Пунктир

 Костянтин Москалець 

(Кость Вілійович Москалець) : «Ми всі – ніби камінці, які хтось…, кидає з берега в озеро (продовження)

 

Дитинство безхмарним періодом не вважає, бо у школі «мав огидних і брутальних учителів, такі собі ходячі втілення совєтизму. Вони зробили все, що могли і навіть більше, аби поламати мені характер та, по можливості, всю подальшу долю. Але їм, на щастя, це не вдалося». Єдині світлі спогади тих часів – про канікули. Коли згадує про юність, вважає її розкішною.

Пунктири біографії, означені такими фактами: «Заочно закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Москві (поезія, семінар Едуарда Балашова). Є одним із засновників бахмацької літературної групи ДАК. Служив у війську, працював на радіозаводі в Чернігові, був учасником Львівського театру-студії «Не журись!», виступаючи як автор-виконавець власних пісень. Автор слів і музики відомої в Україні пісні «Вона» («Завтра прийде до кімнати...»). Член Національної спілки письменників України (1992) та Асоціації українських письменників (1997). Від 1991 р. живе в селі Матіївці у власноруч збудованій Келії Чайної Троянди, займаючись виключно літературною працею».

Напевно, поворотним моментом долі була телеграма, яка надійшла взимку 1985 від Миколи Рябчука. Йшлося про виклик Костя до Києва для зустрічі з легендарним Віктором Морозовим і можливістю показати йому власні пісні. «Це було все одно, якби мене покликали показати свої пісні Роберту Планту з Led Zeppelin!.. Одна з тих, найперших пісень, "Ходжу-броджу білим світом" – записана тепер у Вікторовому виконанні на диску "Треба встати і вийти"».

Багато хто за певну усамітненість вважає його аскетом і, як він зазначає, це якесь непорозуміння, непоінформованість та любов до міфів, але «Хай уже краще так, ніж Синьою Бородою або Дракулою».

Лауреат премії журналу «Сучасність» (1994); ім. Василя Стуса (2004); ім. Володимира Свідзінського (2004); ім. Михайла Коцюбинського (2005); ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2006); лауреат премій ім. О. Білецького (2000); мистецької премії «Глодоський скарб» (2010) Національної премії імені Тараса Шевченка (2015). Костянтин Москалець у продовженні «Пунктиру».

 

«…всі про це прекрасно знають, але майже всі нехтують своїм знанням – соціальні мережі є страшними пожирачами часу і "паразитами свідомості", згадуючи чудовий роман Коліна Вілсона.

…думаю, на питання про важливість соціальних мереж кожен письменник повинен відповісти самостійно. Для когось вони виявляться необхідними, комусь – аж ніяк не потрібними. І ті, й ті матимуть рацію – однак, не всю рацію. Я наразі зупинився на блозі, який у мене вже давно на Wordpress, а там побачимо...».

 

«Коли я починав писати, не було жодної надії видати це. Хіба що в самвидаві, де переважно й кружляли мої тексти. Адже я від початку був модерністом і дисидентом, свідомим аутсайдером з "покоління двірників і сторожів", кажучи словами Гребенщикова. А цю публіку радянська влада і її КПСС ой як не любили.

На сьогодні я видав усе, що написав, включно з піснями у виконанні Віктора Морозова, знайшов своїх читачів, причому їх виявилося набагато більше, ніж можна було уявити на початку.

Отже, я працював і продовжую працювати недаремно, мабуть, це можна застосувати як мірило. Якщо не рахувати ще одного чинника, найголовнішого: тієї втіхи, яку приносить з собою письмо і музика, і якої не можна, принаймні для мене, здобути жодним іншим чином. Ну, хіба що ще за посередництвом більшої, ніж у Чубая, спійманої щуки».

 

«Ми з Чубаєм не просто риболови, ми навіжені риболови і, до того ж, люті конкуренти, як ото Google з Microsoft. Якби нам тільки не заважали ця література, герменевтика і музика, о, ми би й жили на човні, тягаючи коропів, щук та сомів, до хрипу сперечаючись, у кого краща мастирка і манера лову».

 

«Найчастіше спільні герої за сумісництвом є і спільними жертвами, принаймні, в українському контексті».

 

«На моєму сайті – переважно копії рецензій, уже опублікованих в інших виданнях, у "Критиці" або в "Сучасності". Просто люди не завжди мають змогу читати ці часописи, тому я й вивішую ті рецензії на сайті.

У нас є літературна критика, але (за небагатьма щасливими винятками) вона знаходиться на надто вже дилетантському рівні. Це зазвичай школярське переказування змісту твору, розбавлене або непомірно завищеними, або ж так само надмірно заниженими оцінковими судженнями, з не завжди доречним цитуванням відомих імен (...як сказав Барт... Крістева... Дерида...) і видобуванням якихось диких, часто брудних подробиць із життя автора. Жодного аналізу, жодного синтезу.

Коли ми востаннє читали річний огляд літератури? Коли в нас була хоч одна критична школа? Особисто для мене літературно-критичний дискурс був цікавий наприкінці 90-х, коли в Україні почав видаватися часопис "Критика", довкола якого зібралося неординарне гроно інтелектуалів.

Однак згодом мої зацікавлення перебралися в дещо іншу сферу, сферу філософської герменевтики Гадамера і феноменології літературного твору Інгардена, якщо бути конкретним. З тих пір я рідко й неохоче пишу критичні статті».

 

Фото https://moskalets.org/about/

Замовити літературу можна   за посиланням

 

Джерела:

Москалець, Костянтин. Гра триває: літературна критика та есеїстика / К. Москалець. – Київ : Факт. – [Б. м.] : Наш час, 2006. – 240 с. – (Висока полиця).

Москалець, Костянтин. Зірка на ім'я Марія: вибр. проза / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 363 с.

Москалець, Костянтин. Келія чайної троянди 1989–1999 / К. Москалець. – Львів : Кальварія, 2001. – 204 с.

Москалець, Костянтин. Людина на крижині: літературна критика та есеїстика / К. Москалець. – Київ : Критика, 1999. – 253 с. – (Бібліотека 21 століття).

Москалець, Костянтин. Поезія Келії / К. Москалець ; худож. І. Драган. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2017. – 254 с. : кольор. іл.

Москалець, Костянтин. Символ троянди: поезії / К. Москалець. – Львів : Кальварія, 2001. – 32 с. – (Ковчег).

Москалець, Костянтин. Срібне поле: вибрані поезії та пісні / К. Москалець. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2022. – 208 с. – (Українська Поетична Антологія).

Москалець, Костянтин. Стежачи за текстом: вибр. критика та есестика / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 395 с.

Москалець, Костянтин. Спорудження мосту: есеї / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2023. – 366 с.

***

https://moskalets.org/about/

https://life.pravda.com.ua/interview/2011/03/10/74629/

https://kp.ua/culture/505846-kost-moskalets-perezhyl-slozhneishuui-operatsyui-no-uzhe-hovoryt-y-ulybaetsia

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://ru.espreso.tv/pokhvala-muzhestvu

https://ru.espreso.tv/konstantin-moskalets-ozhog-yazykom 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

Що читають бібіліотекарі

Ое Кендзабуро. Особистий досвід: романи / К. Ое; пер. з яп.: Є.В. Козирєв, Д.П. Москальов; худож.-оформ. О.М. Іванова.– Харків: Фоліо, 2016.– 668 с.

Кендзабуро Ое – видатний сучасний японський письменник-гуманіст, автор понад 20 романів і повістей, численних оповідань і есеїв, лауреат Нобелівської премії з літератури 1994 року. Його твори пронизані глибокою любов'ю до людей, природи та життя в усіх його проявах.

У романі «Особистий досвід» (1964) відображена глибока душевна травма, пережита Ое після народження у 1963 році його сина з ураженням мозку. Головний герой твору, опинившись у мирному повоєнному світі, змушений зробити складний моральний вибір: зректися своєї неповноцінної дитини або прийняти цей виклик долі з честю та відвагою. Автор занурює своїх персонажів в абсурдні ситуації, наділяючи їх потужною жагою до життя та змушуючи долати численні труднощі.

Темі морально-етичних ідеалів японської молоді Ое присвятив роман «Обійняли мене води до душі моєї» (1973) – глибоку трагедію, в якій уперше порушив проблему лівого екстремізму. Письменник показує, як відсутність чітких соціальних орієнтирів позбавляє молодь розуміння, проти кого вона повинна боротися, і залишає її без позитивної програми дій, без якої будь-яке протистояння суспільству втрачає сенс. Герої твору відчайдушно прагнуть знайти «свій острів» у світі поверховості та безглуздя. Ця книга належить до тих, що залишаються з читачем назавжди.

Світлана Жилінська, завідувачка краєзнавчого відділу

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Костянтин Москалець (Кость Вілійович Москалець):
«…тільки мужність і створює порядок» 

Кожна його відповідь на питання журналіста – це про думки небайдужої до дзену особи або про маленьке есе з багатокрапкою. Над цим є бажання замислитись, коли якась теза надходить, немов озоріння та креслить літери досвіду на чистому аркуші відчуттів і свідомості.
Він народився в Матіївці, навпроти якої на горі стоїть Батурин. З дитинства знав, що це колишня українська столиця, в 1708 знищена російським військом. Він називає її столицею забутою, містом зі штучно перерваною історією. Прагне змістовного відтворення. Для нього це «приватний символічний центр, осердя серця, точка відліку, від якої можна було проводити радіуси аж до Львова, окреслюючи те коло цінностей та ідентичності, яке врешті складається на вироблене самостійно поняття "батьківщина"». Він ніколи не прив'язувався до речей, але «неймовірно прив'язаним до …своєї землі, до краєвиду та історії».
Місце це для нього і точка відліку не одної історії та долі. «Поруч, за 40 кілометрів на північ, мешкала родина Зерових, 40 кілометрів на захід – Пантелеймон Куліш. Тому в мене ніколи не було дезорієнтації на місцевості, я добре пам'ятав, звідки я, де я, хто мої сусіди, хто – вороги, і що це таке – батьківщина».
Його авторські передмови – це справжнє «життя слів» та заклик «читати хоч живих, хоч мертвих – але людей». Справжні, окремі маленькі шедеври.
Поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, музикант, нонконформіст, актор театру «Не журись» Костянтин Москалець у «Пунктирі».

 

«Але тільки мужність і створює порядок, долаючи твердою рукою корупцію та інші видимі та невидимі прикмети хаосу. Сьогодні там, на полях битв, формується наша еліта і творяться нові закони. Віритимемо, що наші мужні захисники якось повернуться з перемогою і знатимуть, що робити і як жити далі. Сподіватимемося, що українські діти, які ростуть під російськими ракетами та іранськими дронами, втрачаючи батьків і матерів, добре вивчать уроки мужності та гідності, які є проявами любові до Батьківщини та свого народу. І обов'язково навчать мужності своїх дітей».
 
«А ми не ідіоти, ми – істоти, зроблені з живого снігу, тому нам притаманно танути. Чверть години тому я відчував себе щасливим, а цієї миті – нещасним, бо, скажімо, несподівано пригадав померлу подругу, без якої весь цей світ видається безглуздим даром. Але завтра я прокинусь, і рожеве проміння вранішнього сонця, яке забарвлює пелюстки квітучої черешні, знову поверне мені відчуття щастя або, радше, невимовної сенсовності буття. Причому це станеться так, ніби я вперше сьогодні на світі, і в ньому ніхто не вмирав і не помре ніколи.
Я би був якимсь монстром без таких маленьких радощів, про які ви говорите – без нової книжки, що пахне свіжою друкарською фарбою, без японських гачків, яких навіть у Чубая немає, без нових струн на гітарі і без своєї старої-престарої чашки для ритуального чаю.
Однак, з іншого боку, якби я задовольнявся виключно такими нехитрими радощами, я потай зневажав би себе за приземленість і надто вже буржуазну дріб'язковість. Я вважав би себе МАЛИМ монстром.
Відтак, треба самому написати ту книгу, що пахнутиме свіжою друкарською фарбою, і самому скласти ту пісню, яку радо співатимуть Віктор Морозов або той-таки Чубай, а може, якщо поталанить, то й інші люди. І тоді маленька радість стане великою, бо це так гарно, коли люди співають самі, а не слухають мертві голоси в mp3 форматі...»
 
«Будь-яка література потрібна, якщо вона вже є, в тому числі і "про героїв". Інша справа, як та література написана...».
 
«…вираз "щаслива людина" передбачає якусь субстанційну щасливість. Однак субстанційно щасливим може бути тільки ідіот».
 

Фото  https://ru.espreso.tv/pokhvala-muzhestvu
 Замовити літературу можна   за посиланням
Джерела:
Москалець, Костянтин. Гра триває: літературна критика та есеїстика / К. Москалець. – Київ : Факт. – [Б. м.] : Наш час, 2006. – 240 с. – (Висока полиця).
Москалець, Костянтин. Зірка на ім'я Марія: вибр. проза / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 363 с.
Москалець, Костянтин. Келія чайної троянди 1989–1999 / К. Москалець. – Львів : Кальварія, 2001. – 204 с.
Москалець, Костянтин. Людина на крижині: літературна критика та есеїстика / К. Москалець. – Київ : Критика, 1999. – 253 с. – (Бібліотека 21 століття).
Москалець, Костянтин. Поезія Келії / К. Москалець ; худож. І. Драган. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2017. – 254 с. : кольор. іл.
Москалець, Костянтин. Символ троянди: поезії / К. Москалець. – Львів : Кальварія, 2001. – 32 с. – (Ковчег).
Москалець, Костянтин. Срібне поле: вибрані поезії та пісні / К. Москалець. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2022. – 208 с. – (Українська Поетична Антологія).
Москалець, Костянтин. Стежачи за текстом: вибр. критика та есестика / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 395 с.
Москалець, Костянтин. Спорудження мосту: есеї / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2023. – 366 с.
***
https://moskalets.org/about/
https://life.pravda.com.ua/interview/2011/03/10/74629/
https://kp.ua/culture/505846-kost-moskalets-perezhyl-slozhneishuui-operatsyui-no-uzhe-hovoryt-y-ulybaetsia
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
https://ru.espreso.tv/pokhvala-muzhestvu

  Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Андрій Любка: «Україна буде» ( завершення) 

 

Під час повномасштабної війни його приємно здивувало рідне Закарпаття: «…війна змінює не тільки Схід України, а і Закарпаття. У нас дуже маленька область, і до війни відсотків 40 чоловіків були за кордоном на заробітках. Але більшість з тих, хто лишився, пішли на війну. У кожної родини на Закарпатті хтось воює. Це особиста зміна: коли член твоєї сім’ї воює на Сході, це дуже змінює тебе. Наші закарпатці охороняють кордони на Херсонщині, на Харківщині. У контрнаступі на Харківщині у вересні найбільші втрати понесла саме наша 128-ма закарпатська бригада. Інша наша частина стоїть під Бахмутом, і це для мене – символічний акт єднання України. Це такі речі, які змінили людей. Мені приємно бачити, як змінилося Закарпаття. Я ніколи не бачив такої кількості прапорів, які виставлені у вікнах, як зараз, такої кількості людей у вишиванках! Раніше я був патріотом України, а тепер я патріот Закарпаття».
Він вважає авто справжнім співавтором і його найулюбленіший спосіб подорожування – автомобілем, «тому що він романтичний і дозволяє самому прокладати маршрут. Автостопом ти рухаєшся магістральними трасами, а подорож машиною дозволяє дорозі певним чином диктувати твій маршрут. Побачив вказівник на монастир ХІІ століття, руїни якоїсь споруди або просто цікаву назву села (наприклад, Кастрат на півдні Сербії) – і просто повертаєш кермо та їдеш туди».
Андрія найбільше цікавлять провінції, бо вважає, щоб зрозуміти Україну, «недостатньо прилетіти до Києва і чотири дні походити ним, зайшовши в ресторани, Софію Київську або Києво-Печерську лавру – і все. Мені здається, що важливо поїхати на Волинь, Слобожанщину, Південь, Закарпаття, в Галичину. Але так само не достатньо побувати в Ужгороді, Луцьку, Харкові, Полтаві чи Херсоні. Важливо потрапити в райцентри і села, подивитися, як там живуть люди, чи зачинені в них ворота, яка там узагалі атмосфера. Скажімо, на Закарпатті є села, куди не їздить жоден громадський транспорт. Якщо людина не має машини, їй доведеться пройти дванадцять кілометрів пішки».
Андрій Любка, на думку якого «ментальна мапа в нашій голові відрізняється від географічної» в завершенні «Пунктиру».

 

«– Як під час повномасштабної війни бути письменником?

– Можливо, поетам зараз краще. Поет може написати вірш – ти переживаєш щось, написав вірш або на коліні, або на якійсь серветці. Але ти не можеш писати прозу, ти не можеш писати роман, бо ти не можеш перемкнутися.

І працювати над якимись флагманськими жанрами, великими творами, мені здається, неможливо. Мало хто зараз може повноцінно працювати».

 

«я хотів би створити щось типу щоденника війни пізніше. У мене є певні нотатки, і я обіцяв собі, що цього року буду прокидатися на годину раніше та писати. Ці нотатки – не література в чистому сенсі, радше якісь підслухані фрази чи мої спостереження, які шкода забути.

Коли почалася війна, мені написала листа Дубравка Угрешич – хорватська письменниця, біженка війни, яка написала дуже багато текстів про війну. Її лист був лаконічний, вона написала: «Колегу-письменнику, бери блокнот і записуй, все забудеться. Нотуй! Це найважливіший час у твоєму житті, який визначить все твоє подальше існування, і ніколи в тебе як у письменника більше не буде важливішої теми. Але ти як письменник маєш все записувати, найдрібніші речі».

Але, слава богу, у нас є Фейсбук, багато чого ми постимо туди. Це як наш щоденник ХІХ століття».

 

«Я написав кілька есеїв на початку вторгнення, один з них був перекладений на 16 мов, здається. Це було тоді єдине, що я міг писати – мені здавалося, що ось у такий спосіб ми, письменники, тримаємо інформаційний фронт. Але ще тоді, в березні, я відкрив для себе лайфхак: я добре засинав, тільки коли був дуже втомлений. У березні я почав займатися гуманітаркою: зустрічав на вокзалі, вантажив у буси та поїзди на Харків, які тоді йшли з Харкова порожніми, а назад – із допомогою. Я знав, що сьогодні завантажу, а завтра ввечері воно буде в Харкові, де ці посилки чекають. Я повертався додому, був виснажений і вирубався, і саме це рятувало від новин. Так я і підсів на це, а пізніше зосередився саме на автівках: ми їх закуповуємо в Європі, механіки їх ремонтують, та відвозимо на фронт.

Я не аж такий там перфекціоніст, але я люблю доводити справу. Я займаюсь цим 24 на 7, сиджу ночами на кордонах, бо фури з машинами заїжджають через вантажні термінали зазвичай вночі. Це займає увесь мій час.

Важливо, що всі ці люди роблять це безкоштовно. І вони не якісь пафосні патріоти у вишиванках. Я думаю, у нашого механіка взагалі немає вишиванки (Сміється). Важливо, що є синергія людей, і що ми змогли налаштувати цю систему».

 

Фото https://www.facebook.com/photo.php?fbid=672020241623004&set=pb.100064451032388.-2207520000&type=3

Замовити літературу можна   за посиланням 

Джерела:
Війна з тильного боку / А. Любка. – Чернівці : Мерідіан Черновіц, 2024. – 276 с. : мал.
Любка, Андрій. Саудаде / А. Любка. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2017. – 188 с.
Любка, Андрій. Карбід, або Неймовірні трагікомічні пригоди однієї шляхетної людини і цілої зграї мерзотників, які дерлися через кордон водою, небом і суходолом, аж змусили героя опинитися в підземному царстві тіней : роман / А. Любка. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2015. – 288 с.
Любка, Андрій. Кілер+ : [збірка оповідань] / А. Любка. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2018. – 174 с.
Любка, Андрій. Кімната для печалі / А. Любка. – 2-ге вид. – Чернівці : Померанцев Святослав, 2022. – 186 с.
Любка, Андрій. У пошуках варварів. Подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани / А. Любка. – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2019. – 382 с.
Любка, Андрій. Сорок баксів плюс чайові : збірка поезій / А. Любка. – Кам'янець-Подільський : Рута. – [Б. м.] : Meridian Czernowitz, 2012. – 124 с.
Любка, Андрій. Спати з жінками / А. Любка. – Чернівці : Книги-ХХІ : Meridian Czernowitz, 2014. – 168 с.
Любка, Андрій. Твій погляд, Чіо-Чіо-сан : роман / А. Любка. – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2018. – 334 с.
Любка, Андрій. Щось зі мною не так / А. Любка. – 2-ге вид. – Чернівці : Померанцев Святослав, 2023. – 251 с.
***
Волонтери. Мобілізація добра : збірка / уклад. І. Карпа. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 253, [3] с.
***
Басара, Светислав. Фама про велосипедистів / С. Басара ; пер. з серб., авт. післям. А. Любка. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2017. – 288 с.
Валяревич, Срджан. Комо : роман / С. Валяревич ; пер. з серб. А. Любка. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2016. – 206 с.
Єрґович, Мілєнко. Батько / М. Єрґович ; пер. з хорв. А. Любка. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2019. – 191 с.
Єргович, Мілєнко. Волґа, Волґа : роман / М. Єргович ; пер. з хорв. А. Любки. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2021. – 280 с. – Волга, Волга.
***
https://www.zhitomir.info/news_220833.html
https://suspilne.media/culture/575607-absolutno-zrozumilo-so-hersonsina-ce-nasa-zemla-tak-samo-ak-zakarpatska-intervu-z-andriem-lubkou/
https://vogue.ua/article/culture/lifestyle/pismennik-andriy-lyubka-pro-vigoryannya-nagorodu-vid-zaluzhnogo-ta-velikiy-ukrajinskiy-roman-pro-viynu-51350.html
https://www.pravda.com.ua/articles/2023/09/17/7420138/
https://kultura.rayon.in.ua/topics/551138-kulturne-pole-rosiyska-velikaya-ta-misiya-ukrainskikh-mittsiv-intervyu-z-andriem-lyubkoyu
https://lyubka.net.ua/
https://poltava365.com/andrij-lyubka-mentalna-mapa-v-nashij-golovi-vidriznyaetsya-v.html

  Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут