Ракурс

Геній місця. Історія міських парків 
(продовження)

"Другий сад" Лазаря Глоби 

Початок нинішнього парку, як і парку Шевченка, заклав в кінці XVIII століття відставний запорізький осавул Лазар Глоба. Після того, як Потьомкін викупив "верхній" маєток Глоби на горі, останній перебрався в свій "нижній" маєток, де теж ріс фруктовий сад.

Близько 1793 року старий козак помер. Точний час і обставини його смерті залишилися загадкою. З чуток, йому було більше ста років. Відомо точно, що в 1795 році  спадкоємці Глоби продали ділянку полотняної фабрики - найбільшому підприємству нового Катеринослава.

Могила Глоби з часом загубилася. Уже в середині XIX століття нібито на місці його поховання встановили простий кам'яний обеліск з лаконічним написом: "Запорожцю Глобі - Засновнику Саду". З плином часу і цей скромний пам'ятник зник. Тільки  у  1972 році на ймовірне місце поховання поставили цікавий пам'ятник - старий запорожець садить маленький дубок. Тут же - кенотаф з пам'ятним написом. Над пам'ятником розкинув свої гілки справжній двохсотлітній дуб.

Виникнення Катеринослава кардинально змінило характер  та течію місцевого життя. Фруктовий сад на короткий час прийшов в запустіння, щоб потім перетворитися в Катеринославський Казенний ботанічний сад.

"Вчений німець" Адам Гуммель

Ім'я Адама Гуммеля нічого не скаже жителю сучасного Дніпропетровська. Адже саме ця людина фактично створила в Катеринославі Казенний ботанічний сад і керувала ним майже сорок років. Автори публікацій і називають його по-різному: Гуммель, Гумтель, Туммель, Туміль ...

Архівні документи відкривають завісу таємниці над цією "напівміфічною" особистістю. Адам Андрійович Гуммель (Hummel) народився в німецькому місті Майнгейм на Рейні. Приїхавши до Катеринослава, він став головним садівником Катеринославського казенного саду з 1807 року  до середини 1840-х років. Помер  у 1848 році від холери, яка лютувала тоді в Катеринославі.

[…]

За свою діяльність Адам Гуммель неодноразово "удостоювався Найвищих пожалувань" - нагороджений срібною та золотою медалями та подарунками - дорогоцінним перснем і годинником. У 1839 році йому видали 1000 рублів асигнаціями з казначейства.

Про останні роки життя і обставини смерті А. Гуммеля відомо дуже небагато. Невідомо і місце його поховання. Не вдалося знайти його портрет. І.А. Акинфієев наводить  у  1889 році  такі дані: "По словам Анны Семеновны Гуммель, вдовы от младшего сына садовника А. Гуммель, последнему в начале жилось не хорошо в Екатеринославе, к концу же, т.е. в сороковых годах, он пользовался большими удобствами и почетом и неоднократно удостоен был Высочайших подарков: так еще и теперь сохранились у его детей золотые часы - подарок Императора Александра І. В последние два три года он по старости не заведывал уже садом и умер 75 лет от холеры, бывшей в 1848 году".

Катеринославський старожил Микола Риндовський  у  1887 році  писав, що садівник Гуммель "представлял идеал прежнего типа немца по честности, трудолюбию, неутомимой заботливости о вверенном ему деле и отличному знанию своего дела. 

У першій половині XIX століття Казенний сад називали "Капітальною пам'яткою" Катеринослава. Тоді сад займав всю ділянку між …проспектом Карла Маркса (зараз пр. Дмитра Яворницького), вулицями Комсомольській (Українського козацтва), Шмідта і Сєрова - всього близько 40 десятин.

(далі буде)
Максим Кавун
Фото: Міський сад,  зараз парк ім. Лазаря Глоби, кінець XIX-го, початок  XX-го сторіччя.

Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

Світ знань нових видань

Горобець, Віктор. Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції [Текст] / В. Горобець. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного дозвілля», 2017. - 447 с.: іл.: фото

Книга доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча науки України, завідуючого відділу соціальної історії Інституту Національної академії наук України, відповідального редактора альманаху «Соціум» Віктора Горобця. «Світанок української держави» присвячена одному з найяскравіших і водночас найбільш драматичних періодів вітчизняної історії – добі визвольних змагань козацтва середини XVII століття, після яких постала Українська козацька держава, а потім – сто років відчайдушної, жертовної боротьби за зміцнення й розбудову власної країни. 

Це чесна розповідь про величні й героїчні справи, доблість, жертовність, доленосні державні рішення і мудрість, що випередила час, а також про ганебні прояви героїзму, легкодухості й слабкості, недалекоглядності, зрадливості, підлості й жадібності. Розповідь про те, як вирішувалась історія України в її золоту добу, коли поняття «воля», «Право», «гідність», «незалежність» були сенсом життя.

Видання адресовано широкому колу читачів. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Загальна кількість передплатників у 1891 році склала 541 особу. Взагалі щомісячне число досить високе: найбільша кількість - 215 в грудні, найменша – 151 у липні, середня цифра дорівнює 177 осіб.  Серед книг затребуваних передплатниками у відділах найбільшою популярністю користувалася белетристика, біля 40% загальної кількості запитів, далі журнали – більш ніж 50% та книги дитячого відділу - близько 8%. Запит же на документи спеціально-наукового відділу вкрай незначний, а по деяким відділам і взагалі відсутній. Незначний запит можна пояснити як відсутністю в місті вищих навчальних закладів, так і  відсутністю в Бібліотеці окремих кабінетів для занять, та й тими обставинами, що підбір книг у відділах далеко не повний. Загальна ж сума запитів протягом року дорівнювала 26056.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1891 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 30 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=13 (дата звернення: 03.07.2017). – Загл. с экрана

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

На долоні історії

Юрій Литвин:

«Мій вірш підвівся над тюремним дахом. 

 І ось летить!...

Летить Чумацьким шляхом».

(продовження)

Литвин став жити у Барахтах, працював на заводі холодильників у Василькові, одружився. За “нестандартні” розмови влада пригрозила йому новим ув’язненням, якщо  він не залишить Україну. На кілька років він  виїжджає до Сибіру. Тільки він  повернувся додому 1974 року, як його  пов’язали за “розповсюдження наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський лад”. Йому інкримінували саме його вірші.

Коли сьогодні читаєш його поезію, то  в ній  пронизлива сила добра, трагізм почуттів, глибока ніжність.  Нічого з того, що інкримінувалося йому,   в творчості Литвина  не існує. Лише щирість у висловлюванні своєї думки та велика любов до  людства й України.

«Коли в оці рядки зануриш очі,

І раптом біль – нема якого гірше…

Читачу, знай, не слово то, не вірші –

То моє серце в тобі тріпоче…»

Ось такі рядки «паплюжили» радянський лад.

І ще….

«Немов одірваний шматок живого тіла,

Тремтяче серце різонувши болем, 

Мій вірш підвівся над тюремним дахом.

 І ось летить!...

Летить Чумацьким шляхом».

Коли у Комі на розподілі “робочої сили”  в нього запитали про спеціальність,  він відповів: «Поет». “Поэт? — здивувався начальник.— Поэты мне не нужны. Пойдешь таскать бетон» і злобно засміявся. Режим перебування у таборі був тяжким. Наглядачі ходили з гумовими кийками, застосовуючи їх на власний розсуд. Литвин захворів, переніс складну операцію на шлунку.

Після звільнення  він знову оселився в Барахтах. Жив без права виїзду із села. По Україні розпочалися масові арешти учасників Гельсінкської групи, не було кому працювати.  До Литвина звернулися з проханням, активізувати правозахисну діяльність. Саме тоді, він  пише статті, які високо цінував генерал-майор Петро Григоренко та інші українські правозахисники. Розголосу набуло наукове дослідження “Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи” (квітень 1979 року). У цій статті він зазначає як доконаний факт існування  саме українського правозахисного руху, він пише про те що інакодумство в тоталітарних країнах не має ні фактичного, ні юридичного права на існування, на суспільне самовизначення і наголошує – «захист прав і свобод людини без захисту прав і свобод нації не має під собою грунту».  

Таким чином, Литвин намагався поставити правозахисний рух на міцну ідейну основу, шукав його витоків у природному волелюбстві нашого народу, в тривалій національно-визвольній боротьбі, в унікальному явищі — козацькій республіці.

(далі буде).



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

Що читають бібліотекарі

Войнич, Этель Лилиан. Сними обувь свою [Текст] / Э. Войнич.- СПб. : АСТ, 2008. - 544 с.

