Михайло Опанасович Булгаков.Той, хто шалено любив життя
Він був хрещений вірою та місцем народження у Києві, а його творчий політ та Голгофа пов'язані із Москвою. Він вважав своїм покликанням медицину, а до історії потрапив, як письменник та драматург. Його головний роман «Майстер і Маргарита» мав три редакції, так само, як і кохання в його житті, три сюжети. Остання – Олена, подарувала найкращому твору риси головної героїні Маргарити.
За життя він не побачив свої головні книги надрукованими, геній не вкладався у формат часу та зашореної ідеології. Чотири романи, п'ять сатиричних повістей, п'ятнадцять п'єс. Відбиток епохи, в яку він жив? Так. Але його твори зберігають сутність поза часом та ціну вічної суперечки поміж Богом та диаволом.
Колись я спиталась у відомого літературознавця про що писав Булгаков, якщо в одному реченні, відповідь була проста, ємна та рівна генію автора: «Ощасливити проти бажання не можна». Якщо, спираючись на твори Михайла Опанасовича, мова про те, що любє втручання у природній хід речей, завершується трагедією, говоримо ми про «Собаче серце», «Білу гвардію», «Життя пана де Мольєра» або ж акценти «Майстра і Маргарити».
Сучасникам здавалось, що його неможна нічим засмутити, Олена Булгакова згадувала: «...У него были необыкновенные ярко-голубые глаза, как небо, и они всегда светились. Я никогда не видела у него тусклых глаз. Это всегда были ярко горевшие интересом, жадностью к жизни глаза. Он безумно любил жизнь. И даже когда …умирал, он сказал такую фразу: «Это не стыдно, что я так хочу жить, хотя бы слепым». Он ослеп в конце жизни... Но он так любил жизнь, что хотел остаться жить даже слепым».
Сьогодні у «Пунктирі» цитати поза творами автора, який міг бачити серцем.
«Всі мої п'єси заборонені, ніде жодного рядка моєї не надрукують, ніякої готової роботи у мене немає, ні копійки авторського гонорару нізвідки не надходить, жодна установа, жодна особа на мої заяви не відповідає, словом - все, що написано мною за 10 років роботи … знищено. Залишається знищити останнє, що залишилося - мене самого. Прошу винести гуманне рішення - відпустити мене!»
«Давно вже відзначено розумними людьми, що щастя - як здоров'я: коли воно в наявності, його не помічаєш. Але коли пройдуть роки, - як згадуєш про щастя, про, як згадуєш».
«Мої передчуття щодо людей ніколи мене не обманюють. Ніколи».
«На широкому полі словесності ... я був один-єдиний літературний вовк. Мені радили пофарбувати шкуру. Безглуздий рада. Фарбований чи вовк, стрижений вовк, він все-одно не схожий на пуделя. Зі мною і надійшли як з вовком. І кілька років гнали мене за правилами літературної садки в обгородженому дворі. Злоби я не маю, але я дуже втомився ...»
«Не намагайтеся здаватися людям краще, ніж Ви є насправді - навшпиньки довго не встоїш ... але і не намагайтеся здаватися гірше, ніж Ви є - на корточках теж довго не просидиш ... ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЙТЕСЯ СОБОЮ!»
«Очі значна річ. Начебто барометр. Все видно - у кого велика суша в душі, хто ні за що, ні про що може ткнути носком чобота в ребра, а хто й сам всякого боїться».
«Письменник завжди буде в опозиції до політики, поки сама політика буде в опозиції до культури».
«Погода зіпсувалась. Сьогодні морозець. Ходжу на залишках підметок. Валянки прийшли в непридатність. Живемо впроголодь. Кругом борги ».
«Свідомість свого повного, сліпучого безсилля потрібно зберігати про себе».
«Щось недобре таїться в чоловіках, які уникають вина, ігор, суспільства чарівних жінок, застільної бесіди. Такі люди або тяжко хворі, або таємно ненавидять оточуючих. Правда, можливі винятки».
«Я вважаю, що ні в якому навчальному закладі освіченою людиною стати не можна. Але у всякому добре поставленому навчальному закладі можна стати дисциплінованою людиною та набути навички, який стане в нагоді в майбутньому, коли людина поза стінами навчального закладу стане утворювати сам себе».
«Я дуже багато думав останнім часом - чи може ... письменник жити поза Батьківщиною. І мені здається, що не може».
Фото: Михайло та Олена Булгакови
Стронгин, Варлен Львович.
Михаил Булгаков. Морфий. Женщины. Любовь [Текст] / В. Стронгин. - М. : АСТ. - [Б. м.] : Астрель, 2011. - 511 с.
Більше про бібліотеку тут
