На долоні історії

Амедео Модільяни: «Коли я пізнаю твою душу, я зможу намалювати твої очі» (продовження)

Перше і`мя, що згадують, коли йдеться про особисте життя Амедео – Анна Ахматова. 

Уперше вона побачила майстра у 1910-му, коли разом із чоловіком Миколою Гумільовим відвідувала Париж. «…навколо вирував недавно переможений кубізм, який залишився чужим Модільяні. Марк Шагал уже привіз до Парижа свій чарівний Вітебськ, а паризькими бульварами розгулювало, ще як невідома молода людина, світило, яке ще не зійшло – Чарлі Чаплін. "Великий німий" (як тоді називали кіно)», – згадує Ахматова про французькі  враження того часу.

Двадцятичотирирічний італієць бідний, як церковна миша, але з наполеонівськими планами підкорення великого міста вразив її з першого погляду, обпалив енергією та харизмою. 

«…в їхню першу зустріч Модільяні був одягнений дуже яскраво і незграбно, в жовті вельветові штани і яскраву, такого ж кольору, куртку. Вигляд у нього був досить безглуздий, але художник зміг так витончено подати себе, що здався їй елегантним красенем, одягненим за останньою паризькою модою».

У 1911-му вона знову повернулася до Парижа та прожила з коханим декілька місяців. Грошей зовсім не було, тому вони часто просто гуляли паризькими вулицями. У спогадах Ахматової читаємо: «У дощ (у Парижі часто дощі) Модільяні ходив із величезною дуже старою чорною парасолькою. Ми іноді сиділи під цією парасолькою на лавці в Люксембурзькому саду, йшов теплий літній дощ, поруч дрімав старий палац на італійський смак, а ми в два голоси читали Верлена, якого добре знали напам'ять, і раділи, що пам'ятаємо ті самі речі…

…Він був чемним, але це було не наслідком домашнього виховання, а висоти його духу...

…Мене вразило, як Модільяні визнав гарною одну… негарну людину і дуже наполягав на цьому. Я вже тоді подумала: він, мабуть, бачить усе не так, як ми…».

Відомо, що італієць зробив шістнадцять олівцевих малюнків-портретів поетеси, один із яких вона завжди носила з собою.

Закохані розсталися назавжди у тому ж 1911-му. Ахматова повернулась до Гумільова.

«Все, що відбувалося, було для нас обох передісторією нашого життя: його дуже короткого, мого дуже довгого», – напише пізніше Анна Андріївна.

Про смерть колишнього коханого вона дізналась випадково, коли січневого вечора 1920 року відкрила європейський журнал з мистецтва та побачила маленький некролог.

Джерела:

Амедео Модильяни в воспоминаниях дочери и современников [Текст]. – М. : Галарт, 1995. – 144 с.

Ахматова, Анна Андреевна (1889–1966). Сочинения [Текст] : в 2-х томах / А.А. Ахматова. – М. : Художественная литература.Т. 2 : Проза. Переводы / сост. Э. Герштейн. – 1986. – 463 с.

Виленкин, Виталий Яковлевич. Амедео Модильяни [Текст] / В.Я. Виленкин. – М. : Республика, 1996. – 272 с. 

Воспоминания об Анне Ахматовой [Текст] / сост. В.Я. Виленкин, В.А. Черных ; авт. примеч. А.В. Курт, К.М. Поливанова. – Москва : Советский писатель, 1991. – 718 с. : ил.

Диль, Гастон. Модильяни [Текст] : альбом / Г. Диль. – М. : Слово/Slovo, 1995. – 96 с. – (Картинная галерея).

https://www.gq.ru/success/amedeo-modiljani

https://diletant.media/articles/29851055/

https://story.ru/istorii-znamenitostej/istoriya-iskusstv/amedeo-modilyani-100-let-so-dnya-ukhoda-v-beskonechnost-/

Фото https://businessman.ru/post/krasivaya-istoriya-lyubvi-byila-li-ahmatova-na-samom-dele-muzoy-modilyani.html