На долоні історії

Олена Теліга. 

«Поетка вогненних меж» (завершення)

«Ми зливаємося зі своїм народом, щоб спильними силами, великим вогнем любові розпалити знов всі ті почування, які ніколи не згасали»

У рідному для неї місті вона одразу долучається до роботи в Спілці Українських письменників, стає її головою, налагоджує видання літературно-мистецького додатку «Літаври» до газети Українське слово». Увійшла вона і до створенної з ініціативи Олега Ольжича Української Національної Ради, що мала намір стати представницьким органом, який перебрав би на себе цивільну владу на всій території України, окупованій німцями. 

На сторінках «Литавр», перше число яких вийшло в світ 16 листопада 1941 року, друкувалися кращі зразки української літератури – Євген Маланюк, Олександр Олесь, Олег Ольжич, Євген Плужник, Григорій Косинка, Микола Хвильовий. 

Але гриміли «Літаври» недовго, у виданнях нічого не мало засмутити «визволителів», але Теліга не могла підтримати такий курс і «Літаври» були заборонені. 7 грудня вийшло останнє четверте число. За короткий час Олені Телізі вдалося згуртувати навколо себе чимало талантів. Її дні вщент заповнені роботою, вона переймається створенням при Спілці кооперативу «Слово», який допомагав би налагодити постачання письменникам додаткового хліба. 

«У мене наразі все гаразд, – пише вона в листі до Уласа Самчука, – Спілка існує, літературний клуб відбувається щосуботи, стягаючи багато публіки. Відношення публіки до мене добре. Сто справ чекають».

Знаходила вона час і для поетичної творчості, працюючи над твором про героїзми спартанців. Вона, спираючись на свій дар передбачення, немов відчувала, що подвіг цей невдовзі доведеться повторити. 

Зрозуміло, що фашисти не могли зміритися з діяльністю тих національно свідомих українських інтелігентів, які ставили своїм завданням пробудження національних почуттів і прагнення до самостійності української держави. Слід зважати й на те, що емігрантів розглядали як людей, які, повертаючи колесо історії в протилежний бік, не хотіли визнати змін у манерах та характері українського народу, які відбулися за 23 роки радянського панування. Тобто мріям і намірам Олени Теліги та її побратимів про побудову незалежної України і окремої української нації, тоді не судилося збутись.

Німецька окупаційна влада вирішила якнайсуворіше придушити діяльність українських патріотів. Уже 17 листопада 1942 року вони припиняють діяльність Української Національної Ради. Почалися арешти. Ольжич, розуміючи, що Олені загрожує арешт, умовляв її покинути Київ, але вона відмовилася. 

Останній її лист датовано 15 січня 1942 року, вона пише про Новорічні свята, які не зовсім такі, як хотілося б, і зокрема: «Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна. А тому у нас всіх, навіть помимо всіх прикростей, помимо голоду щодня, помимо навіть собачого холоду – у всіх нас чудесний настрій…»

9 лютого вона вирушила до Спілки письменників, по дорозі зустріла друзів, які наголошували на небезпеці арешту, але відповіла, що у хвилини небезпеки має бути зі своїми співробітниками.

Через годину за нею пішов Михайло, а в приміщенні Спілки вже з тиждень гестапо влаштувало засідку. Всі хто туди заходили, назад вийти вже не змогли. Гестапівці заявили, що ті, хто не належить до Спілки, можуть покинути приміщення, але Михайло лишився зі своею Оленкою.

21 лютого всі заарештовані письменники і журналісти і члени редакцій «Українського слова» були розстріляні та поховані в Бабиному Яру. Олена Теліга – поетеса і патріотка – пішла у вічність, щоб навіки злитися зі своїм народом, навіки зостатися в його вдячній памяті. 

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після її загибелі: «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася. 

Завдяки її першому біографу, другу і соратнику Олегу Штулю (Ждановичу), який зберіг у лихолітті війни підготовлену Оленої Телігою до видання збірку поезій, до якої увійшли 32 відібраних авторкою вірша, ми сьогодні маємо можливість читати ці полум’яні рядки, опалені даром геніальної особистості. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут