Оповідання Герберта Уеллса «Страна слепых» потрапило до мене в руки невипадково. Знайома, палка читачка, подивилася спектакль, поставлений за мотивами цього твору. Вона була розчарована… Залишався єдиний вихід – прочитати оповідання, щоб зрозуміти, чому, на її погляд, не вдалася театральна постановка…
І ось томик творів Герберта Уеллса, невеличке оповідання прочитане на одному подиху…
Звісно, це оповідання-притча, у якому дуже тонко показано, що у світі все неоднозначно.
«… отрезанная от мира человеческого, лежит таинственная горная долина – Страна Слепых», тут склалася особлива цивілізація людей, яким невідомий зір. Люди по-іншому сприймають світ, красу, у них свої цінності. «В Стране Слепых и кривой – король». І от у це суспільство потрапляє зряча людина, його ім'я – Нуньєс… Звичайно, як я й очікувала, він думав про свої переваги перед сліпими, смакував владу над цими людьми. Але не все так просто!.. Не може одна людина переконати ціле суспільство в тому, про що воно навіть не має поняття. Люди Країни Сліпих не оперують поняттями «зрячої людини».
«Многое в их образных представлениях отмерло вместе с глазами, и они составили себе новые представления, подсказанные всё истончавшимся слухом и осязанием»…
Знесилившись від спроб довести перевагу зору, випробувавши всі засоби для демонстрації своєї переваги, Нуньєс терпить фіаско, сліпі глузують із нього. «Они усмотрели в его мятеже лишь новое доказательство того, что он слабоумный и стоит на низшей ступени развития»…
Нуньєс підкоряється законам Країни Сліпих і закохується в одну з дівчат. Ніжні, романтичні почуття молодих людей будуються на спробах зрозуміти один одного. Але для одруження потрібно відмовитися від зору, зробити операцію по видаленню очей, «… которая должна была поднять его из рабства и унижения до уровня слепого гражданина...». Чи готова людина добровільно відмовитися від щастя бачити заради любові до жінки? Що ж потрібно для щастя? Як великому фантасту Герберту Уеллсу вдається відповісти на ці питання?
Мені здається, що в Країні Сліпих люди відчули відсутність любові до себе з боку Нуньєса. Він, як людина цивілізована, міг добитися розуміння й визнання здатності бачити тільки через любов. Усі інші аргументи без любові безсилі, вони не працюють у будь-якому суспільстві…
Варто прочитати це невеличке оповідання ще й для того, щоб насолодитися прекрасним перекладом на російську мову, зробленим Надією Вольпін – перекладачем, поетесою, цивільною дружиною Сергія Єсеніна. Оповідання надовго западає в душу, дає привід для міркувань.
Т.О. Абраїмова, заступник директора КЗК «ДОУНБ»
Немає коментарів:
Дописати коментар