Богдана Матіяш:
«Залишатися людиною»
Вона пише просвітлено-прозоро. Немов міфічно.
Немов казково. Серцем крізь думки. «Дитинно». Так само, як говорить.
З чотирьох рочків багато читала. Родина не
заощаджувала на книжках, бібліотеку мали суто українську. Літературу трьом
сестрам батьки
пропонували серйозну, до того ж розповідали правду з української історії,
лишаючи за дужками усілякі радянські інтерпретації. Але її просвітлений камертон
ця проза лише посилювала.
Матуся з татусем познайомились в легендарному хорі
«Гомін». У визнаному колективі в різні часи співали значущі для української
культури й історії особистості, серед яких – Євген Чередниченко, Ніна
Матвієнко, Надія Світлична. В ті часи «Гомін» вважався «підпільним осередком
буржуазного націоналізму», тому стеження КДБ, допити для учасників, втрата
роботи за участь у колективі або за відвідування його концертів.
Матусю Богдани допитували не раз, шантажували,
погрожували позбавити батьківських прав. «А
вона зняла з шиї хустину, поклала її на коліна і прикрила нею руки, щоб не було
помітно, як вони тремтять, і, усміхаючись, сказала: «Ну, то самі їх
виховуватимете». – згадує наша героїня. – А вони аж заходилися: «Ты смотри, она
еще издевается над нами, смеется!» А як їй було інакше вчинити? Безумовно, вона
боялася, але не могла показати кагебістам свого страху. Моя мама була
неймовірно сильною».
Трьох доньок виховували свідомими та
самостійними, здатними дати собі раду, якщо батьків заарештують. Силою надихало
коло дисидентських друзів – творчої україномовної інтелігенції серед яких Алла
Горська, Людмила Семикіна.
Про письменництво Богдана навіть не мріяла,
скоріше прагнула займатися теорією літератури. Але доля є доля.
Українська письменниця, редакторка, перекладачка,
літературна критикиня – Богдана Матіяш в «Території особистості».
Олена Ємельянова
«Автентичний
успіх – це, попри всі обставини нинішнього життя, попри всі фейки й підміни
понять, залишатися людиною, зберегти своє серце відкритим до інших. Помічати
вбогого й голодного, скривдженого і засмученого. Ні за чим не гнатися: ні за
славою та грошима, ні за визнанням і владою. Не йти до своєї мети, нехтуючи
засобами, і не пнутися бути великим – радше натомість дозволити собі бути
малим, зате щасливим. Успішна людина – це та, яка може дозволити собі не
зважати на те, що крикливі вчителі вкладають у поняття «успіх», а просто робити
свою справу добре. І самому теж бути добрим до людей і до себе, і своїм життям
це свідчити».
«Бути
собою. Вчитися почуватися світло,
спокійно і просто. І нічого не боятися».
«Будь
ласка, говори мені... Це, може, одне з найгарніших прохань, які знаю. Дуже
люблю так просити. Просто говори мені.. І з цих слів так ясно і добре, як у
день, повний
сонця. Радісно і дитинно. І мій світ
малий-малий, і цієї миті в нього нічого, крім цих слів, не вміщається».
«Віра –
це дуже великий дар, і я дуже вдячна за те, що його отримала. Вірити в Бога й
Богові – це для мене фундаментальні речі, з яких випливають багато похідних.
Довіряти Богові. Вірити й довіряти людині».
«Взагалі
наявність літературної критики є добрим свідченням того, що література в
конкретному суспільстві загалом комусь цікава. Читачеві критика може бути
важлива, щоби мати якісь орієнтири в тому, що називають літературним процесом.
Або просто щоби проявити, як лакмусовим папірцем, що суспільство приймає, а що
відштовхує, в чому має потребу, чого боїться, чого соромиться, чим тішиться.
Для письменника ж це нагода почути свого читача (бо ж критик – також читач) і
випробувати свою книжку «на міцність», почути з уст інших, чи добре воно…».
«…дитинство.
Дивний час.. Здавалося б, твій особистий «золотий вік», і водночас час, у якому
«залягають» усі головні травми, які доводиться долати в дорослому віці (за
умови, що їх усвідомиш)».
«Добре
бути жінкою. Багато в чому, звісно, це виклик. Але бути чоловіком мені було би
складніше. Є багато речей, яких я не розумію в чоловіках, у їхній психології.
Дивуюся часом: чому Бог створив людей такими різними, якщо знав, що їм може
бути так складно приймати відмінності одні одних. І – водночас – усвідомлюю, що
це одна з найкращих речей, яку вчинив Бог, створивши чоловіка й жінку одне для
одного».
«Дуже
люблю Шевченка-художника. Коли вперше побачила оригінали його робіт, пригадую,
була просто приголомшена. Страшенно хотілося б переписати навіть не його
біографію, а той його образ, який склався в Україні за роки. Зараз це
намагаються робити, але теж у якийсь дивний спосіб, без поваги до нього. Не
люблю сучасної моди робити футболки з Шевченком, на яких він «крутий, свій
хлопець». Він був, який був. А був надто талановитий, щоб робити його «своїм
пацаном». Щось у мені дуже цього не сприймає. Ван Гога чи Пікассо ніхто не
робить «своїм пацаном» – їх просто поважають. Страшенно хотілося б, щоб і
Шевченка можна було просто поважати і ним пишатися, без оцього його
«спрощування».
Фото
https://www.meridiancz.com/en/bohdana-matiyash/
Джерела:Матіяш, Богдана. Казки Різдва [Шрифт Брайля] / Б. Матіяш. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 22 с. – (Книга Брайлем).Матіяш, Богдана. Непроявлені знімки: поезії / Б. Матіяш. – Київ: Смолоскип, 2005. – 120 с.Матіяш, Богдана. Пісня Пісень / Б. Матіяш ; худож. Б. Бондар. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2018.– 140 с.: іл.***Розмови про Україну. Ярослав Грицак – Іза Хруслінська / інтерв'юер І. Хруслінська ; респондент Я. Грицак ; пер. з пол. Б. Матіяш ; авториз. пер. Я. Грицак. – Київ : Дух і літера, 2018. – 359 с. – Бібліогр. у виносках.Капусцінський, Ришард. Автопортрет репортера / Р. Капусцінський ; пер. Б. Матіяш. – Київ: Темпора, 2011. – 133 с. – Бібліогр. : с. 129–133.***
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар