Юрій Іздрик: «Жити тим,
щоб радіти щастю інших…»
(завершення)
Він вважає, що для багатьох людей, які мають
творчі схильності, власне, творчість і
стає каналом, куди ти можеш викинути свої страхи, агресію незадоволення, а коли
ти щасливий, не потребуєш сідати та записувати... З ним згодний Павло
Загребельний…
Щодо рецепту молодості, для Іздрика це про вміння
забувати. «На сьогодні це вже моє так
зване четверте життя, кожне – як акуратно закритий гештальт, бо зайві спогади
не додають здоров'я».
Любить повторювати, що йому не подобається бути
живим, що це біологічне існування така
підстава. «Мене не було і навіть з нічого
з'явився, я не мав на цю подію жодного впливу, народився не за своєю волею і не
можу з власної волі померти... Мова не про самогубство, а про те що захотів і
перестав існувати. І виявляється ти абсолютно підневільний, і не треба про себе
багато уявляти, що ти якась індивідуальність чи цільна особистість, бо ти
просто є носієм геному культура – генератор поведінкових алгоритмів, зразків
взаємодії між людьми...».
Він любить поговорити про генотипічність
історії, називає себе сексистом і феміністом, виступає за матріархат і
переконаний, що він вже наступив. І він, «як
старий і мудрий воїн, зав'язує дружні стосунки з найкращими його представницями, бо жінки рулять світом
однозначно». Що ж до чоловіків, є питання щодо спроможності так званого
соціального будівництва, бо вони здатні створювати лише ієрархічні структури, на
кшталт вовчої зграї чи піраміди Маслоу. Жінки ж – це про горизонтальну взаємодію
без ієрархії й це здається йому прогресивним.
Ідея, яка могла б об'єднати всіх українців – архаїка,
магічне мислення, консерватизм, космополітизм. Має власну теорію та практику,
щодо кожного позначення.
Отримав і акторський досвід в режисера Ірини
Цілик у стрічці «Я і Фелікс». Коли його було номіновано за найкращу чоловічу
роль, з притаманною іронією, позначив, в якому ж стані повинно то кіно бути,
щоб номінувати письменників до своїх рядів. І додав, що професія кіноактора для
чоловіка ганебна, але він працював у феноменальній команді та все його життя подібне
на кіно між Джармушем і Тарантіно.
Він прихильник дивовижних випадків людської
взаємодії, «непідкресленої» національної літератури, неповторності світу, який
довелося побачити після часу майже сліпоти, коли мав три-сім відсотків зору та
бачив лише сукупність сутностей, пульсацій, що перетикає одна в одну. «Коли зробив операцію та прозрів і побачив
справжні контури та колір мені хотілося волати, що світ насправді інший, він не
так виглядає... і який же ж прекрасний той світанок або захід сонця».
Коли торкаєшся його слова, читаєш вірші та
прозу або створюєш подкасти, немов підключаєшся до якогось музичного потоку. Для
мене Іздрик є стовідсотковим уособленням музики, вербально-невербальним Дивом.
Тим, що з'являється майже ні з чого, де «немає
гармонії та мелодії, лише неймовірні перетікання ритму та енергії, що відчуваєш
і тебе несе...».
І ті неповторні вібрації та випромінювання відгукаються
в тобі, якоюсь зверхньою крещендовою нотою. Посмішкою, прозрінням, сльозою, які
вільно торкаються небес.
«Я ставлю собі питання якого хрена я кожне життя живу в епоху змін».
«Я навчався на механіко-технологічному факультеті у Львівській політехніці потрапив туди абсолютно випадково, бо моя родина з репресованих, дід був греко-католицьким священником, 10 років у Воркуті відсидів (тому в родині завжди були дисидентські настрої, і я завжди був, так би мовити, антирадянською людиною).
А для репресованих і їхніх родин існували заборони на певні факультети: журналістика, ін’яз, політологія.
Мене тягнуло, звісно, на гуманітарні факультети, але батьки, оскільки були інженерами, радили піти на інженера, бо якось надійніше і тихіше. Я б, може, й опирався, але того року була експериментальна програма з прийому без іспитів золотих медалістів (я був золотий медаліст) на непопулярні спеціальності. А мені вже було просто пофіґ: як не йду на архітектуру чи художника, то яка вже різниця куди. Як наслідок, я п’ять років намагався стати спеціалістом з металообробки, різальних верстатів та інструментів.
Поки вчився, жив у гуртожитку. Зараз не можу собі уявити, як це… Ну, але в кожному разі інститутські роки згадую хороше. Закоханість, музика. Відразу з першого курсу я пішов грати в інститутську рок-групу, після навчального року не поїхав на практику на тернопільській сільськогосподарський завод, а з пацанами у Джанкой грати на танцях. Через місяць поїхали в Алушту, грали у таборі. Коротше кажучи, секс, наркотики, рок-н-рол не обійшли, дякувати Богу, стороною».
«– Як освіта вплинула на твоє сприйняття музики?
– Погано вплинула, бо позбавила свободи у грі. Такий предмет, як сольфеджіо, – це математика. Та й в принципі вся музична традиція європейської культури і «білої людини» стоїть на математиці: ще давні греки наділяли певні звуки гармоніки числами. Математику я знав добре, і це мені страшно заважало. Тільки в 48 років на сейшені, в час концерту, я раптом відчув, як це – вільно грати, не думаючи, який це акорд, куди він розв’язується і скільки там в нього знаків. Після того грати стало значно приємніше. От зараз, на старість, раз на тиждень ми з друзями збираємося і просто граємо джеми. Іноді граємо як боги».
«Я почав писати вірші – що є підлітковою практикою – тоді, коли почав з нуля своє нове, третє життя. Я закохався. Все відбувалось пришвидшено, і хоч у мене був абсолютно пубертатний період, від чого виходили пубертатні вірші, я, все ж, був уже досвідченим письменником, вмів оперувати словами, знав їх багато, тож це запустило в мені певну машинку, так мені п’ять років з тими віршами крутилося: я писав їх, публікував, отримував лайки. Це була прекрасна штука, передовсім щодо соціалізації».
«Я хочу себе бачити людиною, яка залишається собою та добре при цьому почуватися. Насильство людині притаманне, хоча дане, як оборонний механізм, але людина використовує це, як і інші дари у невластивий спосіб...».
«Я для себе літературу визначаю, як приватну справу ... і мій цикл короткий: прокинувся вранці, випив кави, викурив дві цигарки, написав вірш, виклав його у Фейсбуці…».
«Я довгий час не читаю нічого нового, іноді слухаю гомеопатичними дозами. Музикою, на відміну від літератури займаюсь із задоволенням. Намагаюсь вловити нові тренди…».
Фото https://theukrainians.org/iurij-izdryk/
Джерела:
Іздрик, Юрій. Воццек. Острів КРК. АМтм: худ. проза / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2024. – 462 с. – (Новітня класика).
Іздрик, Юрій. Календар любові / Ю. Іздрик; гол. ред. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 425 с.
Іздрик, Юрій. Колекція / Ю. Іздрик. – Чернівці: Померанцев С., 2023. – 154 с.: мал.
Іздрик, Юрій. Ліниві і ніжні: нові та вибрані вірші / Ю. Іздрик. – 2-ге вид. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 349 с. – (Українська Поетична Антологія).
Іздрик, Юрій. Меланхолії: [поезія] / Ю. Іздрик; худож. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2019. – 312 с.: кольор. іл.
Іздрик, Юрій. Номінація (Книги і твори) / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 856 с.
Іздрик, Юрій. Після прози / Ю. Іздрик. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2013. – 232 с.
Іздрик, Юрій. Summa / Ю. Іздрик, Є. Нестерович. – Чернівці: Померанцев Святослав, 2022. – 144 с.
***
https://theukrainians.org/iurij-izdryk/
https://craftmagazine.net/yuri-izdryk/
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=14857
***
https://www.youtube.com/watch?v=9YhNJe5_zt4
https://www.youtube.com/watch?v=nhUXkvUwDlU
https://www.youtube.com/watch?v=bkdUYHKC6kI
Юрій Іздрик в циклі подкастів ДОУНБ «Крила поезії»:
https://www.youtube.com/watch?v=pQBm527HAvs
https://www.youtube.com/watch?v=P9sYTD_QJO4
https://www.youtube.com/watch?v=nE4KKRFMsn0
https://www.youtube.com/watch?v=j5WTmcj_1Og
https://www.youtube.com/watch?v=veyJPX8yzos
https://www.youtube.com/watch?v=3qYUNQjQJMs
