Бібліотечна універсалка: Територія особистості

середа, 29 січня 2025 р.

Територія особистості

Богдана Матіяш: «Говори мені…»
(продовження)

У дитинстві її мрією були єгипетські піраміди, матусі, від якої в неї жага до подорожей, зізнавалась, що коли виросте, стане археологом і поїде на розкопки до Єгипту. В радянські часи такі обрії здавались нездійсненими, але Богдана виросла та на поїздку заробила. Хоча на той час її вже цікавили християнські святині, а не піраміди та мумії.
Серед мрій сьогодення «Америка, канадські гори та прерії. Передовсім, національні парки: природну красу, якою її створив Господь. Таку, якою вона була до появи людини. Залишки, осередки раю на Землі. Ця мрія живе в мені, проростає наскрізь, наче дерево…».
З чоловіком Костем Москальцем багато дискутує, вони читають навзаєм ще недруковані тексти одне одного, можуть запропонувати до них певні виправлення. «Ділимо порівну обов’язки в побуті й поважаємо одне в одному митців, яким потрібен час на письмо або й просто на думання. Нашим стосункам до одруження передувало сім років дружби, ми довго листувалися, зідзвонювалися. Ділилися тим, що кожному з нас цікаве й важливе, тож встигли трохи дізнатися одне про одного перш ніж утворили сім’ю».
Богдана справжній мотиватор для цікавого змістовного читання та практичних порад. З сучасних авторів-поетів пропонує звернути увагу на Остапа Сливинського, Катерину Калитко, Марианну Кияновську, Ігоря Римарука, свого чоловіка Костянтина Москальця, Назара Гончара, Василя Герасим’юка, Олега Лишегу, який для неї взагалі європейський поет номер один.
З прозаїків відзначає Софію Андрухович, Таню Малярчук, Катерину Калитко, Тараса Прохаська, Василя Портяка, Петра Яценка, Дзвінку Матіяш. Сестру Дзвінку радить не за родинним принципом, а тому, що пише вона якісну літературу.
Серед дитячих авторів близькі – Галина Ткачук, Катерина Міхаліцина, Ольга Купріян.
Богдана Матіяш, яка вважає за дар об'ємно сприймати, як пахне зима, літо цитрин і помаранч, лаврове листя, кипарис і море і відчуває в них свободу, безпеку, тепло і неквапність – в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

«Спокій в роботі, безумовно, треба. Це теж важливо – сісти і бути зосередженим, не відволікатися. Я насправді все подумую якось позбутися Фейсбука. Я пізно його відкрила, часто його деактивовувала, але в час карантину – це віконечко в світ. Ти багатьох бачиш тільки там, тому він усе ще зі мною. Але насправді, коли його в мене немає, працювати ідеально. Тоді ти контактуєш тільки з тими, кому ти дійсно треба, а не просто тебе хтось серфить і лайкає, або ти когось. От ідеальні умови – викидаєш соцмережі і працюєш.
І ще треба робити те, що тобі подобається. Не працювати над проєктами, які тобі чужі. Оце мої ідеальні умови».

«Так, я закінчила Могилянку, стала філологом. Я увійшла в середовище літераторів, несподівано для себе почала писати, бо в мене не було амбіцій стати письменницею. А деколи я прокручую цю уявну стрічку назад – от якби я пішла в УКУ (Український Католицький Університет – пр. Авт.), що було би? Я свідома того, що йшла би на богословський факультет, тобто це те, що мені завжди було близьке і цікаве, а з іншого боку – були моменти, коли я тішилася, що не є богословом. Я постійно думаю про УКУ, але розумію, що, може, тільки тепер був час отак сюди прийти, побути тут і відчути, чи можу я для нього щось дати, а не тільки він для мене. Словом, я потребувала опинитися тут».
«Хто я? Збоку видніше».

«Читачами моїх перших творів є приятелі й моя найстарша сестра. Я часто надсилаю друзям вірші – не для того, щоби вони щось сказали, якось їх оцінили. А просто – щоби тим, про що думаю і як я всередині себе є, поділитися».

«Чесно кажучи, не розумію, чому в масовій культурі така мода на єдинорогів, чому цей образ став фактично одним із її образів. Перетворився на, як тепер кажуть, таке «мі-мі-мі». Єдинороги всюди, але поза тим контекстом, який розкриває їхній символізм. Мене вразило якось, що єдиноріг згадується навіть у «Псалтирі». І цікаво, якими вони були насправді».

«У молитви немає іншого слухача, крім Бога, – несуттєво, чи це молитва приватна, а чи молитва спільноти. Поезія ж може мати багатьох інших слухачів. Хоча це правда – часом поезія, чи то в мить творення, чи читання, стає молитвою».

«У вільний час дуже люблю ходити по лісах, горах. А часом люблю просто сидіти в місті – під якимись деревами або в кав’ярнях – і читати книжки».