Після зміни Катерининської епохи просвітництва на «Олександро-Миколаївську» епоху цензурного терору, бачимо прагнення збудувати та наладити більш жорсткий апарат управління державою. Василь Ключевський у своїх історичних дослідженнях зазначае, що «йде епоха господства або посиленного розвитку бюрократії» і всі без вийнятку заклади стають законосвободними у лапках.
Звісно і всі видання ретельно досліджуються та перевіряються, торкається це і закордонних авторів, газет та журналів тощо. Спеціальний, майже поліцейський надзор встановлює обер-прокурор Святейшего Синоду, публіцист історик та перекладач Костянтин Побєдоносцев, діяльність якого охоплює кінець XIX початок XX сторіччя. Розширюється участь різних відомств в цензуруванні і спробі зміцнити цензурний апарат. Оскільки бібліотеки, як гуманітарно-просвітницькі заклади, безперечно мають вплив на громадську думку та формують її, звісно і вони, не оминаються увагою.
У дослідженнях Володимира Пупченка (До історії бібліотечної справи на Дніпропетровщині (1830-1917 рр): матеріали досліджень / В. Пупченко.- Дніпропетровськ: ДОУНБ,2007. – 48 с. – С.5) читаємо: «Діяльність бібліотек знаходилась під суворим адміністративним та цензурним наглядом, щоб запобігти використанню їх проти самодержавства. В кожному губернському місті призначався спеціальний комітет із місцевих високопоставлених чиновників на чолі з губернатором, на який покладалась відповідальність за комплектування книжкового фонду бібліотеки та її роботу». Звіти бібліотеки починають друкувати не за позначкою цензора, а
Тобто, ми бачимо наполегливе та беззаперечне намагання влади вписати необмежний бібліотечний контекст у шори ідеології та адмінистрування. Але, як довела історія, свобода особистості завжди спирається на тисячоліття людської думки і ці скарби зберігаються, у тому числі, і у фондах ДОУНБ. Тому, процес пізнання себе і світу ніким та ніколи не може бути звужений та нормований.
Немає коментарів:
Дописати коментар