Піонер українського кіно Данило Сахненко
Збереглися документальні сюжети (продовження)
Інший фільм називається «Хроніка м. Катеринослава». Оператор Д. Сахненко. Складається фільм з декількох сюжетів.
Частина І. Прибуття імператора Миколи ІІ до Катеринослава 31 січня 1915 р. і відвідування ним шпиталю. Військовий ешелон на залізничних коліях, військові табори під Катеринославом. Карнавальний хід і демонстрація населення міста з нагоди перемоги російської армії в Перемишлі. Молебень з нагоди пере-моги. Похорон убитих на цвинтар.
Частина ІІ. Катеринослав, 1917. Демонстрації з транспаран-тами цивільного населення й солдат на вулицях міста в лютневі дні 1917 року. Перестрілка, вибухи, солдати в траншеях, стрілянина з гармати. Портрети міністрів Тимчасового уряду Гучкова, Некрасова, Керенського, Львова, Мілюкова й інших.
Частина ІІІ. Зйомки річки Дніпро, Дніпровських порогів, села на березі, човна біля берега, човна з людьми на річці, група морських офіцерів на березі, перевезення конями землі й каменів, сходка козаків (у глибині садиби – дерев’яна церква). Ці зйомки випереджають титри «Перемога на Дніпрі – перемога генеральної Ленінської партії».
Як видно з копії 3-ї частини, отриманої київським режисером Олексієм Бабаруком-Трипольським, вона не є ані зйомками радянських часів, ані повноцінним документальним фільмом. Насправді, це склейка фрагментів з різних фільмів Сахненка («Запорозька Січ», «Хортиця», кадри кінохроніки). За цю склейку ми маємо дякувати якомусь невідомому архівісту, який таким чином зберіг для нас хоча б кількасекундні фрагменти художніх фільмів Данила Сахненка.
Проте треба прокоментувати значення місцевої документальної хроніки. Демонструвався такий фільм всього декілька днів, займаючи лише восьму частину програми, для якої треба було придбати або брати в прокат і ряд інших фільмів. Ця обставина, зазначає історик кіно С. Гінзбург, обмежувала розвиток місцевої хроніки і врешті-решт привела до того, що вона майже повністю злилася з загальноросійською. Спершу власники провінційних кінотеатрів, які демонстрували місцеву хроніку, або самі оператори (в залежності від того, кому належав негатив) намагалися перепродавати свої сюжети в районні і центральні прокатні контори або самому Пате. Пізніше хроніка на місцях стала зніматися з прямим розрахунком на її експлуатацію на всеросійському екрані. Однак все ж виробництво хронікальних сюжетів вузькомісцевого значення остаточно не припинилося. (Гинзбург С. Кинематография дореволюционной России. М. , 1963.– С. 42).
(Далі буде).
Микола Чабан
Немає коментарів:
Дописати коментар