Сторінки

понеділок, 20 червня 2022 р.

Неймовірно, але правда

На ім’я  бібліотечної ради було надіслано прошення гуртку любителів хорового духовно-світського співу про дозвіл їм влаштовувати репетиції в приміщенні Міської бібліотеки (в читальні) з 8 до 10 години вечора, коли читальний зал вже вільний. Метою гуртку було створити аматорський зразковий хор для розвитку естетичного смаку й для допомоги благодійним установам. Після обговорення Рада надала дозвіл на репетиції з умовою, щоб у приміщенні не було ніяких пошкоджень та щоб вони наводили після себе лад. На репетиції гурток збирався чотири рази на тиждень. 


Фото: https://starylev.com.ua/blogs/z-muzykoyu-legshe-melodiyni-knygy

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1906 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Тип. Губерн. Правления, 1907. - 48 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=24 (дата звернення: 20.06.2022). – Загол. з экрану.




 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

пʼятниця, 17 червня 2022 р.

На долоні історії

Львів. Місто натхнення та любові (продовження)

Торговельна мекка, пожежа, італійські майстри

На початку XV сторіччя Львів це – справжнісінька торговельна мекка, величезний барвистий ярмарок. «Я об'їздив пів Європи, побував у найславніших місцях світу, але у жодному не бачив стільки хліба як його щодня приносять на місцевий ринок. І майже кожен чужинець знайде тут таке печиво, як його випікають у його країні», – так писав про Львів місцевий купець, німець за походженням, Мартін Грунівек. Перські килими, грецькі напої, хутра з Угорщини. 

Торговельними днями були середа і п’ятниця. Двічі на рік відбувались ярмарки, що тривали два тижні. Участь брали торговці з усієї Європи й Азії. Вози від 1–6 коней, торговельні каравани. Подорож у чужі краї прирівнювалася до військового походу, і вважалася справою особистої доблесті. Для розмов із іноземними торговцями було засновано відділ перекладачів, де працювало дванадцять осіб. Переважно вірмени, які добре володіли турецькою, грецькою, перською мовами. Відділ обслуговував купівлю-продаж і допомагав укладати договори. Розрахунок –  грошовий і комбінований: гроші, товар. Існували тоді й кредити. Монастирі займалися спостереженням за точними розрахунками боржників. Під найвищі  відсотки позичали гроші євреї. 

Найбагатшим був Христофор Бернатόвич, він мав такі статки, що до нього звертався сам польський король аби позичити грошей. Грек Костянтин Корнякта – теж був із числа найбагатших людей, його будинок розташовувався у центрі міста. Він був засновником Успенського братства, боронив православ’я від католицизму. Успенську церкву та візитну картку Львова – вежу Корнякта у майже сімдесят метрів висоти повязують саме з його ім'ям. 

У 1527 році відбувається пожежа, яка менш чим за добу знищує все місто. Полум'я виникає на вулиці Пивоварень на одній із броварень і, перекидаючись, розповсюджується з даху на дах.

Цілими залишаються єдина кам’яниця та Ратуша. На храмах розплавлені церковні дзвони. Місто затьмарене чорним полум’ям, вогонь розповсюдився раптово і несподівано. Міські брами, де перебували охоронці, були зачинені, тому багато львів’ян загинуло поруч зі знаряддями та гарматами. З того часу у Львові  заборонено будівництво з прибудовами, і для того, щоб розбудуватись у найкоротший термін, місто звільнили від податків на 20 років. У другій половині XVI сторіччя місто забудоване у стилі Ренесансу. Оскільки будувалося багато, а землі в центрі міста було обмаль, будівлі були високими на той час – у три поверхи.

З тих пір Львів має нове архітектурне обличчя – не готичне, а в стилі, привнесеному італійськими майстрами. 

Далі буде.

Джерела:

Бескид Юліян. Український академічний дім у Львові: Кузня українського мозку й характеру.– Торонто: На сторожі, 1962.– 79 с

Білоштан, Яків. Драматургія Івана Франка.– К.: Художня література, 1956.– 253 с.

Гінріхс Я.П. Lemberg – Lwow – Львів: фатальне місто / Я.П. Гінріхс; пер. з нідерл. Я. Довгополий.– К.: Вид-во Жупанського, 2010.– 144 с.

Гуркіна, Світлана Валеріївна. Греко-католицьке духовенство Львівської Архієпархії в умовах переслідування радянською владою (1944–1950 рр.): Автореферат / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка.– Львів, 2012.– 20 с.

Жулинський, Микола Григорович. Він знав, «як много важить слово...».– К.: Просвіта, 2008.– 136 с. 

Iсаєвич Ярослав. Україна давня i нова. Народ, релiгiя, культура.– Львiв, 1996.– 330 с.

Качор, Ігор. Марево давнього Львова.– Львів: Апріорі, 2009.– 164 с.

Книш, Зиновій. Справа східніх торгів у Львові.– Торонто: Срібна сурма, 1965.– 206 с.

Лучшие города Украины: Киев, Днепропетровск, Одесса, Чернигов, Полтава, Харьков, Каменец-Подольский, Севастополь, Львов.– М.: Эксмо, 2012.– 427 с

Львівський історичний музей: Путівник.– Львів: Каменяр, 1976.– 247 с.

Мельник, Ігор. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яниці.– Львів: Апріорі, 2011.– 320 с.

Мельник, Ігор Володимирович. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова.– Львів: Апріорі, 2010.– 288 с.

Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова.– Львів: Світ, 2001.– 271 с.

Міляєва, Людмила Семенівна. Стінопис Потелича: визвольна боротьба українського народу в мистецтві XVII ст.– К.: Мистецтво, 1969.– 247 с.

Наконечний, Євген. «ШОА» у Львові: Спогади.– Львів: НАН України.– Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 2004.– 304 с.

Николишин, Юрій Ігорович. Усе про Карпати.– Львів: Апріорі, 2012.– 116 с.

Пасіцька, Оксана Ігорівна. Українське робітництво Львова у 20–30 рр. ХХ ст.: автореферат.– Львів, 2011.– 20 с.

Перший напад Росiї на Львiв (1914): В 40-лiття контр-нападу українцiв на Петербург (25.II.1917–25.II.1957).– Ню Йорк, 1957.– 104 с.

Українські часописи Львова.1848–1939: Історико-бібліографічне дослідження. У 3-х т. / М.В. Галушко.– Львів: Світ, 2001. – Т. 1: 1848–1900.– 744 с.

Українські часописи Львова 1848–1939.– Львів: Світ.– Т. 3 (1920–1939). Кн. 2: 1929–1939.– 2003.– 926 с. 

Шах, Степан. Львів – місто моєї молодости (Спомин, присвячений Тіням забутих Львов'ян).– Мюнхен: Християнський Голос, 1955.

Шах, Степан. Львів – місто моєї молодости. Ч. III. «Цісарсько-Королівська Академічна гімназія».– Мюнхен: Християнський голос, 1956.– 362 с.

Степан Васильович Щурат: Бібліограф. покажчик.– Львів, 1988.– 39 с.




 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

четвер, 16 червня 2022 р.

Що читають бібліотекарі

Талан, Светлана. Своя чужая жизнь [Текст] : роман / С. Талан.– Харьков : Клуб семейного досуга, 2017.– 219 с.

Головну героїню звуть Надя – це тендітна та беззахисна дівчина. Веніамін знайшов її на вулиці практично бездиханну, відвіз до лікарні, а потім дав притулок у своєму будинку і в результаті полюбив. А далі є таємниця. Живучи багато років, Веніамін не знає, від кого ховається його дружина. Вона втекла зі своєї сім'ї у пошуках щастя. Відомо, що батьки не зовсім благополучні. Читаючи книгу, хочеш все ж таки дізнатися, що приховує ця дівчина і чому вона колись втекла з дому.


Від минулого Надія намагалася втекти 19 років, ховаючи від самої себе тяжкі та похмурі спогади у глибині пам'яті, їй здавалося, що минуле залишилося у минулому, а в неї тепер зовсім інше життя. Але чому ж тоді вона почувається холодною, і немов у неї немає серця? Чому її не тішить турбота чоловіка? Чому ночами іноді сниться минуле?

Чи легко забути минуле? Якщо воно було світле і хороше, то його забувати не хочеться, а якщо – страшним, тоді легко? Але чому ж пам'ять так уперто чіпляється за спогади і підкидає їх людині у найнесподіваніший момент?

Ця книга, вона – про нас, жінок, про наші, з вами долі, такі різні і несхожі одна на одну; про жіноче щастя та кохання; про минуле, яке може прийти в наше життя через довгі роки; про прощення; про сестринське кохання.

І написано про жіноче легко, без спроби видавити з читача сльози, увігнати в депресію, без насильства, загалом, без того, що іноді так дратує в дамських романах, і нам не хочеться їх читати, адже вони несерйозні, не для дорослих дівчаток, наївні казочки про принців і лише.

Авторка пише про жінок і для жінок (не знаю, як інші її книги, «Своє чуже життя» перший прочитаний мною роман цієї авторки), і при цьому не зосереджується на поганому, не тисне на сльози, хоча сумних моментів у книзі вистачає, не пише наївно і казково, навпаки, пише так життєво і красиво, що в тебе щемить серце від співчуття до героїв, від радості та болю за них.

Може, історія зачепила мене не відразу, не з перших рядків чи сторінок, але, зачепивши, вже не відпускала, і я читала, читала. І думала про жіночі долі, такі несхожі, про жінок взагалі (хтось чекає щастя і свого принца на білому коні, хтось заміжня, але чи щаслива), про сім'ї (одні щасливі та дружні, інші не назвеш інакше як пародією на сім'ю), і про майбутнє – яким воно буде для героїв?

Рідко якась книга може ось так мене зачепити, так непомітно увійти в моє серце, і такі книги я запам'ятовую і розлучатися з ними не хочу.

Також авторка торкається дуже глобальних тем, які зараз хвилюють багатьох людей: насильство в сім'ї, наркотики, стосунки між молодими людьми. Книга написана трішки наївно, але для проведення часу жінки може підійти. Мені здається, чоловікам не цікаво читати цей роман, він – чисто жіночий.



Тетяна Бриткова, бібліотекарка відділу періодики 



 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

















 

середа, 15 червня 2022 р.

На долоні історії

Львів. Місто натхнення та любові 

(продовження)

Магдебурзьке право, львівські покарання, великі податки

У XIII–XIV сторіччях Львів стає центром боротьби Польщі й Угорщини. 

Декілька слів про німецькі колонії дуже потужні у Львові. Низка німецьких назв зберігається в юриспруденції до цих пір, тому що німецькі колоністи мали у Львові особливий статус. Широко вживалася німецька мова, а Львів називали Лембергом. 

Слід згадати і часи правителя Казимира III, який надав місту Магдебурзьке право і можливість жити незалежно від волі феодала та правити на власний розсуд. У місті відбуваються докорінні зміни, насамперед це стосується органів влади. 

Влада повинна радитися про добро громади та запобігати шкодам, що позначено у внутрішніх документах. Основні правила стосувались торгівлі, тому що до цього часу Львів стає потужним торговельним центром. Зокрема, влада була повинна контролювати торговців і вишукувати способи, щоб їжа та напої не були дорогими, а перекупників мали карати. Влада мала запобігати ошуканству у мірах і вагах під час продажу їжі, напоїв та інших товарів, високу увагу приділяли сиротам. 

Вибори до Львівської ради мали відбуватися за чіткою схемою, за виконання обов’язків чиновники не отримували жодної платні, але звільнялися від сплати податків, а на свята радники отримували коштовні подарунки, найчастіше провізією. Містом правили проконсул, президент і бурмістр. В кінці кожного року, вони мали звітувати про витрачені кошти та проведені роботи. 

Правову гілку влади очолював війт. Першим на цьому посту був Андреас Бруменштайн, який мав відому садибу Замарштейнгофт. 

Обиратися й обирати на важливі посади не могли: жінки, чоловіки несповна розуму, німі, глухі, сліпі, прόкляті, відступники від християнської віри, євреї чи незаконороджені. Судова влада у Львові мала найбільше повноважень серед усіх українських міст. Усіх убивць і злодіїв Русі карали саме у Львові. Сувора і справедлива система завжди була на боці народу, який міг дозволити собі озброїтись і вигнати панських слуг. 

Також Львів тих часів славився великими податками і платнею за все. Найбільше платили мешканці будинків, вікна яких виходили на площі та ярмарки. Попри велику кількість податків міщанин мав можливість розбагатіти, особливо це стосувалося торговців. Ярмарки відбувалися по кілька тижнів, не збігаючись із датами в інших містах. 

Громадянином міста могла стати будь яка повнолітня особа, яка мала переконати раду, що є закононародженою, пристойної поведінки та християнином. І мала показати рекомендаційні листи, які видавала канцелярія міста, звідки людина прибула. Магдебурзьке право було разповсюджено і на інші міста. Лише у 1494 році на західний манер стали жити й у Києві. А повне право діяло лише у Львові, Кам'янці та Києві. 

Після смерті Казимира III у 1370 році Львів переживає переломні часи. Магдебурзьке право сходить нанівець. Але прагнення бути в усьому незалежними лишається. На срібних монетах з'являється герб Галичини та Львова без знаків підпорядкування, на той час, Угорщині. 

Далі буде.


Джерела:

Бескид Юліян. Український академічний дім у Львові: Кузня українського мозку й характеру.– Торонто: На сторожі, 1962.– 79 с.

Гінріхс Я.П. Lemberg – Lwow – Львів: фатальне місто / Я.П. Гінріхс; пер. з нідерл. Я. Довгополий.– К.: Вид-во Жупанського, 2010.– 144 с.

Гуркіна, Світлана Валеріївна. Греко-католицьке духовенство Львівської Архієпархії в умовах переслідування радянською владою (1944–1950 рр.): Автореферат / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка.– Львів, 2012.– 20 с.

Iсаєвич Ярослав. Україна давня i нова. Народ, релiгiя, культура.– Львiв, 1996.– 330 с.

Качор, Ігор. Марево давнього Львова.– Львів: Апріорі, 2009.– 164 с.

Книш, Зиновій. Справа східніх торгів у Львові.– Торонто: Срібна сурма, 1965.– 206 с.

Лучшие города Украины: Киев, Днепропетровск, Одесса, Чернигов, Полтава, Харьков, Каменец-Подольский, Севастополь, Львов.– М.: Эксмо, 2012.– 427 с

Львівський історичний музей: Путівник.– Львів: Каменяр, 1976.– 247 с.

Мельник, Ігор. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яниці.– Львів: Апріорі, 2011.– 320 с.

Мельник, Ігор Володимирович. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова.– Львів: Апріорі, 2010.– 288 с.

Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова.– Львів: Світ, 2001.– 271 с.:

Міляєва, Людмила Семенівна. Стінопис Потелича: визвольна боротьба українського народу в мистецтві XVII ст.– К.: Мистецтво, 1969.– 247 с.

Наконечний, Євген. «ШОА» у Львові: Спогади.– Львів: НАН України.– Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 2004.– 304 с.

Николишин, Юрій Ігорович. Усе про Карпати.– Львів: Апріорі, 2012.– 116 с.

Пасіцька, Оксана Ігорівна. Українське робітництво Львова у 20–30 рр. ХХ ст.: автореферат.– Львів, 2011.– 20 с.

Перший напад Росiї на Львiв (1914): В 40-лiття контр-нападу українцiв на Петербург (25.II.1917–25.II.1957).– Ню Йорк, 1957.– 104 с.

Українські часописи Львова. 1848–1939: Історико-бібліографічне дослідження. У 3-х т. / М.В. Галушко.– Львів: Світ, 2001.– Т. 1: 1848–1900.– 744 с.

Українські часописи Львова 1848–1939.– Львів: Світ. Т. 3 (1920–1939). Кн. 2: 1929–1939.– 2003.– 926 с. 

Шах, Степан. Львів – місто моєї молодости (Спомин, присвячений Тіням забутих Львов'ян).– Мюнхен: Християнський Голос, 1955.

Шах, Степан. Львів – місто моєї молодости. Ч. III «Цісарсько-Королівська Академічна гімназія».– Мюнхен: Християнський голос, 1956.– 362 с.

Степан Васильович Щурат: Бібліограф. покажчик.– Львів, 1988.– 39 с.



 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  





 

вівторок, 14 червня 2022 р.

Портрет в бібліотечному інтер`єрі

Олена Вишнякова. Бібліотечна нота

Від неї лине відчуття гармонії. Коли дізнаєшся подробиці, розумієш – чому. Розповідає вона про себе вільно та просто, й за цим спокоєм кожен вчинок і крок значущості щохвилинності життя. Його окреме звучання.

Батьки Олени Олександрівни, інженери за фахом, родом із Маріуполя, в минулому співробітники Південного машинобудівного заводу ім. А.М. Макарова. Народилась вона у Дніпрі, дитиною була активною, ледве виповнилось сім рочків, нічого не кажучи батькам, пройшла конкурс і вступила до музичної школи. Піаніно в домі не було, у батька й матусі було сподівання, що захоплення швидкоплинне, але дівчинка з характером приходила до школи займатися ввечері, впевнено доводячи – це надовго, і фортепіано в домі через рік з'явилося.

Батько Олександр Титович був активним користувачем бібліотеки. Не лише як читач. Він допомагав доглядати фонд, підклеював книжки та завжди приносив додому купу літератури. Читання було не за примусом – за натхненням, лишався час і на вулицю. Самоорганізована донька з усім поралася швидко, усюди встигала.

З майбутнім, як і зі вступом до музичної школи, визначилась самостійно. Бажала бути музичним керівником у дитячому садку або викладачем музики у школі. Після восьмого класу вступала до Дніпропетровського педагогічного училища (зараз Дніпровський фаховий педагогічний коледж). З першого разу не вийшло. Ще рік навчалась, і вже наступного потрапила до омріяного закладу. Готувалась дуже серйозно, на прослуховуваннях викладачі зауважили: «Рідко хто так грає». 

Амбітних планів щодо музичної кар'єри не мала, а  більше, за власними словами, орієнтувалась на дитячий садочок, хоча вмовляли йти викладачем до школи. По закінченню рік працювала у дитячому садочку вихователем, поки не з'явилась вакансія музичного керівника. Невдовзі відкрився новий дитячий комбінат, і Олена Олександрівна дев'ятнадцять років працювала там. Вважає, що немає більш або менш обдарованих дітей, в кожній дитині є своя «родзинка», котру потрібно розгледіти та розвивати. Також навчала студентів педагогічного училища, як саме проводити профільні уроки. Десять років після комбінату викладала у загальноосвітній школі.

Бібліотека – це, звичайно, доля, яка вже була окреслена натхненною любов'ю до читання батьком. Тому, коли Олена Олександрівна у 2008 році дізналась, що до відділу наукового опрацювання документів і каталогів  Дніпропетровської обласної універсальної наукової  бібліотеки імені Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія потрібен бібліотекар – не вагалась. Перше відчуття – улюблений з дитинства запах книжок. Спочатку «доглядала» літературу клеїла, ремонтувала. Подобалось. Робочий день пролітав непомітно. У жовтні 2008 року разом із Тетяною Василівною Журко долучилась до створення Імідж-каталогу, працювали над ним три роки. Робота зі сканування не припинялась, і сьогодні Олена Олександрівна опікується створенням електронної бібліотеки «Дніпропетровщина». Сканує рідкісні та цінні книги з підсобних фондів бібліотеки для повнотекстових БД «Колекції» та «Краєзнавча», інвентарні книги, обкладинки, зміст і анотації на книги нових надходжень, виконує процеси штрих-кодування нових надходжень, технічної обробки нових видань, працює з актами на списану літературу: ставить відмітки про списані документи в імідж-каталозі, вилучає картки на списану літературу в службовому генеральному каталозі.


Щастя для неї – в родині, улюбленому синові Івані. Вважає, що максимально реалізувалась. Єдине, що би виправила, якщо би раніше прийшла до бібліотеки, обов'язково отримала б і бібліотечну освіту. А ще у вільний час полюбляє розфарбовувати картини за номерами, додаючи кожній авторського наповнення.

Ще одна «барва» додалась до її життя з початком війни – волонтерська. Смачні пиріжки для тероборонівців – те чим опікується вона та наші колеги четвертий місяць поспіль. 

Олена Олександрівна продовжує звіряти мелодію життя, з музичною гармонією нотного стану. Вслухається в нові тональності, часом резонансні, відкликається на них і відзеркалює.

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

понеділок, 13 червня 2022 р.

Неймовірно, але правда

На одному із засідань ради бібліотеки у 1906 році було розглянуто питання про організацію якіснішого обслуговування користувачів. Через те, що приймання книг абонентів, які їх обмінювали, відбувалось у темному незручному вузькому коридорі, рада постановила реконструювати кімнату в якій проводилась видача книг для прийому, а шафи з книгами перенести до читальної зали, звідкіля й проводить книговидачу. Для зручності запису та контролю вирішили замінити громіздкі абонементні та контрольні книжки картками. Адже це дає можливість у будь яку мить проконтролювати, де знаходяться книги та зменшити розміри їх зникнення.

 

Фото: https://www.hippopx.com/uk/query?q=book

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1906 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Тип. Губерн. Правления, 1907. - 48 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=24 (дата звернення: 13.06.2022). – Загол. з экрану.




 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

пʼятниця, 10 червня 2022 р.

На долоні історії

 

«Львів. Місто натхнення та любові» (продовження)

«Окаянна баба» та родовід Романовичів

Отже, перша згадка про Львів зазначена 1256 роком. Саме тоді у сусідньому містечку Холм виникла пожежа, через якусь «окаянну бабу», яка згадується у літописах: «Але прилучилося за гріхи наші загорітися Холму через окаянну бабу, таке було полум’я, що усюди заграву бачили. І зі Львова бачили…» Саме такою є перша згадка про місто Лева, і саме вона вважається датою його заснування. Географічне місце народження міста теж достеменно невідоме, у цьому контексті згадаються Замкова гора, район теперішньої вулиці Підзамча та правий берег Полтви. Зараз Полтва є підземною річкою Львова. Усі давні віднайдені поселення в цих містах належать до одних часових меж .  

Відтак, визначити, що місто починається з якоїсь певної частини, ніхто не може.

Рештки давньослов’янського житла на території Львова були знайдені біля театру імені Марії Заньковецької. Це було добре місце, захищене від пронизливих вітрів із півночі та сходу, з постійним доступом до питної води, оскільки джерело знаходилося саме біля підніжжя Підзамкової гори і звідти – рукою подати до річки Полтви. Слід зазначити, що це були не постійні житла, а тимчасові сховища  з  великою кількістю елементів оборонного характеру. А ось житлові та торговельні райони споруджувалися на рівній місцевості.

Виникнення Львова тісно пов’язане з родоводом Романовичів, адже саме князь Роман Мстиславич – батько Данила Галицького перед заснуванням міста у 1199 році об'єднав Володимирське та Галицьке князівство створивши на цій території велику державу. Проіснувала вона всього шість років, і розвалили її не зовнішні вороги, а самі бояри та князі, які вигнали за її межі Романову дружину Анну та двох малих синів – Данилка та Василька. Проте і зовнішній ворог чекати на себе не змусив, невдовзі на ослаблену землю нападають угорські феодали, нібито захищаючи права Данила та Василька, захоплюють Галичину та на шматки розподілять її поміж собою.

За таких обставин Данило та Василько розуміють, що настав їхній час і починають збирати докупи землі, якими володів їхній батько. Так Данило утверджується на Волині та повертає собі містечко Галич і частину Галичини, здобуває Київ і всю Галичину; аби утримати територію, спороджує на її кордонах декілька укріплених фортець, серед яких і Львівська названа на честь сина Лева. 

Для заселення нових міських осередків мудрий дипломат запрошує ремісників і купців із Німеччини, Польщі, а також з усієї Давньої Русі, а багатонаціональний характер галицьких міст посилюється великими вірменськими та єврейськими общинами, що із занепадом Києва йдуть саме до Львова.

Саме за наказом Данила Львів будується на межі Львівського та Бєльського князівств на схід від Перемишля. Відтак нове місто було  засноване на стику кордонів і на перехресті важливих шляхів. 

Двічі Львів зупиняв монголо-татар, 24 рази його оточували, але він вистояв. Саме завдяки цій сміливості та непоборності татари не пішли на Європу. Саме під час навал татарських військ правителі Львова укладають договір із римськими правителями, погодившись на подяку за підтримку передати частину земель Риму. Папа вручає Данилові корону, і він став першим королем на Галицько-Волинських землях, але реальної союзної допомоги Львів так і не дочекався. При наступі татар сили були нерівні, фортифікаційні споруди вороги руйнували. 

Таким був самий початок львівської історії. До речі, у місті домінує Українська греко-католицька віра, яка виникла із проголошення Берестейської унії, та визнає авторитет Папи Римського.


Далі буде


Джерела:

Бескид Юліян. Український академічний дім у Львові: Кузня українського мозку й характеру. –Торонто: На сторожі, 1962. – 79 с.

Гінріхс Я.П. Lemberg – Lwow – Львів: фатальне місто / Я.П. Гінріхс; пер. з нідерл. Я. Довгополий. – К.: Вид-во Жупанського, 2010. –144 с.

Гнатюк, Михайло Іванович. Іван Франко і проблеми теорії літератури: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2011. – 240 с. 

Гундорова, Тамара. Невідомий Іван Франко. Грані Ізмарагду. – К.: Либідь, 2006. –360 с. 

Гуркіна, Світлана Валеріївна. Греко-католицьке духовенство Львівської Архиєпархії в умовах переслідування радянською владою (1944–1950 рр.): Автореферат. / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 2012. – 20 с.

Жулинський, Микола Григорович. Він знав, «як много важить слово...». – К.: Просвіта, 2008. – 136 с. 

Iсаєвич Ярослав. Україна давня i нова. Народ, релiгiя,культура. – Львiв, 1996. –330 с.

Качор, Ігор. Марево давнього Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 164 с.  

Книш, Зиновій. Справа східніх торгів у Львові. – Торонто: Срібна сурма, 1965. –206 с.

Львівський історичний музей : Путівник. – Львів : Каменяр, 1976. – 247 с.

Мельник, Ігор. Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яниці. – Львів: Апріорі, 2011. – 320 с.

Мельник, Ігор Володимирович. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова. – Львів: Апріорі, 2010. – 288 с.

Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001. – 271 с.

Міляєва, Людмила Семенівна. Стінопис Потелича: визвольна боротьба українського народу в мистецтві XVII ст.. – К.: Мистецтво, 1969. – 247 с.

Наконечний, Євген. «ШОА» у Львові: Спогади. –Львів: Нан України: Наукова бібліотека ім. В. Стефаника, 2004. – 304 с.

Николишин, Юрій Ігорович. Усе про Карпати. – Львів: Апріорі, 2012. – 116 с.

Панасенко, Тетяна Михайлівна. Іван Франко. – Харків: Фоліо, 2013. – 121 с.

Пасіцька, Оксана Ігорівна. Українське робітництво Львова у 20–30 рр. ХХ ст.: автореферат. – Львів, 2011. – 20 с.

Українські часописи Львова 1848–1939. – Львів: Світ. Т. 3 (1920–1939). Кн. 2: 1929–1939. –2003. – 926 с. 

Українські часописи Львова.1848–1939 : Історико-бібліографічне дослідження. У 3-х т. / М.В. Галушко. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1: 1848–1900. – 744 с.

Шах, Степан. Львів-місто моєї молодости. Ч. III «Цісарсько-Королівська Академічна гімназія». – Мюнхен: Християнський голос, 1956. – 362 с.

Шах, Степан. Львів – місто моєї молодости (Спомин, присвячений Тіням забутих Львов'ян). – Мюнхен: Християнський Голос, 1955.

Степан Васильович Щурат : Бібліограф. покажчик. – Львів, 1988. – 39 с.




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут