Шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені майже ста мовами та видані більше ніж у ста країнах. Її ім’ям названо дві премії у сфері літератури і навіть астероїд. Та у творчість вона прийшла лише коли стала мамою. Донечка Карін була доволі хворобливою дитиною, і щоби хоч трохи її розважити, Астрід щоразу розповідала малій чудернацькі казочки про дівчинку, яка кидала виклик дорослому життю та його правилам.
Можливо, вона ніколи б і не записала ці історії, якби якось не зламала ногу. Щоб не нудьгувати, вирішила на основі тих історій написати книжку. Рукопис згодом подарувала доньці на день народження. Карін пізніше згадувала:
«Ми досі зберігаємо рукопис книжки «Пеппі Довгапанчоха», який колись я отримала в дарунок. Однак дівчинка Пеппі – не моя вигадка, хіба тільки те ім’я, яке просто спало мені на думку, коли я вмовляла маму розповідати мені історії. На той час мені було сім років, і я лежала хвора в ліжку. Так ось, вона втратила терпіння і запитала: «Та що ще я можу розказати тобі?» Я просто бовкнула: мовляв, розкажи мені про Пеппі Довгапанчоху. Маму, певно, надихнуло незвичне ім’я й вона почала розповідати про дівчинку, яка була настільки сильна, що могла підійняти коняку. Отож ім’я – це моя данина».
Книгу полюбили всі друзі Карін, після чого Астрід вирішила її опублікувати. Саме це видання принесло неймовірний успіх і перетворило жінку з секретарки та перекладачки на всесвітньо відому дитячу письменницю.
Ліндґрен надіслала рукопис до видавництва. Однак казка здалася редакторові дивною, і той сховав її до шухляди. Письменниця не розгубилася. 1944-го надіслала свою наступну повість «Брітт-Марі скаржиться» на літературний конкурс, за яку отримала першу премію. Згодом видавці розшукали й надісланий їм раніше рукопис.
Перші три книги про Пеппі побачили світ з 1945 по 1948 роки. Ще шість вийшли друком з 1969 по 1975, а останні дві 1979 та 2000-го.
Так був створений образ, який закохує в себе усіх – чудернацька, добра і відверта Пеппі.
Шведською мовою ім'я та прізвище дівчинки звучить як Піппі Лонгструмп, а повне ім'я – Піппілотта Віктуалія Рулльгардіна Крусмінта Ефраїмсдоттер Лонгструмп. Їй дев'ять років, і в неї нема батьків. Її мама померла і стала янголом, а тато був моряком. Якось він не повернувся, але дівчинка вірить, що той живий і став негритянським королем. Разом із дівчинкою на віллі живуть мавпочка пан Нільссон і кінь. Пеппі дуже сильна, дужча за десять поліцаїв. Вона спить з ногами на подушці й узагалі робить, що їй заманеться.
***
Не будучи за освітою педагогом чи психологом, Ліндґрен глибоко й тонко розумілася на психології дітей, поважала їхні інтереси, зважала на розвиток дитячої уяви і прищеплювала їм любові до книжки, а також активно захищала їхні права. Вона вірила, що діти здатні творити дива, а їхня уява може змінити світ на краще. Віримо й ми🙂
Фото: http://bochonokmyoda.ru/lyubov-k-detyam/nekrasivaya-devochka-6246/
Джерела:
Квятковська, Юлія. Астрід Ліндгрен. Пеппі Довгапанчоха [Текст] / Ю. Квятковська // Всесвітня література в сучасній школі. – 2014. – № 1. – С. 35–37.
Кожукало, Н. В. Ток-шоу «Астрід Ліндгрен : казка не закінчується» / Н. В. Кожукало // Зарубіжна література в школах України. – 2013. – № 11. – С. 22–25.
Косенко, Ніна. Астрід Ліндгрен. «Пеппі Довгапанчоха» / Н. Косенко // Всесвітня література в сучасній школі. – 2019. – № 4. – С. 29–30.
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар