Бібліотечна універсалка: На долоні історії

пʼятниця, 15 вересня 2017 р.

На долоні історії

Юрій Литвин:

«Мій вірш підвівся над тюремним дахом.

І ось летить!...

Летить Чумацьким шляхом».

(продовження)

Литвин став жити у Барахтах, працював на заводі холодильників у Василькові, одружився. За “нестандартні” розмови влада пригрозила йому новим ув’язненням, якщо він не залишить Україну. На кілька років він виїжджає до Сибіру. Тільки він повернувся додому 1974 року, як його пов’язали за “розповсюдження наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський лад”. Йому інкримінували саме його вірші.

Коли сьогодні читаєш його поезію, то в ній пронизлива сила добра, трагізм почуттів, глибока ніжність. Нічого з того, що інкримінувалося йому, в творчості Литвина не існує. Лише щирість у висловлюванні своєї думки та велика любов до людства й України.

«Коли в оці рядки зануриш очі,

І раптом біль – нема якого гірше…

Читачу, знай, не слово то, не вірші –

То моє серце в тобі тріпоче…»

Ось такі рядки «паплюжили» радянський лад.

І ще….

«Немов одірваний шматок живого тіла,

Тремтяче серце різонувши болем,

Мій вірш підвівся над тюремним дахом.

І ось летить!...

Летить Чумацьким шляхом».

Коли у Комі на розподілі “робочої сили” в нього запитали про спеціальність, він відповів: «Поет». “Поэт? — здивувався начальник.— Поэты мне не нужны. Пойдешь таскать бетон» і злобно засміявся. Режим перебування у таборі був тяжким. Наглядачі ходили з гумовими кийками, застосовуючи їх на власний розсуд. Литвин захворів, переніс складну операцію на шлунку.

Після звільнення він знову оселився в Барахтах. Жив без права виїзду із села. По Україні розпочалися масові арешти учасників Гельсінкської групи, не було кому працювати. До Литвина звернулися з проханням, активізувати правозахисну діяльність. Саме тоді, він пише статті, які високо цінував генерал-майор Петро Григоренко та інші українські правозахисники. Розголосу набуло наукове дослідження “Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи” (квітень 1979 року). У цій статті він зазначає як доконаний факт існування саме українського правозахисного руху, він пише про те що інакодумство в тоталітарних країнах не має ні фактичного, ні юридичного права на існування, на суспільне самовизначення і наголошує – «захист прав і свобод людини без захисту прав і свобод нації не має під собою грунту».

Таким чином, Литвин намагався поставити правозахисний рух на міцну ідейну основу, шукав його витоків у природному волелюбстві нашого народу, в тривалій національно-визвольній боротьбі, в унікальному явищі — козацькій республіці.