Сторінки

четвер, 18 квітня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Элбом, Митч. Искорка надежды [Текст] / М. Элбом ; пер. с англ.  Е. Р. Золото-Гасско. – Москва : АСТ, 2011. – 283 с.

«Віра не кусається. І не віднімає в людини силу. Вона лиш стверджує, що в кожному з нас є іскра Божа. І, можливо, ця іскра коли-небудь врятує світ».

Неможливо було відмовитись від прочитання книги, що починається з такого прохання. «Спочатку було питання.
– Ти не міг би сказати прощальну промову на моїх похоронах?
– Що?! – запитав я.
– Прощальну промову, – повторив старий, – коли я помру».
Погодьтесь, інтрига змушує перегортати сторінку за сторінкою та дізнатись, що призвело головного героя до таких вчинків. Історія обертається навколо рабина Альберта Льюїса, що все своє життя присвятив служінню. Але йому на думку спадає ідея розповісти свою біографію та поділитися надбаною мудрістю із парафіянином, що вже давно не відвідує синагогу. І, на диво, ця людина не відмовляється. Поступово перед читачем розкривається весь життєвий шлях рабина, який в дуже простій формі пояснює складні речі та знаходить рішення важливих проблем. 
«Набагато втішніше вважати, що Бог вислухав тебе і відповів «Ні», ніж думати, що тебе і вислухати немає кому».
Також сюжет переплітається з історією Генрі Ковінгтона, який зміг побороти наркотичну залежність та стати протестантським священнослужителем. 
Книга очолювала список бестселлерів «Нью-Йор таймз» та була обрана книгою року Клубом Опри Уінфрі. Автор торкається таких важливих тем як любов, віра, надія, дружба, взаєморозуміння і збереження гідності. «Це – найголовніше з всього, що я написав» - каже сам Мітч Елбом. І з цим важко не погодитись. Сюжет містить автобіографічні елементи та розповідає про реально існуючих людей, які поділились із автором історіями своїх життів.

Олександра Залогіна, провідний бібліотекар відділу читальних залів



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут


середа, 17 квітня 2019 р.

Обличчя ріднокраю


Піонер  українського  кіно Данило Сахненко (продовження)

ХТО БУВ АВТОРОМ МУЗИКИ  ДО ФІЛЬМУ?

Його син, лікар Йосип Наумович Векслер (1891 року народження), проживаючи в Харкові, влітку 1963 року написав спогади про дореволюційний Херсон і переслав їх до місцевого музею. Нині з ними можна ознайомитися в Інтернеті. У спогадах побіжно згадується його батько — Наум Харитонович Векслер:
«...Потемкинский бульвар, где играл оркестр Векслера Наума Харитоновича, моего отца. Потемкинский бульвар в центре города, очень хороший бульвар, находился в хорошем состоянии, за ним уже в те годы был постоянный уход специальных сторожей и садовников. По вечерам на специально построенной эстраде играл оркестр, и на бульваре по вечерам было много публики. В середине бульвара стоял хороший памятник Потемкину.
...Когда он (скрипач Адольф Бродский, женившийся на Скадовской) приезжал в Херсон в гости к Скадовскому, то там устраивали музыкальные вечера, играли квартеты. Бродский играл I скрипку, мой отец Наум Харитонович Векслер II скрипку».
Тож ми допускаємо, що цей Векслер-Стрижевський міг стати автором музики до фільму «Запорозька Січ». Цікаво, що зі статтею про Миколу Садовського в кіно виступив у «Новинах кіноекрану» (1969) якийсь О. Стрижевський.
(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter


вівторок, 16 квітня 2019 р.

Світ знань нових видань


Кінзерська, Тетяна. Єфросинія Зарницька (Є. Азгуріді). Літопис життя і творчості (1867-1936) [Текст] / Т. Кінзерська. - К.: Інтерсервіс, 2019. - 588 с. - (Сторінки історії українського театру).

Книга Тетяни Кінзерської присвячена життю і творчому шляху актриси та співачки українського класичного театру Єфросинії Пилипивні Зарницької. Видання спирається на широкий архівний матеріал: листи акторки, відгуки у пресі про героїню та її гру, спогади та фотографії сучасників.
Автор розкриває долю акторки та реалії українського національного театру в цілому як результат своїх багаторічних досліджень.
Цей літопис – доповнення книги «Єфросинія Зарницька: життєвий шлях та світоглядно-естетичні погляди», що побачило світ у  2005 році.
Видання стане в нагоді викладачам, студентам гуманітарного спрямування та зацікавленій публіці.





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 15 квітня 2019 р.

Неймовірно, але правда


На засіданні Ради бібліотеки, яке відбулося 14 квітня 1898 року, розглядалися наступні питання: про вшанування пам'яті Григорія Залюбовського; головою Ради був вибраний Микола Вукашев;  дан дозвіл на відпустку бібліотекаря Акінфієвої; складання звітів за 1896 та 1897 рокі було доручено г. Аліфанову; служителю бібліотеки було збільшено утримання з 10 до 12 крб. в місяць; передплачено журнали: «Космополит», «Журнал Журналов», «Экономическое Обозрение» та дублікати - «Вестник Европы» та «Мир Божий»; постановлено відносно вимог від абонентів заборгованостей.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1898 год (9-й год ее существования) [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1901. - 22 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=92 (дата звернення: 01.04.2019). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятниця, 12 квітня 2019 р.

На долоні історії

Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита»

«Будьте обережні зі своїми бажаннями – 
вони мають властивість збуватися…»

30 травня 1931 року  Булгаков пише листа, в якому намагається пояснити свій стан: "З кінця 1930 року я хворію на важку форму неврастенії з нападами страху і сердечної туги... У мені є задуми, але фізичних сил немає, умов, потрібних для виконання роботи, немає ніяких. Причина хвороби моєї мені чітко відома: на широкому полі словесності ... я був один-єдиний літературний вовк. Мені радили пофарбувати шкуру. Безглузда рада. Фарбований чи вовк, стрижений вовк, він все одно не схожий на пуделя. Зі мною вчинили, як з вовком, і кілька років гнали мене за правилами літературної садки в обгородженому дворі ... Причина моєї хвороби - багаторічна зацькованість, а потім мовчання ".
Через деякий час після того, як листи загинули у вогні, Михайло Опанасович повернувся до сюжету. Як пізніше він напише своєму другові, «В мене ... вселився біс. Уже ... тут, задихаючись в моїх комнатеньках, я став мазати сторінку за сторінкою наново той свій знищений три роки тому роман. Навіщо? Не знаю. Я тішу себе сам! Нехай впаде в Лету! »
Отже, повернення до задуму.
У романі з'являються нові герої: спочатку Маргарита, потім Майстер. Багато дослідників творчості Булгакова пов'язують появу образу Маргарити, а разом з нею й теми про велику і вічну любов, з одруженням письменника на Олені Сергіївні Шиловській. "Це була доля", - так пізніше скаже він про зустріч з нею.
До 1936 року, після напружених восьми років роботи над романом, Михайло Опанасович підготував повну чорнову редакцію. Але це ще не була остаточна версія. Булгаков продовжував вносити доповнення, зміни, міняв композицію, назви глав.
До 22-23 травня 1938-го наш герой повністю переписує роман із затвердженою послідовністю глав і починає диктувати його на машинку своїй дружині, Олені Сергіївні, вносячи по ходу стилістичні правки.
Його головним правилом стало «дописати раніше, ніж померти».
Михайло Опанасович працював над книгою навіть коли у нього почав падати зір і біль від гіпертонічного нефросклерозу міг зняти тільки морфій. За спогадами вдови письменника, в кінці життя він майже не говорив, але, як-то, вказав на рукописи «Майстра і Маргарити» і видавив із себе: «Щоб знали, щоб знали».

Меликянц, Георгий.  
Страсти по "Мастеру"(К истории публикации романа Михаила Булгакова) / Г. Меликянц // Культура. - 2003. - Ст. 14. - С. 14. 
https://sites.google.com/site/proektpolitrelit/home/istoria-sozdania-romana
https://obrazovaka.ru/sochinenie/master-i-margarita/istoriya-sozdaniya-romana.html
http://www.aif.ru/culture/classic/istoriya_odnoy_knigi_master_i_margarita





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут



четвер, 11 квітня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Ахерн, Сесилия. Посмотри на меня [Текст] : роман / С. Ахерн ; пер.с англ. Маши Бабичевой. – Москва : Иностранка, 2008. – 432 с.

 «Але такі уроки життя: їх отримуєш, коли не чекаєш і зовсім не хочеш».

«P. S. Я кохаю тебе» - знайома багатьом історія. Безперечно, вона чудова, але не єдина в арсеналі сучасної відомої британської письменниці Сесилії Агерн. Тож, мені неодмінно хочеться поділитись із вами світлою, незвичайною, зовсім трохи містичною історією. 
Головна героїня роману «Подивись на мене» - Елізабет – молодий дизайнер. Кожен день розписаний по хвилинам, в неї зовсім немає часу на дива. Але цей світ готовить виклик, коли її племінник приводить додому свого друга – Айвена. Здається, що дивного у тому, що ти починаєш спілкуватись із хлопцем, якби не одне «але» - він не з цього світу.
Ця історія свого часу мене так зачепила, що я не можу не розказати вам про неї. Не дивлячись на незвичайні події, що відбуваються в романі, історія дружби розвивається так само, як і в реальному житті. Люди зустрічаються, закохуються, розлучаються, навчаються новому та шукають своє місце в цьому світі. Завдяки цьому співчувати діючим персонажам дуже легко, бо ти немов ототожнюєш себе із героями. Неймовірна щирість привертає абсолютно всіх до романів автора. Відірватись від читання неможливо та і не потрібно, бо час проведений із гарною книгою в руках ніколи не можна вважати втраченим дарма. 
«Коли розбивається скло, ламається ніжка столу або зі стіни падає картина, це справляє шум. Але коли розбивається серце, воно розбивається безшумно. Здавалося б, повинен пролунати неймовірний гуркіт або який-небудь урочистий звук, наприклад, удар гонгу або дзвін. Але ні, це відбувається в тиші».


Олександра Залогіна, провідний бібліотекар відділу читальних залів



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 10 квітня 2019 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Любов довжиною у півстоліття

Валентина Павлівна Філіппович – явище у нашому колективі дивовижне. За її трудовою біографією можна писати історію нашої бібліотеки, бо вже майже 50 років вона працює саме тут. І завжди на передовій – вона зустрічає користувачів, терпляче вислуховує їх різноманітні запити (бо інколи вони і самі не одразу можуть сформулювати чого хочуть) і самовіддано кидається у море документів, щоб знайти саме той, що потрібен. Спілкування (а не робота) з відвідувачами – улюблена справа Валентини Павлівни. Тут потрібно бути і фахівцем-бібліотекарем, і  трішки мистецтвознавцем, дослідником, психологом. А головне – небайдужою людиною, налаштованою на допомогу. До усіх наших користувачів (а здебільшого - це талановиті і непересічні особистості) Валентина Павлівна ставиться доброзичливо і з повагою, з щирою цікавістю. Для кожного є навіть її «фірмове» звертання: «Вельмишановний», «дитинко», «дорогенька», «Маестро». І навзаєм люди відповідають їй довірою, вдячністю, симпатією. Діляться своїми творчими успіхами, новинами, проблемами, впізнають на вулиці, надсилають  листівки. Вона своя для багатьох. Але завжди залишається скромною і тактовною людиною.
А все починалось у далекій живописній Грузії, у селищі з романтичною назвою Цителі-Цкаро. Тут народилась Валентина Павлівна. Батько працював водієм вантажівки, мати – вчителькою молодших класів. За сумісництвом мама опікувалась шкільною бібліотекою. Ось тоді дівчинкою 8 років Валентина вперше зайшла до світлого приміщення бібліотеки, вловила той характерний книжковий запах, розкрила красиву, ілюстровану книжку… І закохалася на все життя:  у книги, у таємничу урочисту тишу (до бібліотеки тоді заходили майже навшпиньки), у професію бібліотекаря, бо часто допомагала мамі після уроків.
Потім був Харківський інститут культури (конкурс на бібліотечну справу  у ті роки був 5 чоловік на місце). З любов’ю і вдячністю Валентина Павлівна згадує викладачів, студентське життя, Харків – перше місто України, яке довелось їй побачити. Потім, після закінчення навчання, разом з чоловіком, теж випускником Харківського вишу, приїхали до Дніпропетровська. У 1969 році вона переступила поріг обласної наукової бібліотеки і залишилась тут. Спочатку працювала у відділі абонементу. То були «гарячі» часи. У країні була мода на читання, книги, вчилися без Інтернету, закохувались у поезію, зачитувались вітчизняними новинками, іноземною класикою. «Круто» вважалось у компанії або на побаченні з дівчиною похизуватись враженнями про найгучнішу повість, або влучно процитувати вірша. Відділ абонементу відвідували 200-300 мешканців щодня, стояли в черзі на потрібну книгу, намагались завести «блат» з бібліотекарями, щоб отримати бестселер хоча б на  ніч. А ще були обов’язкові виїзди на підприємства: під час обідньої перерви влаштовували заходи, розповідали, інформували про книги і т.ін. Валентина Павлівна згадує, що було важко фізично, напружено, відповідально, але «було відчуття, що ми потрібні. Це зігрівало душу».
Уже 25 років Валентина Павлівна працює провідним бібліотекарем у відділі документів з питань мистецтва. Тут зіткнулась із своєрідною  специфікою роботи, до якої змушена була підлаштуватись. Але усе цікавило. Довелося багато читати літератури з різних видів мистецтва, вивчати фонд, слідкувати за новинами культури, бо відвідувачі – то творча еліта краю і їх запити здебільшого тематичні ( «Зображення дерев у живописі», «вбрання слов’янських  племен», «кольоровий слух» та ін.) Маєш постійно тримати рівень обізнаності.   
Валентина Павлівна ще відповідальна за організацію документальних виставок у відділі. Саме вона, інколи, відшукує такі книжкові родзинки, що у відвідувачів перехоплює подих від побаченого.
Валентина Павлівна не на словах любить і береже книги. Самотужки навчилася азам «реставрації» видань і тільки її зусиллями кожного року ремонтується біля сотні книжок.
Вона зв’язкова між бібліотекою і клубом «Літературна вітальня»: саме її виступи про книжкові новинки хочуть чути колежанки об’єднання, прислухаються до її порад щодо читання, спілкуються на хвилюючі теми сьогодення. 
Прийшли нові часи зі своїми викликами і потребами, змінився і користувач. Довелось опанувати комп’ютер, електронні сервіси. Інколи їй уже важко осягнути потужний потік технологій, мобільність молодих відвідувачів, новітні мистецькі тенденції, але вона старається.
Ми, колеги, люблячи називаємо її «наш талісман». Бо коли з ранку бачимо Валентину Павлівну на робочому місці, за кафедрою, з посмішкою, у доброму настрої, то з’являється впевненість, що день складеться вдало, що ми все зможемо. До речі, улюблена приказка Валентини Павлівни – «Очі бояться, а руки роблять».
Вона вважає себе щасливою людиною: разом з чоловіком  виростила двох доньок, пишається своїми молодими орлами-онуками, живе в одному з потужних і красивих  міст країни, працює у головній бібліотеці області,  має улюблене хобі – садівництво. Здійснилась її дитяча мрія – працювати у бібліотеці. 
Що ще потрібно для щастя?




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter