Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія
Richard Flanagan:
«Книгу рухають почуття…»
(продовження)
Він любить спілкуватися з журналістами. Напевно тому, що сам з цього
роду-племені. Він їх зачаровує іронією, інтелектом, теплотою та душевністю.
Вони вважають, що він мав отримати Букера задовго до «Вузької стежки».
Що він є унікальним, єдиним, має дивовижний талант і здатність являти світові
захопливі роздуми. Вони ні в чому не помиляються.
«Він
цитує літературу вільніше, ніж більшість вчених. Він трохи загадковий і дуже
практичний, хоч і не приховує, як його роман відкинули всі великі літературні
видавництва, за винятком Chatto & Windus» (мова про у «Стежку» пр. авт).
«Я
у захваті. Це така честь», – каже він про Букер. «Я ніколи на це не
очікував, але, чесно кажучи, отримати ці гроші дуже здорово. Вони...
знадобляться».
Фленеган має своє ставлення до розвитку історії, і воно стовідсотково
відображене в його творах. «Книги з історії були моїм учнівством, я маю на
увазі письменницьку майстерність, але історія…». Він вважає, що людський
досвід з нею не пов'язаний. «Це питання часу та пам'яті. Минуле існує, але
життя циклічне. Я гостро відчуваю циклічність часу… У молодості я ненадовго
поїхав до Англії вивчати історію (це щодо студентства в Оксфорді). Мене
вразило, як європейці сприймають історію як щось строго лінійне. Для мене це не
так; це не якась пряма залізниця. Там, звідки я родом, ми живемо по колу і
безперечно сприймаємо все – життя, досвід – як низку кіл... Ми виросли з цим
відчуттям рани, що не гоїться, нестерпної рани. Воно завжди було зі мною. Мій
батько був щасливою людиною, але йому також доводилося страждати і переживати,
що давалося взнаки».
Письменник цілком влучно вважає, що створення книги рухають саме
почуття, а не спонукають дослідження. «Можна витратити години, дні, роки на
написання і нічого не отримати. Я дванадцять років намагався написати цю книгу
(«Вузька стежка…»), намагався зробити її правильно, переписував. Можна провести
день у бібліотеці та подумати: чудово, я попрацював на день. Але це лише
дослідження, а не письменство». Навіть картина зі зображенням авторства Джеффрі
Дайєра удостоєна премії Арчібальда у 2003 році – в продовженні «Території
особистості».
Олена Ємельянова
«Життя – воно не про ідеї.
Життя – воно трохи для успіху.
Найбільше це – підтасована колода. Життя – тільки про те, щоб правильно зробити наступний крок».
«Життя можна уявити, але
ніколи не можна пояснити».
«Заплакати стало означати
просто дати вихід почуттям, а почуття єдиний у житті компас. Відчувати стало
модою, а емоція стала театром, в якому люди актори, які давно забули, що вони
являють собою поза сценою».
«Здавалося, робота пожирає
його душу. Талант чи геніальність –
хіба не вони змушували його вперто вичерпувати себе без залишку? Це було схоже
на розкопки, які він продовжуватиме доти, доки не натрапить на свій скелет».
«Знову полив дощ. Від
нього йшов шум і ніякого затишку. Дощ не сіяв приглушено по деревах тика і
бамбуку, не зітхав, не оселяв чарівної тиші. Швидше він обвалювався на колючий
бамбук, і ця злива звучала… як гуркіт безлічі речей, що розламувалися…».
«І життя його тепер, як
йому здавалося, було однією монументальною нереальністю, в якій все не має
значення: професійне честолюбство, гонитва за статусом, колір шпалер, розмір
кабінету або отримання постійного місця на автостоянці – наділялося найбільшою значимістю, а все дійсно важливе:
насолода, радість, дружба, любов. Це робило життя здебільшого нудним, а загалом
– дивним».
«Кажуть, що добрий
оповідач той, хто дозволяє полум'ю історій пожирати гніт свого життя».
«Книга здатна містити жах,
надавши йому і форму, і сенс. Але в житті у жаху форми не більше, ніж
сенсу».
Вперше звіт Бібліотеки – українською (продовження)
Колекція книг польською мовою
Дізналися ми з першого
україномовного звіту (в оригіналі – «Відчиту») про поповнення фонду Бібліотеки
за рахунок бібліотеки колишнього польського клубу «Огніско» («Вогнище») у
кількості 5269 томів, які передані «окружною
політосвітою». Книжки виключно
польською мовою. Планувалось, що Бібліотека мала бути підґрунтям майбутнього
відділу польської літератури Державної Публічної Бібліотеки (Назва ДОУНБ того
часу). І тут же – озвучена велика проблема бібліотеки. «Але зараз, за відсутністю місця, бо помешкання книгозбірні
перевантажено до краю, цей відділ не можна розгорнути і книжки поки що складено
у архіві. Коли кабінетом політосвіти робітника буде повернено 5-ть кімнат на
3-му поверхі буд. №1 по Московській вулиці, суміжні з читальною залою, цей
відділ буде розгорнено» (Стилістика і граматика оригіналу.)
До речі, про так званий
польський клуб «Огніско», про який йдеться у Звіті, можна дізнатися з
публікації: М. Буланова Музей історії
Дніпродзержинська. Особливості духовного життя польської національної меншини на
Придніпров’ї упродовж 1880-х рр. – початку ХХ ст.– С. 172–181 // Придніпров’я:
історико-краєзнавчі дослідження: зб. наук. пр. / редкол.: С.І. Світленко
(голов. ред.) та ін. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – Вип. 13. – 236 с. https://www.dnu.dp.ua/docs/zbirniki/fistor/program_56cdb9aa5a731.pdf
***
Почитати книги польською мовою можна, якщо зайти на сайт Дніпропетровської
обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських
Кирила і Мефодія, в електронну повнотекстову бібліотеку «Колекції» за
посиланням: https://www.libr.dp.ua/?do=collections&cat=93
У цій ще невеликій
колекції з 34 книг помітне місце посідає багатотомник творів Людвіка Кондратовича, більш відомого як Владислав Сирокомля – поета,
драматурга, перекладача творів Тараса Шевченка, літературного критика,
краєзнавця. У першому томі багатотомника
об’ємна стаття про його діяльність Вінцєнта Коротинського – письменника,
журналіста, перекладача, якій у 1850–1862 рр. був секретарем у поета:
Kondratowicz, Ludwik.Poezye Ludwika Kondratowicza (Wladyslawa Syrokomli).T. 1 / Ludwik. Kondratowicz. – Wydanie zupelne. – Warszawa: Gebethner i Wolff, 1872. – 359 s. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/mcollections/index.php?pbp=223 (дата звернення: 26.08.2025). –
Загол. з екрану.
Більше про бібліотеку тут
Richard Flanagan: Життя – тільки
про те, щоб правильно зробити наступний крок»
(продовження)
Крім блискавичного сходження до літературного Олімпу, Фленеган активно
займався журналістикою, писав про літературу, навколишнє середовище, мистецтво
та політику для австралійської та міжнародної преси. «Le Monde», «The Daily
Telegraph», «Suddeutsche Zeitung», «The New York Times» і «The New Yorker».
Деякі з його робіт викликали суперечки, критику та незгоду від тих, хто ставав
героями з різними знаками своїх дій, і це навіть вплинуло на оцінку
літературних історій Фленегана, мовляв, вони не вітаються у новій Тасманії.
Але, повторюю, ця маячня навколо з будь якими позначками чи то плюсів чи то
мінусів його обходить абсолютно.
Його журналістика завжди вписана в час, контекстна, здатна рухати життя
та впливати. Есе 2007 про лісозаготівельну компанію Gunns, на той момент
найбільшу у світі з переробки деревини листяних порід, вперше опубліковане під
назвою «Paradise Razed» у лондонському «The Telegraph», надихнуло сіднейського
бізнесмена Джеффрі Казінса на масштабну діяльність щодо зупинки будівництва
целюлозно-паперового комбінату Bell Bay Pulp Mill вартістю в два мільярди
доларів. Історія отримала продовження була сюжетною, довгою та значною для місцевих жителів. А есе
Фленегана отримало у 2008 році премію Джона Кертіна в номінації
«журналістика».
Має він і збірку документальної прози «А чим ви займаєтеся, містере
Гейбл?» (2011). Документалістика, в принципі, справжнє його захоплення. У 2015-му
він звернеться до питання біженців у Лівані, Греції, Сербії. У підсумку книга
«Notes On An Exodus» («Нотатки про результат»). На її сторінках побачимо і
замальовки відомого австралійського художника Бена Куїлті, який мандрував разом
із Річардом.
Щодо сінема, там ніяких відмінностей щодо визнання. Фільм 1998 року
«Звук ляскання однієї долоні», написаний і зрежисований Фленаганом, був
номінований на премію «Золотий ведмідь» на Берлінському кінофестивалі того ж
року. У 2008 році він працював з Базом Лурманном як сценарист над фільмом
«Австралія».
Але… за словами Річарда Фленегана, письменство є єдиним заняттям, до
якого він коли-небудь ставився серйозно, і він досі вважає, що йому пощастило
заробляти цим на життя. «У багатьох країнах світу робота – це просто жах.
Тяжка, виснажлива, принизлива робота – звичайна справа, а письменство до них не
належить. Нехай це і важко, іноді вимотує, а іноді й розпач, для мене це також
неземна радість».
Ви запитаєте в чому саме універсальність таланту Фленегана?
Майстерно відрізняти в потоці часу
головне від другорядного, маркувати акценти часу, ті самі, що дають позачасові
«кола на воді». Про кола, до речі, йому чимало знов таки підказала Японія.
Головне, що він це відчув, довірився рухам душі та надав безліч літературних
втілень.
Ще одна відзнака – на його честь названо поріг на річці Франклін –
«Сюрприз Фленегана».
Письменник, кожен твір якого насправді є сюрпризом для читачів і
критиків – в продовженні «Території
особистості».