Світ знань нових видань

Санчес Вегара, Марія Ісабель. Коко Шанель [Текст] / М. І. Санчес Вегара ; худож. А. Альберо ; пер. з ісп. М. Пухлій. – К. : КМ-БУКС, 2018. – 28 с. : кольор. іл. – (Маленьким про великих).

Коко Шанель. Видатна дизайнерка, яка перевернула світ моди. Ви гадаєте, що немає такої людини, яка б її не знала? Гадаємо, є. Це – діти. І щоб доступніше їм пояснити, хто ж така маленька Габріель і як вона стала найвидатнішою з жінок, допоможе однойменна книга Марії Ісабель Санчес Вегара. Яскраві ілюстрації, що займають майже увесь об’єм видання, доповнені невеличкими фактами, роблять свою справу. Адже дітям легше сприймати інформацію через картинки. Книга демонструє важливість таких якостей як терпіння, наполегливість і, перш за все, цілеспрямованість. Рекомендуємо!

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

 

Неймовірно, але правда

Протягом 1905 року Рада бібліотеки провела 5 засідань, на яких розглянула 32 питання. Серед них: 1) розглянуто і затверджено фінансовий звіт; 2) Через недостатність наявної кількості журналів (62 прим.) для своєчасного задоволення запитів передплатників І розряду (134 абоненти), було прийнято рішення передплатити ще 10 примірників: по 1 прим. «Вестника Европы» й «Всемирного Вестника», по 2 прим. «Мира Божьего», «Образования», «Русской мысли» та «Русского Богатства». 3) Згідно запитам передплатників вирішено видавати замість однієї книги 2 номери старих журналів.

Отчетъ Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : [б. и.], [1906]. - 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата звернення: 13.09.2021). – Загл. с экрана.

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Що читають бібліотекарі

Хаксли, Олдос. О дивный новый мир [Текст] / О. Хаксли // Замятин, Е. И. Мы / Е. И. Замятин. О дивный новый мир / О. Хаксли. – М.: Художественная литература, 1989. – С. 163 – 340 с. 

Олдос Хакслі – Нобелівський лауреат (сім разів), класик світової літератури. Його твори відомі далеко за кордонами його рідної Англії, а роман-антиутопія «О чудовий новий світ» («Прекрасний новий світ», або «Який чудесний світ новий!») подарував авторові справжню світову славу і донині входить до різних списків кращих книг світу.

Події роману розгортаються в далекому майбутньому, в світі, де майже всі людські потреби задовольняють машини. Не даремно ж цей час називають ерою Форда і позиціонують його як нового Бога. Люди цивілізованого світу не відчувають сильних людських почуттів, таких як любов, доброта, співчуття і таке інше. В них немає релігії. На противагу цьому суспільству О. Хакслі представляє світ дикунів. Цей світ має вигляд обсервації індіанців, де панує більш знайомий нам життєвий устрій. У цьому суспільстві є і звичний нам Бог – Ісус Христос, й індіанське божество, і нема кастового розподілу громадян (як у цивілізованому світі) і, навіть, звичні нам сімейні стосунки (в цивілізованому світі ці поняття є негативними). А коли головний герой Джон із резервації потрапляє до цивілізованого світу, ми можемо спостерігати, який дисонанс викликає прийнятий порядок життя в нібито дикуна. Тому, звісно ж, Джон намагається постати проти системи, проти цивілізації.

За розвитком подій досить цікаво спостерігати, тож рекомендую до прочитання.

Єлизавета Сибирьова, провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу

 

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Досліджуємо край

Лицарі Дніпрових порогів

Професія дніпровського лоцмана зникла разом із затопленими порогами. Але пам'ять про них – залишилася.

Дніпрові пороги нині спочивають під глибокими водами головної річки України. А були часи, коли протягом 80 кілометрів від Катеринослава до Хортиці Дніпро перегороджували кам’яні скелі, що виступали з води. Обминути їх могли тільки спеціально навчені кормчі – лоцмани. Осередком цієї небезпечної професії було селище Лоцманська Кам’янка (нині це південне передмістя Дніпра). Після побудови греблі ДніпроГЕСу у 1932 році пороги були затоплені, а професія стала непотрібною. Нащадки лоцманів і зараз дуже пишаються своїми пращурами.

Достеменно не відомо, відколи на порогах з'явилася постійна лоцманська організація. Почали селитися тут вони за наказом запорозького коша 1656 року. До громади належали Лоцманська Кам’янка, Старі Кодаки, селище Широке та Сурські хутори.

«Дніпровські лоцмани – прямі нащадки запорожців, які переправляли кораблі через пороги… – писав мандрівник-етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який відвідав Лоц-Кам'янку в другій половині XIХ століття. – Лоцман… людина, яка з дитинства звикла до небезпеки, і тому в самій зовнішності його спостерігаємо відвагу та деяку гордовитість. Хода в нього бадьоріша й постава тіла пряміша, ніж у звичайного селянина… бо він звик бути швидким під час переправи через пороги, де інколи від однієї миті залежить доля барки та життя кількох людей... Часто лоцман бере з собою на пліт сина, щоб малий вчився зневажати небезпеку, запам'ятовував камені та їх назви, звикав до свого корисного, але небезпечного ремесла»…

За переказами старожилів, лоцманська громада була заснована на демократичних засадах. Цікаво, що у цього поселення були особливі права: його мешканці підпорядковувалися не місцевій катеринославській владі, а Міністерству шляхів сполучення, вони не сплачували податку і мали низку пільг. Двічі на рік, перед відкриттям навігації та перед її завершенням, громада селища проводила загальні збори, вирішувала основні питання та обирала отамана, його помічника, скарбника і писаря. Слобода була цікава в адміністративному поділі: були сотні – це сто дворів, де обирався сотенний, якому підпорядковувались десятники, кожен з яких відповідав за десять дворів. Всього існувало 11 сотень, тобто в селищі нараховувалось 1100 дворів, а сотенні були – як депутати сільської ради. Устрій цей підтримувався до 60-х років минулого століття.

Відомо, що лоцмани мали власний статут, за яким здійснювали сплав плотів. У ньому чітко було прописано, скільки на плоту має бути людей, як оплачується робота. Отримували лоцмани 25 карбованців на рік. Половину свого заробітку від сплаву залишали у спільній касі і, за прикладом запорозьких козаків, витрачали на загальні потреби.

За ці кошти була побудована своя школа, кам’яна церква на честь покровителя лоцманів Миколи Чудотворця. У тутешній лікарні дітей-сиріт лікувала Ольга Косач-Кривинюк – сестра Лесі Українки. За спогадами жителів, навіть самодіяльний театр у селищі був, ставили «Наталку Полтавку».

Цікаво тут підходили до стратегічного запасу хліба. Зерно зберігали на складах, оновлюючи кожні три роки. Якщо був неврожай, то кожен лоцман міг взяти у борг зерно безпроцентно, а з нового врожаю його слід було повернути.

Саме в Лоцманській Кам’янці лоцмани проводили водомірні спостереження Дніпра – поблизу селища розташовувався на острові водомірний пост.

Відомий етнограф-мандрівник Олександр Афанасьєв-Чужбинський деякий час жив у Лоц-Кам’янці й вивчав побут її мешканців. Він відзначав, що лоцмани – дуже працьовиті й дуже веселі люди, спокійні. П’яниць у селищі взагалі не було. Хоч прикмети й традиції були свої – як «прилити», або «вигладити» дорогу, «притушити» вітер. Якщо з якоїсь причини затримувався сплав, заважав йому вітер чи паперова тяганина, лоцмани звертались до купця, і той мав дати на горілку. Збирались на одному з плотів і таким чином «приливали» дорогу. А жінки приносили закуску і цим наче її «вигладжували». А як гарно співали!..

Людмила Блик

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2465482-licari-dniprovih-porogiv.html

Детальніше про Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського: https://www.dnipro.libr.dp.ua/pys%CA%B9mennyk,%20etnohraf,%20istoryk,%20mandrivnyk

Дніпрові пороги як дивовижне гірське утворення: https://www.dnipro.libr.dp.ua/duvovujne_girske_ytvorennya

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Світ знань нових видань

Звичаї нашого роду: страви української кухні / Авт.-упоряд. С. Андрющенко, С. Железняк. – К.: Генеза, 2019. – 192 с.: іл.

Кажуть, що приготування їжи можна порівняти з музикою. Саме так, особливо, коли йдеться про українську кухню, що створювалась протягом багатьох віків й певною мірою відбиває  історичний розвиток українського народу.

Українська кухня – самобутня, адже увібрала усі дари землі. Тяжко охопити різноманіття страв, рецепти яких сягають сивої давнини. Та в цій книзі господині відкриють для себе рецепти до багатьох свят, таких як Різдво, Великдень, Івана Купала, Покрова тощо. Особливість страв – у простоті. Тому кожен зможе легко знайти необхідні інгредієнти та власноруч приготувати щось смачненьке. Рекомендуємо!

Видання отримане завдяки Українському інституту книги.

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Неймовірно, але правда

У 1905 році до складу Ради Бібліотеки входили: голова П.І. Мордовський, казначей Л.К. Реймер, члени за вибором Міської Думи: Н.П. Вукашев, Н.М. Ланшин, М.А. Заусайлов, І.В. Теліченко, Я.Г. Гололобов й неодмінні члени директор 1-го Реального училища Н. Ф. Вавілов, директор 2-го Реального училища С.Ф. Тимошенко, директор класичної гімназії Н.Ф. Щербинський, директор Комерційного училища А.С. Синявський, директор Катеринославського вищого гірничого училища С.Н. Сучков й ректор Катеринославської Духовної семінарії архимандрит Іоаннікій. У другій половині року у складі Ради відбулися зміни: у П.І. Мордовського, Н.П. Вукашева та Н.М. Ланшина закінчився строк повноважень, й на одному з засідань Міської Ради були проведені перевибори 4 членів Ради. Н.П. Вукашев та Н.М. Ланшин відмовилися від балотування й до Ради на наступні чотири роки були вибрані – голова П.І. Мордовський, члени Н.В. Биков, Г. В. Донцов, С. І. Гальперін.

Завідуючою бібліотекою залишалась С.В. Єгорова, її помічниці – О.І. Пчьолкіна, У.І. Дикарьова, А.П. Мордовська й М.К. Рубаніста.

Отчетъ Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : [б. и.], [1906]. - 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата звернення: 13.09.2021). – Загл. с экрана.

Фото: Вікторія Бажкова

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

Пунктир

Еміль Золя. Новатор, який зруйнував усталені форми французської літератури. Думки й вислови одного з найяскравіших письменників-реалістів ХІХ сторіччя у «Пунктирі».

«Абсолютного зла не існує. Людина не буває злою до всіх на світі, є завжди хтось, кому вона робить добро».

«Весь сенс життя полягає в нескінченному завоюванні невідомого, у вічному зусиллі пізнати більше».

«Єдине щастя в житті – це постійне прагнення вперед».

«Істина в дорозі, і ніщо її не зупинить».

«Істина і справедливість понад усе, бо тільки від них залежить велич націй».

«Найдоброчесніша жінка – та, яку природа створила найпристраснішою, а розум зробив найхолоднішою».

«Ніколи ще люди не ставилися один до одного з такою жорстокістю, ніколи ще не були в такій мірі засліплені, як у наш час, коли вони стали уявляти, що знають все».

«Питання тварин для мене важливіше, ніж заклопотаність тим, чи будуть мене висміювати».

Давиденко, Г.Й. Історія зарубіжної літератури XIX початку ХХ століття [Текст] : навчальний посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка ; Міністерство освіти і науки України, Глухівський державний педагогічний університет ім. С.М. Сєргєєва-Ценського. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 400 с.

Безелянская, Анна. Треугольник Эмиля Золя / Анна Безелянская. – (Любовь и муза) // Студенческий меридиан. – 2010. – № 12. – С. 80–82 : рис. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут