Шутті, Кароліна. Колись я бігала босоніж по м’якій траві
/ К. Шутті ; пер. з нім. В.а Кам’янця. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2021. – 160 с.
Продовжую
знайомство з австрійськими письменниками з постійно діючої виставки у відділі
документів іноземними мовами. На ній представлені книжки, отримані в дар від
Почесного консульства Австрійської Республіки у м. Дніпро. Цього разу мою увагу
привернула книга Кароліни Шутті.
Кароліна
Шутті – сучасна австрійська письменниця; фахівчиня з германістики, англістики,
американістики. В 2015 року за роман «Колись я бігала босоніж по м'якій траві»
відзначена Літературною премією Європейського Союзу.
Ця книга –
чуттєва та меланхолійна історія про втрати і пам'ять. Вона справила на мене
велике враження. Книга дуже атмосферна і наповнена теплом. Кароліна Шутті
майстерно описує моменти з дитинства, які нагадують про прості, але важливі
речі в житті. Я відчувала, ніби сама поверталася в ті безтурботні дні, коли
було важливо тільки гратися на вулиці та насолоджуватись спілкуванням із
друзями!
Повість
розповідає про дівчинку Маю, білоруску, яка після смерті матері опиняється в
дитячому будинку. Батько перевозить її в Австрію, в село до своєї тітки. Вона
не розуміє тітки, яка береться нею опікуватись у віддаленому селі. У відлюдному
тітчиному домі монотонно минає дитинство заглибленої в себе дівчинки. Лише
сусід Марек, вивезений з Польщі до Австрії на примусові роботи за часів
нацизму, виявився спроможним створити Маї атмосферу захищеності та людського
тепла. Звучання його рідної мови викликає в дівчинки спогади про власне
втрачене коріння і втрачену мову, на пошуки яких вона згодом і вирушить. Потяг
Марека до дівчинки описано якось неоднозначно. Потім вона вже живе з Еріхом, і
так це все «механічно», не видно взагалі ні почуттів, ні любові. Є ще один
хлопець з ними. Я так і не зрозуміла, що там між всіма відбувається. Потім Мая
вагітніє. Від кого? Я теж не зрозуміла. Ну, і в кінці дівчина вже в потязі їде
з маленькою дитиною на білоруську батьківщину, де жила і похована мати.
Опосередковано
мова виступає і одним з лейтмотивів у новелі «Сови літають нечутно». Її головний герой Якоб зростає у сім’ї лісника у гнітючій
безмовності. Поодинокі й короткі контакти з довколишнім світом створюють у
заляканого хлопчика уявлення, що поза домом зимові ночі не такі довгі. По ночах
він втікає у ліс, там йому легше. Підсвідоме прагнення Якоба втекти від страхів
і батькових знущань не може не мати фатальних наслідків. В цьому творі треба
вже, як психолог, розбирати кожне речення, абзац, аналізувати і давати оцінку.
Мені
сподобалося, як Шутті передає емоції і почуття. Книга заворожила мене красивими
образами та глибокими роздумами. Вона залишає по собі теплий слід у серці і
спонукає замислитися над сенсом життя. Книга змусила мене задуматися про те, як часто ми
забуваємо про прості радощі і як важливо зберігати в собі дитячий погляд на
світ. Стиль написання простий і зрозумілий, тому читати легко і приємно!
Я
рекомендую цю книгу всім, хто хоче відчути ностальгію і знайти натхнення в
щоденних моментах. Вона точно залишить слід у вашому серці!
