Richard Flanagan: Життя – тільки
про те, щоб правильно зробити наступний крок»
(продовження)
Крім блискавичного сходження до літературного Олімпу, Фленеган активно
займався журналістикою, писав про літературу, навколишнє середовище, мистецтво
та політику для австралійської та міжнародної преси. «Le Monde», «The Daily
Telegraph», «Suddeutsche Zeitung», «The New York Times» і «The New Yorker».
Деякі з його робіт викликали суперечки, критику та незгоду від тих, хто ставав
героями з різними знаками своїх дій, і це навіть вплинуло на оцінку
літературних історій Фленегана, мовляв, вони не вітаються у новій Тасманії.
Але, повторюю, ця маячня навколо з будь якими позначками чи то плюсів чи то
мінусів його обходить абсолютно.
Його журналістика завжди вписана в час, контекстна, здатна рухати життя
та впливати. Есе 2007 про лісозаготівельну компанію Gunns, на той момент
найбільшу у світі з переробки деревини листяних порід, вперше опубліковане під
назвою «Paradise Razed» у лондонському «The Telegraph», надихнуло сіднейського
бізнесмена Джеффрі Казінса на масштабну діяльність щодо зупинки будівництва
целюлозно-паперового комбінату Bell Bay Pulp Mill вартістю в два мільярди
доларів. Історія отримала продовження була сюжетною, довгою та значною для місцевих жителів. А есе
Фленегана отримало у 2008 році премію Джона Кертіна в номінації
«журналістика».
Має він і збірку документальної прози «А чим ви займаєтеся, містере
Гейбл?» (2011). Документалістика, в принципі, справжнє його захоплення. У 2015-му
він звернеться до питання біженців у Лівані, Греції, Сербії. У підсумку книга
«Notes On An Exodus» («Нотатки про результат»). На її сторінках побачимо і
замальовки відомого австралійського художника Бена Куїлті, який мандрував разом
із Річардом.
Щодо сінема, там ніяких відмінностей щодо визнання. Фільм 1998 року
«Звук ляскання однієї долоні», написаний і зрежисований Фленаганом, був
номінований на премію «Золотий ведмідь» на Берлінському кінофестивалі того ж
року. У 2008 році він працював з Базом Лурманном як сценарист над фільмом
«Австралія».
Але… за словами Річарда Фленегана, письменство є єдиним заняттям, до
якого він коли-небудь ставився серйозно, і він досі вважає, що йому пощастило
заробляти цим на життя. «У багатьох країнах світу робота – це просто жах.
Тяжка, виснажлива, принизлива робота – звичайна справа, а письменство до них не
належить. Нехай це і важко, іноді вимотує, а іноді й розпач, для мене це також
неземна радість».
Ви запитаєте в чому саме універсальність таланту Фленегана?
Майстерно відрізняти в потоці часу
головне від другорядного, маркувати акценти часу, ті самі, що дають позачасові
«кола на воді». Про кола, до речі, йому чимало знов таки підказала Японія.
Головне, що він це відчув, довірився рухам душі та надав безліч літературних
втілень.
Ще одна відзнака – на його честь названо поріг на річці Франклін –
«Сюрприз Фленегана».
Письменник, кожен твір якого насправді є сюрпризом для читачів і
критиків – в продовженні «Території
особистості».
«Він ніяк не міг зізнатися самому собі, що сенс його життю надавала смерть».
«Він майже ніколи не дивився, що за книга залишалася на ніч, оскільки вона існувала як талісман або як предмет, що приносить удачу, – як якесь знайоме божество, що стежить за ним і оберігає його у світі снів».
«Він чекав на смерть, як турист – попутний автобус».
«Він не приймає наказів життя і не прийме, як вважав, влади смерті».
«Вірші Шисуї колесом пройшлися підсвідомістю Дорріго Еванса – змістовна порожнеча, нескінченна таємниця, ширина без довжини, велике колесо, вічне повернення. Коло – повна протилежність лінії. Обол, залишений у роті померлого на розплату з поромником…».
«Він взагалі нічого не розповідав. Те, що одна людина відчуває, не завжди відповідає всьому, чим сповнене життя. Часом це взагалі не дуже чомусь відповідає».
«Вона побігла у воду. На відміну від багатьох жінок, що несміливо заходили в море по коліна, Емі Мелвані одразу ж кинулась у хвилю, саме коли та збиралася обрушитися на неї. А коли виринула, відчуваючи сіль на губах і нестерпний блиск неба, все її сум'яття ніби хвилею змило, а на зміну йому прийшло дивне відчуття, ніби виринула вона в якийсь новий центр життя. На якийсь момент все опинилося в рівновазі, все в очікуванні».
«Вони напам'ять читали один одному свої улюблені хайку, глибоко зворушені не так поезією, як своєю чутливістю до поезії, не так геніальністю віршів, скільки власною мудрістю в їх розумінні. Душу їм гріло не те, що вони знають вірш, а те, що знання вірша демонструє високу сторону їх самих та японського духу».
«…все його життя було подорожжю ось до цієї точки, коли він на мить злетів на сонці, а тепер на решту життя йому належить подорож геть від світила?».
«Доброчесність є чеснота, і, подібно до страждання, вона невимовна, нездоланна і недоступна розумінню».
«Думка моя завжди єдина – йти в бій із вітряками... Тільки віра в ілюзії і робить наше життя можливим, розкрившись так, як ніколи раніше. Саме віра в реальність і губить нас щоразу».
«Йому вдалося уникнути того, що сам він вважав явними помилками життя, на кшталт політики та гольфу».
Фото: https://www.theguardian.com/books/2018/mar/13/richard-flanagans-the-narrow-road-to-the-deep-north-to-be-adapted-for-tv
Джерела:
Фленеган, Річард. Вузька стежка на далеку північ: роман / Р. Фленеган; пер. з англ. В. Дмитрук. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2017. – 460 с.
***
https://gobis.livejournal.com/413583.html
https://www.theguardian.com/books/2024/nov/16/richard-flanagan-im-not-sure-that-i-will-write-again
https://starylev.com.ua/old-lion/author/ricard-flenegan?srsltid=AfmBOopvgDd7lSfdEA1RYA3kCWjfYL5SSlE5mI23TzeqdnqXuY9I_jC0
https://alchetron.com/Richard-Flanagan#Early-life-and-education
https://www.theguardian.com/news/2016/sep/01/nauru-files-an-extraordinary-trove-of-short-stories-says-richard-flanagan
https://www.irishtimes.com/culture/books/richard-flanagan-war-the-booker-and-a-life-more-circular-1.1971721
https://www.rnz.co.nz/national/programmes/ninetonoon/audio/2018617431/richard-flanagan-people-need-truth-as-they-need-food-and-drink
Немає коментарів:
Дописати коментар