Большинство из нас всю жизнь пытается убедить окружающих, что мы умнее или лучше, чем на самом деле, не правда ли? Вы же притворяетесь перед людьми глупой, а перед самой собой – скверной. Кого вы хотите обмануть? Ангела, ведущего запись ваших грехов? Ничего не выйдет, дорогая: он жил долго, и ему знакомы все эти штучки.

Книга, про яку можна скласти дуже суперечливе враження, але безперечно одне - залишитися байдужим до неї просто неможливо. З початку оповіді головна героїня - Беатрис, викликає відторгнення своїм цинізмом і спокійним лицемірством, в якому немає страху, тільки чіткий розрахунок. Однак її хід думок заворожує і не дозволяє відірватися від книги ні на мить. Розкриття всіх тонкощів характеру і причин, що спонукають її думати певним чином, захоплює. Спостереження за еволюцією її поглядів на людські емоції і стосунки можна віднести до рідкісних задоволень. Просто дивно, яку владу над людиною і її життям мають думки, і в яку емоційну прірву вони можуть скинути людину без її ж відома.

Неможливо обмежитися тільки одним прочитанням цієї книги, до неї повертаєшся раз по раз, і кожен раз знаходиш відповідь саме на те питання, яке мучить в даний момент.

Олександра Прокоф'єва, завідувачка відділу документів іноземними мовами

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Вона вміла любити…

Таня, Танюша! Як важко писати про неї в минулому часі ... І як приємно згадувати все, що було пов'язано з нею до цієї страшної хвороби.

Восени цього року виповнюється 40 років з дня нашого знайомства, нашої дружби. Перша зустріч: Київ, гуртожиток  Київського державного інституту культури ім. О. Є. Корнійчука (нині КНУКіМ), по вул. Російській. До кімнати увійшла симпатична струнка дівчина. Сором'язлива. Погляд стривожений: «Як приймуть? Що за люди?» (Таня оселилася у  листопаді, а нас троє дівчат проживало з вересня). Мені якось відразу захотілося її заспокоїти, підтримати. Так і пішли ми по життю поруч. Лекції в інституті на одному потоці, спільна практика в засніженому Поліському під Києвом, в обласній бібліотеці старовинного Чернігова. Походи в театри, музеї, кіно, на хокей у Києві. Канікули то у тодішньому  Дніпропетровську, то у Варві, на батьківщині Тані. Ми були майже нерозлучні, носили однакові зачіски, тому що «Майстер» був один - сусідка по кімнаті в гуртожитку. Говорили, що ми схожі і багато хто думав, що сестри.

Правда, розподіл отримали в різні місця: Таня залишилася в Києві, а я повернулася до Дніпропетровська. Але через деякий час, в силу особистих обставин, їй довелося переїхати в Дніпро. Я допомогла їй влаштуватися на роботу і знайти житло. Тут ми обидві вийшли заміж, народилися наші діти. Стали спілкуватися і дружити сім'ями. А з 1979 року працювали разом у відділі документів з питань мистецтв ДОУНБ. Спочатку Тетяна була  на посаді провідного бібліотекаря, а з 2002 року стала головним. Нею підготовлені інформаційний довідник «Дніпропетровщина – культурний регіон» (2007-й рік), буклет навчально-просвітницького проекту «ART – резиденція у бібліотеці», дизайн рекламної продукції відділу. Матеріалами з мистецтва, які готувала  Тетяна підтримувались сторінки сайту ДОУНБ: «Калейдоскоп періодики», «Студенту на замітку», «Світ захоплень», «Віртуальні виставки», «Наші розсилки», «Відеогалерея».

 Із захопленням створювала  вона і буктрейлери, відеоролики, мультимедійні презентації, відеоуроки. Брала участь у конкурсах буктрейлерів (2014 рік), які оголосили українська бібліотечна асоціація спільно з видавництвом «Клуб сімейного читання» (реклама творів класичної літератури) та Дніпропетровська бібліотечна асоціація до ювілею Т.Г.Шевченка. Нею створені сторінки у соцмережах, Internet «Зустрічі з мистецтвом» (2015-2016 роки). Дописувачі дали схвальні відгуки про добірку матеріалів, візуальні та музичні додатки.

За весь цей період я не можу згадати, щоб у нас були серйозні розбіжності або сварки. Могли лише дискутувати з певних виробничих або «політичних» питань. Намагалися дбайливо ставитися одна до одної, допомагати і підтримувати.

Таня була дуже хорошою та яскравою людиною. Їй багато було дано в житті: чарівність, допитливий розум, гарна фігура, доброта, всілякі таланти. Вона добре співала, вміла акомпанувати на гітарі, танцювала, мала ідеальне відчуття ритму. Малювала. Пам'ятаю в студентські роки, намалювала великий портрет популярного тоді актора Алена Делона і повісила на двері нашої кімнати. Портрет вийшов вдалим, «як живий». Всі, хто входить в гості дивувалися, захоплювалися, а дівчата цілували кумира. Через рік довелося зняти картину - зацілували до дірок. У неї були золоті руки, нібито створені для рукоділля. Вона відмінно шила для себе, навіть такі складні вироби як костюми. В'язала спицями та гачком. Справжньою любов'ю стала вишивка картин. Кожну вільну хвилину вона віддавала своєму захопленню. По-моєму виходили справжні шедеври. Навіть будучи нездоровою, вона встигла вишити ще дві картини.

2010 року відбулася її перша персональна виставка «Вишиті мрії» у відділі мистецтв ДОУНБ, яка отримала схвальні відгуки серед відвідувачів: «Роботи яскраві, витончені з позитивною енергетикою». 

У «форумі» на сайті нашої бібліотеки вона вела рубрику «Вишивка хрестиком та інше рукоділля», де охоче ділилася своїми знаннями, порадами з віртуальними гостями стосовно цього виду мистецтва.

Своєю найкращою роботою Таня вважала вишиту ікону св. Миколая Чудотворця (знаходиться у приватній власності). Працювала довго та з натхненням, перебувала у піднесеному настрої. Все вийшло чудово!

У 2015 році стався цікавий випадок. Таня давня прихильниця творчості актора Леонарда Уайтінга, виконавця головної ролі у фільмі Франко Дзеффирелі «Ромео і Джульєтта». До ювілею актора вона вишила картину, де він зображений у легендарній ролі. Через друзів вишивку вдалося доправити виконавцю. Леонард відповів  вдячним листом. Так робота Тетяни  опинилась в Англії.

Таня вміла любити. Сенсом її життя були син Діма і чоловік Віталій. Я переконана, що їхня сім'я утвердилась, вистояла і зміцнилася завдяки і Таніним старанням, турботі, терпінню. Виріс прекрасний син: вихований, розумний, грамотний фахівець. Гідне продовження роду Воронченко-Кузнєцових. Вона любила свою квартиру і всіляко упорядковувала, прикрашала, «вила гніздечко». У неї був хороший смак, відчуття стилю і здатність дизайнера. Дуже сумно, що так рано вона пішла від нас. Багато про що мріяла, і багато чого не встигла зробити. Мріяла дочекатися онуків, піти на новий спектакль «Крику», побачити легендарну Верону, спробувати вишити гобелен ...

Мені дуже не вистачає Тані… Буду пам'ятати її ЗАВЖДИ!

Завідувачка відділу документів з питань мистецтв, Світлана Пономаренко



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

Світ знань нових видань

Герасим`юк, Олена. Розстрільний календар [Текст]  / О. Герасим`юк. – Харків. : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. – 432 с.

Проект, який ліг в основу книги, почав роботу через соціальні мережі 1 січня 2016 року. Головна мета наочно показати схему роботи репресивної машини радянського часу через арешти, допити і розстріли людей до 1991 року та порівняти її з тим, що відбувається за гратами у сучасній Україні. 

Матеріали про вбивство автора «Щедрика» Миколи Леонтовича, табірна історія Остапа Вишні, театральний суд над вигаданою «Спілкою визволення України», на який у прямому сенсі продавали квитки, все це та  багато інших історій дають пронизливу тоталітарну картину тих часів. Особливим досягненням проекту  вважається реабілітація отаманів Холодного Яру та зняття з них тавр злочинців. Фахові історики,  волонтери й журналісти, які долучилися до праці над книгою зробили дуже об`ємну та цікаву роботу. 

«До видання потрапила лише частина всього опублікованого на сторінці  «Розстрілянного календарю» у Фейсбук. Вона, звісно, не відтворює всю картину історії XX століття, але дає відповідь на багато питань, які ми часто боїмося навіть ставити перед собою», - пише у передмові авторка Олена Герасим`юк. Також книга знімає  табу на тему смерті та страждань в українській традиційній культурі. 

Видання адресоване широкому колу читачів. 

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут