Ракурс

Стрибок у майбутнє

Здавалося б, лише вчора зустрічали 2024-й, а вже на порозі – 2025-й.
Цей рік був для нас особливим, бо головній книгозбірні області виповнилося 190 років. Так, це неймовірно, але цілковита правда, тому, не змінюючи традицій, намагались максимально охопити та презентувати найцікавіше та позачасове завдяки нашім універсальним фондам, подіям, історії та сучасності.
Сучасність висвітлювали у вигляді проєктів і окремими іменами. З захопленням поринали до неосяжної різнобарвності жанрів, стилів, сюжетів сьогодення української літератури разом із Артемом Чапаєм (Антоном Васильовичем Водяним), Антоном Чехом, Тетяною Малярчук, Олександром Міхедом, Таїс Золотковською, Світланою Поваляєвою, Ларисою Денисенко, Сергієм «Колосом» Мартинюком. Укотре, усвідомлювали, що їхня сила в простоті та відкритості й у вічній цінності віддзеркалення позачасового твердження Михайла Стельмаха: «Моя тема в літературі – любов до людини».
Ми крокували сторінками творів разом із особистостями регіональної кампанії «Читаємо разом. Письменники короновані словом», які пишуть «чесно, не замовчуючи невигідного та не ідеалізуючи позитивного». Допомагали нам: гранд-дама української літератури Марія Матіос, Надія Гуменюк, Юрій Винничук.
Долі та буремні шляхи російського вторгнення прокреслювали завдяки новій блоговій рубриці «Прозріння війни». Нашими «попутниками» стали доброволець, прозаїк, поет, волонтер, художник, який позначав майданові витоки подій без чернеток і пафосу на планшеті між боями – Борис Гуменюк; незламно-стійкий Олександр Терещенко, життя якого наново почалося одного жовтневого дня 2014-го при обороні Донецького аеропорту; письменниця та волонтерка Ганна Терянік https://www.dnipro.libr.dp.ua/pismennica_volonterka зі щирістю збережених в її книгах монологах захисників; письменник Артем Чех і рядки його есею-листа, що вразила в серце весь світ.
Ми до затамування подиху підносились на крилатих літерах Григорія Косинки (Стрілець), псевдонім якого виник з назви польових квітів – червоних кóсинців, в які він вдивлявся, немов в усі таємниці Всесвіту; не припиняли дивувались кольорам творінь, визнаної Сергієм Параджановим і Пабло Пікассо Марії Примаченко; «заручались» зі сценою, як Марія Заньковецька; разом із Іваном Карпенком-Карим, коли він був маленьким, долали пішки десятки кілометрів до Єлисаветграду, для того щоб відвідати вистави місцевого театру «Наталка Полтавка» і «Отелло» за участі негритянського трагіка Айри Олдріджа.
Ми чуйно вслухались у «гучний шепіт» неймовірного виконавця, якого називають «французьким Френком Синатрою» – Шарля Азнавура. Вдивлялись у чарівне поєднання великої елегантності та великої духовності Одрі Хепберн. Пізнавали сутність у декількох словах або реченнях польського юриста, а за покликанням – сатирика, поета й філософа Станіслава Ежі Леца»; звірялі власні вчинки з «англійським Мопассаном» – Сомерсетом Моемом, впевненим, що «доброта – єдина цінність у цьому ілюзорному світі».
Разом зі всесвітньо відомим і майстерним Олександром Бернардацці подорожували Одесою, віддзеркалюючи його архітектурні промені прекрасного. Осягали позалітературну універсальність Артура Конан Дойла; дивувались і надихались «ліхтарем у світлі дерев» філософа, публіциста, найкращого з найкращих англійських письменників століття XX, друга та ідейного супротивника Бернарда Шоу – Гілберта Кіта Честертона.
У рубриці «Book stories: з рук у руки» вкотре, але по-новому усвідомлювали суб´єктивність і об´єктивність історії на прикладі долі та спогадів Павла Скоропадського в аналізі та коментарях голови обласного об'єднання профспілок, голови обласної організації Профспілки працівників культури Анатолія Ялового; дізнавались про особливості всесвітньовідомого роману «Все те незриме світло» сучасного американського письменника, лауреата престижних літературних премій Ентоні Дорра від в.о. директора КЗК «Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей» Ольги Прокопович-Ткаченко.
Ми продовжили успішний рух корпоративного вектору блогу: з краєзнавчим відділом подорожували вулицями Дніпра разом із Надією Алексєєнко, Олександром Полем, Іваном Пулюєм, Іваном Акінфієвим. Олександром Чекмарьовим, Олександрою Риндовською, Адріаном Кащенком, Володимиром Самодригою, Оксентієм Григоровичем-Теслею. Додавали цікавих тем і досліджень з історії регіону разом із провідними краєзнавцями, завдяки сектору рідкісних та цінних документів; брали участь у діалогах, завдяки чуйним матеріалам відділу документів з питань мистецтв; надихались новими значуще-піднесеними  відкриттями, завдяки публікаціям патентно-технічного відділу; презентували з наших фондів авторів і видання, які протягом року захопили бібліотекарів ДОУНБ. І, нарешті, отримали можливість повернути очікувану й улюблену вами рубрику «Неймовірно, але правда», перегортаючи разом сторінки нашої легендарної 190-річної історії.
Ми натхненно відтворювали особливі «танці» життя разом із уродженцем Києва Вацлавом Ніжинським та легендарною Тіною Тернер; дізнавались, що приховано за лаштунками усмішки найвеличнішого коміка сторіччя – Білого клоуна, якого помилково плутали з Рудим, – Луї де Фюнеса; з´ясовували особливості новаторства стилю «південна готика» на прикладах творчості американської письменниці Карсон МакКалерс (Lula Carson Smith), знаходячи власний камертон до її висловів «грони звуків» або «квадратний корінь з прекрасного».
Партнери сектору – окрема вдячна тема, бо вони вірні та змістовні, завжди зацікавлені та по справжньому фахові. Цього року ми по-іншому та об´ємніше відкривали літературний світ завдяки прямій мові наукових співробітників Музею «Літературне Придніпров'я» та особистостям нашого краю. Мова про поета, прозаїка, есеїста Георгія Люлькá; перші відомі переклади Жорж Санд українською авторства Ольги Косач-Кривинюк, культурної діячки, бібліографа своєї сестри Лесі Українки; знайомство з рідкісними виданнями Олени Ган. Окрема дяка за змістовну співтворчість директорці Музею Олені Аліванцевій. 
Ми, безумовно, погоджувались із неперевершеним англійським фантастом Нілом Ґейманом, який вважає, що наше майбутнє залежить від бібліотек, читання і фантазії та відкривали для себе лаконічну мудрість американської прозаїкині, поетки та літературної критикині Урсули Ле Гуїн
Особистості в сфері моди – теж про блог, і цьогорічний ювіляр Джорджі Армані, пояснив в чому насправді позачасова елегантність та незалежність і довів, що справжня розкіш – говорити те, що думаєш і ризикувати бути собою.
Саме так, лишаючись собою, ми говоримо з вами, вже 12 років поспіль. За цей час «Бібліотечна універсалка» доєднала до кола своїх прихильників понад 400 000 читачів з двадцяти однієї країни світу. Лише за два з них – 2023–2024 – до нас доєдналось понад 200 000 осіб.
Люди, так само, як книги – це відчуття. І наші чудові цифри красномовно підтверджують сердечну споріднену значущість займенника «ми».
Отже, МИ не зупиняємось перед новим «стрибком у майбутнє», хронологію якого креслить наступний рік, і чарівну необхідність якого доведено блискучим імпровізатором і пронизливо-ніжним творцем літературної «епохи джазу» Френсісом Скоттом Фіцджеральдом.

 
До зустрічі в 2025-му. З прийдешнім!☺️

 

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв´язків

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда

Факти історії

1 січня 1997 року. В обласній науковій бібліотеці у штатному розкладі з’явилась нова самостійна структурна одиниця – бухгалтерія, безпосередньо підпорядкована директору.

Це сталося завдяки ліквідації централізованої бухгалтерії при управлінні культури Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Централізована бухгалтерія опікувалася трьома обласними бібліотеками: науковою, для юнацтва ім. М. Свєтлова (зараз – для молоді), для дітей, а також обласними курсами з підвищення кваліфікації та групою з технагляду. Як не дивно, але адміністративна відповідальність за фінансову діяльність усіх цих організацій була покладена на директора обласної наукової бібліотеки.

Розташовувалась централізована бухгалтерія у будівлі Дніпропетровської обласної бібліотеки на вул. Савченка, 10 (зараз – бульвар Батальйону Дніпро), де тепер одне з приміщень відділу читальних залів (зелена зала).

До речі, документи бухгалтерського обліку та відомості про нарахування заробітної платні в установах культури, які обслуговувала централізована бухгалтерія до 01.01.1997 р. залишили на збереження в обласній науковій бібліотеці.

За текстом Наказу управління культури Дніпропетровської обласної

 державної адміністрації №218 від 04 грудня 1996 р.

Фото : 1. Зліва, сидить Ксенія Логвіновна Мохначова, гол. бухгалтер обласної бібліотеки в 30-40-і роки ХХ століття

2.Усенко Світлана Олексіївна, гол. бухгалтер обласної бібліотеки 90-ті –  початок 2000 рр.

3.Євчин Лідія Олександрівна, гол. бухгалтер обласної бібліотеки з 2004 р. по сьогодні

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібіліотекарі

Ремарк, Еріх Марія. Люби ближнього твого: роман / Е.-М. Ремарк; пер. з нім.: М. Дятленко, А. Плюта. – Харків: КСД, 2023. – 416 с

«Люби ближнього твого» – роман відомого німецького письменника Еріха Марії Ремарка. Це історія двох незнайомців, що розділили одну долю – долю біженців. Людвіг потрапляє в тюрму через відсутність документів на проживання. Саме тут доля зводить його зі Штайнером, який стане наставником для наївного молодого хлопця. В романі описується тяжкий час після Першої світової війни у Європі, коли до влади в Німеччині прийшла НСРПН. Дуже глибоко і реалістично показано трагедію єврейського населення Німеччини, яке вважають третім сортом, звільнюють з роботи, позбавляють прав, конфіскують документи і висилають за кордон.
Наївний молодий Людвіг Карен і цинік Йозеф Штайнер змушені тікати з нацистської Німеччини. Вони більше не мають ні батьківщини, ні минулого, ні майбутнього. Є тільки «тут» і «зараз».  Війна відібрала у них усе. Залишила тільки право залишитися людьми та право любити. Але чи стане їм на це сил? Бо війна залишає в серці нічого, крім порожнечі, ненависті та …надії. Дуже сумний роман, але це треба пам’ятати.
Рекомендую до прочитання.

Тетяна Бреславець, 

провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібіліотекарі

Фінлі А. Вечірня зміна [Текст] : роман / А. Фінлі. – Харків : КСД, 2023. – 320 с.

 

Я не палка шанувальниця криминальних трилерів, але цього разу мене дуже зацікавила реклама книги Алекса Фінлі «Вечірня зміна». Її подавали як найкращу та найочікуванішу книжку 2022 року провідні часописи, серед яких Newsweek, PopSugar, E! News, Goodreads, Book Riot, BookBub, The Nerd Daily, SheReads, Novel Suspects, Crime by the Book, London Times. Книга була у списку найпопулярніших трилерів 2022 р. за версією Business Insider. До речі, Алекс Фінлі – це псевдонім відомого вашингтонського юриста, який є автором проривного роману 2021 р. «Останній страх».
Я не очікувала від роману чогось супер особливого, але швидко зрозуміла, що дуже помилилась і була задоволена вибором, тому що мені було надзвичайно цікаво протягом всієї книги. Сюжет вийшов насичений, динамічний, з карколомними поворотами. Тож, «Вечірня зміна» – кримінальний трилер, який розгадує історію таємничих убивств дівчат. Сюжет починається у 2000-му році, коли дехто невідомий скоїв напад на чотирьох робітниць відеопрокату, з яких вижила тільки одна. Та сама ситуація повторюється 15 років по тому: працівниць кафе-морозива вбивають і тільки випадкова відвідувачка кафе може дати свідчення. Як і попередня вціліла дівчина, вона розказує, що вбивця перед смертю шепотів жертвам: «На добраніч, красуне». Тепер за справу жорстокого вбивці беруться агенти ФБР, а саме – детектив Сара Келлер. Вона на 8-му місяці вагітності, але сміливо береться за ризиковану справу і розслідує її за вищим розрядом. Усе в книзі крутиться навколо трьох важливих персонажів. Це – Елла Монро, яка єдина вижила в різанині на початку 2000-го року, Джессіка Дюваль, яка вижила у нової трагедії, та Кріс Форд – брат підозрюваного у першому вбивстві.
Книжка читалась доволі швидко, а маленькі розділи та наявність динаміки в кожному з них постійно тримали увагу. Розв'язка ж виявилися дуже закручена і здогадатися, хто ж злочинець, було абсолютно нереально. А обставини, що відкрилися під кінець, мене дійсно здивували. Книга зацікавить цінителів детективної літератури, кримінальних сюжетів і шанувальників історій про серійних вбивць і таємниці.
 

Ірина Барабан, завідувачка відділу наукової інформації і бібліографії 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

     

 

 

Що читають бібілотекарі

Крушельницька, Лариса Іванівна. Рубали ліс... Спогади галичанки / Л. І. Крушельницька. – 4-те, опрац. вид. – Львів: Астролябія, 2018. – 574 с. : фот.

 

У книзі спогадів відомої вченої-археологині, громадської діячки і письменниці Лариси Крушельницької змальована історія двох родин – Крушельницьких і Левицьких, яка засвідчує трагічну долю галицької інтелігенції в XX столітті. Показано на незаперечних фактах життя, праці про надії та нескінченні втрати родини і загалом українського суспільства.
З безумством хоробрих галицькі інтелектуали – щедро обдарована талантами сім’я Крушельницьких, з багатьма синами, невістками, онуками, в 1934 (!) році переїздять зі Львова до Харкова, де їх майже дощенту вимордовують. Сонце омріяної Великої України виявилось сатанинською оманою – спалило майже всіх, а батько збожеволів. Урятувалась маленька дівчинка, ще дитина. Вирісши, вона описала цю родинну катастрофу.
Є різні версії цієї родинної трагедії. На думку одних, Крушельницькі вірили в соціалізм чи комунізм, інші вважають, що вони виконували завдання ОУН – українізувати інтелігенцію Східної України, не допустити тотальної русифікації. У спогадах авторка доносить думку, що галичани не мали простору для творчості, розвитку та наснаги в міжвоєнній Польщі, де українська інтелігента еліта задихалась. А в 1920-ті роки у радянській Україні почався бурхливий ренесанс українства у всіх сферах культури, і для звичайних людей нелегко було передбачити такий його кінець. Власне в тому й був подвиг Крушельницьких, вони своєю смертю опритомнили галичан, які цілими потоками готувались ринути в радянську Україну, вони показали чим є «збільшовичена ера».
Але сліпих і введених в оману є немало і в наш час. І збережений нащадок славетного розстріляного роду – Лариса Крушельницька – вкарбовує посил до живих і майбутніх поколінь думати, усвідомлювати і пам’ятати історію свого роду й України. Бо, як відомо, хто не знає своєї історії – не має майбутнього.
Жанр важко визначити. Це – мемуари, сімейна хроніка, сага роду, драма, трагедія. В книзі пульсує живе тіло історії. У тексті твору торохкотять колеса «телячих» вагонів, в яких вивозять невинних людей на Соловки чи ввозять депортованих із Заходу, як худобу, у комуністичний «рай». Чути віртуозну гру талановитої піаністки. Це життя в усіх контрастах, література фактів.
Загубила комуністична доба талановиті, обдаровані родини. Родини, яка знала майже всі європейські мови, гарно володіла пером і пензлем, мала музичні та хореографічні таланти. Всі їхні таланти втілилися в її спадкоємиці. Лариса Крушельницька – брунька роду, що вціліла, коли «рубали ліс». Назву спогадів вона взяла від заголовку роману свого дідуся Антона Крушельницького. Її ерудиція йшла від родинних традицій, високої культури роду, рівня освіченості галицької інтелігентної еліти. Вона – зразок української аристократії, який знищували впродовж століть всі режими, що панували на українських землях
Поза тим книга сповнена оптимізму і віри в можливості людини, в її інтелектуальну та моральну силу, Також подано літературні портрети сучасників авторки, а ще есе та нариси, написані з приводу важливих суспільних подій і тем.
 

Ірина Прокопенко, 

головна бібліотекарка відділу періодичних видань

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут