купують телевізори.

На місцевому телеканалі з’являються інформаційні випуски «Новини дня», в подальшому – «Дніпровські новини». У липні 1958 року маленькі глядачі подивилися першу передачу для дітей, а дорослі мали можливість переглянути перший концерт мистецької самодіяльності. Виступав творчий колектив Будинку культури тресту №17, який споруджував телецентр. Концертну програму вів співробітник багатотиражної газети тресту В.Д. Каневський, який згодом довгі роки очолював музичну редакцію студії. Також цього року у програмі місцевого телебачення з’являються ретрансляції театральних вистав.

Спливали роки, але до кінця 80-х Дніпропетровська студія телебачення залишалася єдиним телемовником у нашому місті. Зі змінами у суспільстві та із затвердження ринкових відносин змінилася структура телебачення країни, з'явилася ціла мережа нових ТВ-каналів і «центрів впливу» на них. «Стара» студія збереглася, але неодноразово зазнавала реорганізацій. У «нульові» роки це був «Дніпропетровський Державний», згодом на базі телецентру виник «51 канал», потім «UA: Дніпро». Наразі з травня 2022 року – «Суспільне Дніпро».

Більше дізнатись про історію створення і розвиток телебачення у місті й області можна з книжкових і газетно-журнальних публікацій, які зберігаються у фонді нашої бібліотеки. Запрошуємо!

 

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу мистецтв ДОУНБ

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

На долоні історії

 Джером Клапка Джером: 

«Сміх і зітхання, поцілунок і прощання –

 от і все наше життя» (завершення)

 

У 1926 році Джером видає мемуари «Моє життя і епоха» (англ. «My Life and Times»). Це один із найцікавіших і найталановитіших документально-художніх творів про автора, його близьких, відомих і невідомих сучасників, Англію тих часів, інші країни.
Невдовзі він отримує звання «Почесний житель району Уолсолл» (англ. «Freeman of the Borough of Walsall»). В останні роки життя більшість часу проводить у заміському будинку Юелмі, неподалік Уоллінгфорда.
У червні 1927 року під час автомобільного туру Девон- Лондон у письменника стався інсульт, через два тижні він помер у лікарні Нортгемптона.
Похований Джером у Церкві Св. Марії в Евілме, Оксфордшир.
Він згадував про те, що його виховували із вірою в особистого Бога, а молитви були змішаним дитячим зібранням, дивлячись на яке Господь, напевно, посміхався.
«Я пройшов через період великих душевних страждань. Вірування дитинства завжди з тобою. Вони рвуться на волю ціною болю. Поступово я прийшов до того, що Карлейль називає «центром байдужості».
Так, він намагався відсторонитися та відпустити цей біль всього життя. Але справжній гумор – завжди балансує на невловимій грані найглибшого суму. Й саме це лезо виявилося маркером спроможності справжнього таланту для автора одного з найпопулярніших у світі комічних творів.
Людина народжується протягом всього життя у спорідненості з Небом та ставить собі вічні питання: «Хто я, звідки, куди йду?». Звичайно, один із найбільш читаних письменників Британії, зважаючи на вплив батьків, в тому числі, замислювався над цим, чим би не займався. Для нього завжди на першому місці була праця, яка ті відповіді відсвітлювала.
Він виграв у змаганні з долею, більше ніж гадав і в тих випадках, коли, здавалося,  зазнавав невдач. Але ж, прагнув.

«Зі щоденника моєї матері я бачу, що одним із її хрестів було те, що для підростаючого хлопчика я не отримував належної ситної їжі, але я про це не підозрював. Була страва, яка називалася «хліб і соп», яка була солодкою і теплою, і яку я любив. До чаю інколи був золотистий сироп, а на вечерю був досить густий хліб із намазкою. А по неділях ми вечеряли м’ясом і пудингом. Якщо все так, як моя мати так твердо вірила, вона давно знала, що її страхи марні – що, незважаючи на це, я виріс надзвичайно сильним і здоровим чоловіком. Але я хотів би, щоб передбачення могло прийти до неї, коли вона була жива, і таким чином усунути, принаймні, одну з її багатьох скорбот», – читаємо рядки його мемуарів.
Джером Клапка Джером. Автор одного з найкумедніших творів і людина зі завжди серйозним обличчям, до серця якої назавжди увійшли світлі та сумні розмови батька та матері, змішані з дитячими снами.
Він вважав, що людська думка не феєрверк, який постійно викидає свіжі форми, а дерево, що росте тихо та  непомітно. І ще, що вічно нове листя завжди розкривається до світла. А ще, що life is a thing to be lived, not spent; to be faced, not ordered. Так.
 

 

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків

 

Фото: https://es.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome

https://www.ebay.com/itm/394382062623

 Джерела:

Джером, Клапка Джером. Втроем на четырех колесах [Текст] / К. Д. Джером. - М. : Эй-Ди-Лтд, 1994. - 400 с.

Джером, Клапка Джером (1859-1927). Досужие мысли досужего человека [Текст]. Как мы писали роман / К. Д. Джером. - М. : Правда, 1983. - 384 с.

 Джером, Джером Клапка. Троє у човні, якщо не рахувати собаки [Текст] : повість / Д. К. Джером ; пер. з англ. М. Лівін. - К. : КНИГОЛАВ, 2018. - 172 с. - (Золота полиця).

Джером, Клапка Джером. Юмористические рассказы [Текст] = Sketches. Изд. 3-е / Адаптация, комментарий и словарь С.А. Крейнес и С.С. Толстого. - М. : Высшая школа, 1963. - 79 с.

https://gutenberg.ca/ebooks/jeromejk-mylife/jeromejk-mylife-00-h-dir/jeromejk-mylife-00-h.html

https://www.countryfile.com/people/historical-figures/wild-people-writer-jerome-k-jerome/

 https://en.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome

 https://es.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome

ttps://www.countryfile.com/people/historical-figures/wild-people-writer-jerome-k-jerome/

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

Джером Клапка Джером: «Порівняно рано в моєму житті 
я відчув себе іноземцем»
(продовження)

 

Джером К. Джером любив подорожувати змалечку, не важливо близькими чи далекими ці подорожі були. Ось як він згадує одну зі своїх поїздок у юнацтві до Антверпена і готель на Зеленій площі: «Я не хотів би пережити всю свою молодість наново; але я хотів би здійснити цю подорож ще раз, з годинником там, де він був тоді».
Париж він вважав містом, яке переоцінюють, найзручнішим в усієї Європі для нього був Дрезден, його розчарувала Ніагара та захопив Нью-Йорк – стовідсоткове втілення Америки. Він відвідав чимало країн, де до того ж виступав із лекціями, оскільки був блискучим оратором.
Після поїздки Німеччиною, з'явився роман «Троє на чотирьох колесах» (англ. «Three Men on the Bummel»)». Ті ж самі герої, що колись подорожували на човні, вирушають у закордонне велотурне. Успіх історія мала, але попередній не перевершила.

У 1902 році письменник публікує наступний автобіографічний роман «Шкільні роки Поля Келвера» («Paul Kelver») – один із найулюбленіших своїх творів. Через шість років з'являється п'єса «Спускаючись з третього поверху» (англ. «The Passing of the third Floor Back»).
Ніби на плівці в його творах все більше проявляються сум та інтонаційні риси релігійності. «The Passing of the third Floor Back» отримала великий успіх глядачів, але критика відзначилася традиційно, назвавши Джерома «письменником десятого сорту».
Перша світова  виявилася для нашого героя великим потрясінням. Він ще багато років буде аналізувати причини, ментальності країн, сутність націй. До Британської армії його не взяли за віком, Джерому вже було п'ятдесят шість. «Я запропонував себе як артист YMCA. Я був здібним оповідачем і написав чи привласнив кілька добрих історій, – згадує він з притаманним йому гумором. – YMCA пробувала мене у домашніх лікарнях і таборах та затвердила... Але військове міністерство не дало на це дозволу».
За допомогою приятелів, він влаштовується водієм  швидкої допомоги французської міссії. Емоції військового часу та смерть падчерки Елсі, не додають доброго настрою, але додають ще більше пронизливих барв у спогади про війну, тих, кого зустрів, природу, тварин, всесвіт.

Далі буде.

 Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків

Фото: https://www.jeromekjerome.com/photos/photo-gallery/

 

Джерела:

        Джером, Клапка Джером. Втроем на четырех колесах [Текст] / К. Д. Джером. - М. : Эй-Ди-Лтд, 1994. - 400 с.

 Джером, Клапка Джером (1859-1927). Досужие мысли досужего человека [Текст]. Как мы писали роман / К. Д. Джером. - М. : Правда, 1983. - 384 с.

 Джером, Джером Клапка. Троє у човні, якщо не рахувати собаки [Текст] : повість / Д. К. Джером ; пер. з англ. М. Лівін. - К. : КНИГОЛАВ, 2018. - 172 с. - (Золота полиця).

 Джером, Клапка Джером. Юмористические рассказы [Текст] = Sketches. Изд. 3-е / Адаптация, комментарий и словарь С.А. Крейнес и С.С. Толстого. - М. : Высшая школа, 1963. - 79 с.

https://gutenberg.ca/ebooks/jeromejk-mylife/jeromejk-mylife-00-h-dir/jeromejk-mylife-00-h.html

https://www.countryfile.com/people/historical-figures/wild-people-writer-jerome-k-jerome/

https://en.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome

 https://es.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome

https://www.countryfile.com/people/historical-figures/wild-people-writer-jerome-k-jerome/

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут