Досліджуємо край

Лицарі Дніпрових порогів

Професія дніпровського лоцмана зникла разом із затопленими порогами. Але пам'ять про них – залишилася.

Дніпрові пороги нині спочивають під глибокими водами головної річки України. А були часи, коли протягом 80 кілометрів від Катеринослава до Хортиці Дніпро перегороджували кам’яні скелі, що виступали з води. Обминути їх могли тільки спеціально навчені кормчі – лоцмани. Осередком цієї небезпечної професії було селище Лоцманська Кам’янка (нині це південне передмістя Дніпра). Після побудови греблі ДніпроГЕСу у 1932 році пороги були затоплені, а професія стала непотрібною. Нащадки лоцманів і зараз дуже пишаються своїми пращурами.

Достеменно не відомо, відколи на порогах з'явилася постійна лоцманська організація. Почали селитися тут вони за наказом запорозького коша 1656 року. До громади належали Лоцманська Кам’янка, Старі Кодаки, селище Широке та Сурські хутори.

«Дніпровські лоцмани – прямі нащадки запорожців, які переправляли кораблі через пороги… – писав мандрівник-етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який відвідав Лоц-Кам'янку в другій половині XIХ століття. – Лоцман… людина, яка з дитинства звикла до небезпеки, і тому в самій зовнішності його спостерігаємо відвагу та деяку гордовитість. Хода в нього бадьоріша й постава тіла пряміша, ніж у звичайного селянина… бо він звик бути швидким під час переправи через пороги, де інколи від однієї миті залежить доля барки та життя кількох людей... Часто лоцман бере з собою на пліт сина, щоб малий вчився зневажати небезпеку, запам'ятовував камені та їх назви, звикав до свого корисного, але небезпечного ремесла»…

За переказами старожилів, лоцманська громада була заснована на демократичних засадах. Цікаво, що у цього поселення були особливі права: його мешканці підпорядковувалися не місцевій катеринославській владі, а Міністерству шляхів сполучення, вони не сплачували податку і мали низку пільг. Двічі на рік, перед відкриттям навігації та перед її завершенням, громада селища проводила загальні збори, вирішувала основні питання та обирала отамана, його помічника, скарбника і писаря. Слобода була цікава в адміністративному поділі: були сотні – це сто дворів, де обирався сотенний, якому підпорядковувались десятники, кожен з яких відповідав за десять дворів. Всього існувало 11 сотень, тобто в селищі нараховувалось 1100 дворів, а сотенні були – як депутати сільської ради. Устрій цей підтримувався до 60-х років минулого століття.

Відомо, що лоцмани мали власний статут, за яким здійснювали сплав плотів. У ньому чітко було прописано, скільки на плоту має бути людей, як оплачується робота. Отримували лоцмани 25 карбованців на рік. Половину свого заробітку від сплаву залишали у спільній касі і, за прикладом запорозьких козаків, витрачали на загальні потреби.

За ці кошти була побудована своя школа, кам’яна церква на честь покровителя лоцманів Миколи Чудотворця. У тутешній лікарні дітей-сиріт лікувала Ольга Косач-Кривинюк – сестра Лесі Українки. За спогадами жителів, навіть самодіяльний театр у селищі був, ставили «Наталку Полтавку».

Цікаво тут підходили до стратегічного запасу хліба. Зерно зберігали на складах, оновлюючи кожні три роки. Якщо був неврожай, то кожен лоцман міг взяти у борг зерно безпроцентно, а з нового врожаю його слід було повернути.

Саме в Лоцманській Кам’янці лоцмани проводили водомірні спостереження Дніпра – поблизу селища розташовувався на острові водомірний пост.

Відомий етнограф-мандрівник Олександр Афанасьєв-Чужбинський деякий час жив у Лоц-Кам’янці й вивчав побут її мешканців. Він відзначав, що лоцмани – дуже працьовиті й дуже веселі люди, спокійні. П’яниць у селищі взагалі не було. Хоч прикмети й традиції були свої – як «прилити», або «вигладити» дорогу, «притушити» вітер. Якщо з якоїсь причини затримувався сплав, заважав йому вітер чи паперова тяганина, лоцмани звертались до купця, і той мав дати на горілку. Збирались на одному з плотів і таким чином «приливали» дорогу. А жінки приносили закуску і цим наче її «вигладжували». А як гарно співали!..

Людмила Блик

Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2465482-licari-dniprovih-porogiv.html

Детальніше про Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського: https://www.dnipro.libr.dp.ua/pys%CA%B9mennyk,%20etnohraf,%20istoryk,%20mandrivnyk

Дніпрові пороги як дивовижне гірське утворення: https://www.dnipro.libr.dp.ua/duvovujne_girske_ytvorennya

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут