На долоні історії

Іван Кочерга. Майстер часу (продовження)

«Свіччине весілля». Реальність та вигадка

У 1929 році в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя, театру української Музкомедії і драми під керівництвом Дмитра Гайдамаки й інших колективів і окремих виконавців. Іван Кочерга, який у попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою театрознавчу діяльність. 3 14 липня по 9 серпня 1929-го він друкує в газеті «Робітник» одинадцять лаконічних і водночас глибоко змістовних рецензій на вистави театру української опери.

У передмові до «Свіччиного весілля» письменник підкреслив, що в архівах знайшов дві грамоти литовських князів (1494 і 1506 років), в яких порушувалися питання заборони запалювати світло та відміни цього рішення. Іван Антонович підкреслював, що заборона існувала щонайменше п'ятнадцять років, і у грамотах згадувалося невдоволення киян з цього приводу. Історія не свідчила, однак, про повстання ремісників – у творі це цілком художня вигадка.

Також у передмові Іван Кочерга пише: «Я не згадую ні Ярослава.., ні Мазепу, ні Петра Могилу… Ні, це не хвилює і не вабить, це все не те… Я знаю, що було щось інше – таке знайоме і рідне, що так до болю хочеться викликати з голубого серпанку віків. Адже там в кривих і вузьких вуличках Поділля, кипіло 450 років тому таке зрозуміле і близьке нам – міське, робітниче життя… Дорогоцінна змога змалювати його, показати це життя не статично, а в процесі боротьби з феодалами за міські привілеї і права».

Уперше під назвою «Пісня про Свічку» п'єса вийшла друком у 1931 році. Того ж року письменник вдруге зумів видати драму українською мовою, значно переробивши та змінивши назву на «Свіччине весілля». Саме в такій редакції твір дійшов до наших днів.

Тема литовського панування в Україні, висвітлена в творі, була заборонена в радянські часи, тому читачі або глядачі «Свіччиного весілля» мусили сприймати подане драматургом на віру, не маючи належних уявлень про історичний проміжок часу. Історичні дані свідчать, що, по-перше, саме литовські князі допомогли Україні звільнитися від монгольської навали. По-друге, підпорядкувавши собі Україну, литовські володарі сприйняли як належне вищість української культури над литовською, визнали українську мову державною, запровадили нею діловодство. Є відомості, що литовський князь писав листи до своєї матері-італійки саме українською мовою, яка тоді вважалася дуже вишуканою і достойною для спілкування коронованих осіб.

Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише у 1935 році в Запоріжжі й тільки після цього почала тріумфальний похід по сценах десятків театрів. Окрилений успіхом, драматург пише все нові й нові твори.

Далі буде.

Джерела: 

Антологія драматургічних творів з української літератури 11 клас [Текст]. – Дніпропетровсьск : Дніпрокнига, 2008. – 575 с.

Деліянівська, Людмила Семенівна. Українська драматична поема (Проблематика, жанрова специфіка) [Текст] / Л. С. Деліянівська. – Київ : Вища школа, 1984. – 160 с.

Кисельов, Йосип Михайлович. Перші заспівувачі [Текст] : літературні портрети українських радянських драматургів / Й. М. Кисельов. – Київ : Радянський письменник, 1964. – 389 с. 

Кочерга, Іван Антонович. Ярослав Мудрий [Текст]. Свіччине весілля : Драматичні поеми / І. А. Кочерга. – Київ : Дніпро, 1987. – 326 с.

Кочерга, Іван Антонович. Вибрані твори [Текст] / І. Кочерга. – Київ : Сакцент Плюс, 2005. – 480 с.

Кочерга, Іван Антонович (1881–1952). П'єси [Текст] / І. А. Кочерга ; авт. передм., авт. приміт. Я. П. Білоштан. – Київ : Мистецтво, 1983. – 253 с.

Українська драматургія ХІХ–ХХ століть: Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Кочерга [Текст]. – Київ : Наукова думка, 2006. – 408 с. 

Українська література [Текст] / ред. В. М. Борщевський. – 4-те вид., доп. и перероб. – Київ : Вища школа, 1976. – 431 с. 

Цалик, Станіслав Миколайович. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури [Текст] / С. Цалик, П. Селігей. – Київ : Наш час, 2010. – 352 с.

Шлапак, Дмитро Якович. Драматургія – на посту [Текст] / Д.Я. Шлапак. – Київ : Товариство «Знання», 1970. – 48 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут