Діалоги з мистецтвом

Театральна школа Придніпров’я

Дніпропетровщина завжди була кузнею професійних талановитих мистецьких кадрів. Осередком формування театральних традицій, виховання творчої еліти уже багато років є державне театральне училище, яке виросло з театрального факультету Дніпропетровського музичного училища (1930 р.). Як самостійний навчальний заклад веде історію з 1935 року. За багаторічну діяльність училище пережило декілька реорганізацій: у 1997 році відбулося об’єднання театрального училища з художнім училищем ім. Вучетича у театрально-художній коледж, 2020 року навчальний заклад став театральним відділенням у складі Дніпропетровського фахового мистецько-художнього коледжу культури.

2021 року з друку вийшло унікальне історико-документальне видання «Театральна школа Придніпров’я», яке стало значною подією у театральному середовищі не тільки нашого краю, але і усієї країни. Книга присвячена історії навчального закладу, якому вже виповнилось 90 років. «…Це історичний літопис, і це книга про зв’язок поколінь. На 400-сот сторінках поділених на 9 розділів докладно висвітлюється історія розвитку і становлення театрального відділення…», – розповіла авторка і упорядниця видання Катерина Мазур. До слова, Катерина Володимирівна – наша колега, бібліотекарка в навчальному закладі. Виданню книги передувала копітка праця протягом двох років в архівах, бібліотеках, збиранню фотодокументів, фактографічних матеріалів, спогадів викладачів і випускників за багато років. До редакційної колегії увійшли відомі фахові викладачі, які багато років працюють в училищі й щиро діляться своїм досвідом і знаннями зі студентством: М.П. Беркатюк, Г.Ф. Бабій, З.Ф. Сєлєнкова, С.В. Добровольська, О.І Самохвалова, П.З. Переяславець, В.І. Рогачов, Т.П. Поляк. Величезна, титанічна праця увінчалась успіхом. Книга вийшла змістовною, цікавою, красивою, якісною за друком. Вітаємо усіх, хто долучився до створення: авторів, редакторів, дизайнерів, друкарів. 

Книга вже стала рідкісною, бо вийшла накладом лише у 200 примірників і коштує 950 гривень. Наша бібліотека отримала книгу у подарунок від колективу училища. Запрошую поціновувачів театрального мистецтва, студентів, усіх зацікавлених історією краю переглянути видання у відділі мистецтв ДОУНБ. Особливо вражає розділ, присвячений випускникам училища, які стали відомими у професії. Скількох талановитих акторів і режисерів виховали тут! Вони стали зірками провідних театральних майданчиків України і різних країн світу. Серед них: Людмила Вершиніна, Анжеліка Савченко, Жан Мельников, Григорій Кононенко, Володимир Горянський, В’ячеслав Довженко, Дмитро Коляденко та інші.

Знайте наших і пізнавайте історію мистецтва з книгою!

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу документів з питань  мистецтв

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

 

Неймовірно, але правда

Серед користувачів читальні 1905 року найбільшу кількість складала учнівська молодь – 11 615 (33,1% від загальної кількості відвідувань). Близько 4 000 разів до читальні завітали вчителі (10,5%), майже 3 500 – службовці різних установ і закладів (9,6%). Особистості без певних занять скористались послугами читальної зали 2 612 разів (7,4%). Понад 2 000 разів читальню відвідали торговці (2 386) і ремісники (2 256), понад 1 000 – прикажчики (3,7%), робітники та писці (3,4%). Майже вдвічі у порівнянні з попереднім роком зменшилась кількість відвідувань читальні представниками медичних професій: із 3 500 до 1 885, що склало 5,4% від загальної кількості відвідувань. Не добігає й піввідсотка кількість відвідувань читальні особами духовного звання, фабрикантами, землевпорядниками, музикантами й артистами.

Фото автора Suzy Hazelwood: Pexels

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Електронний ресурс]. – Екатеринослав : [б. в.], [1906]. – 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16  (дата звернення: 08.04.2022). – Загол. з екрану.

 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

На долоні історії

Олена Теліга. «Поетка вогненних меж» (продовження)

«Мій єдиний, мій коханий, зустріч моя найсвітліша»

Оленка щиро закохується в Михайла Телігу – студента лісового відділу агрономічно-лісового факультету. «Мій єдиний, мій коханий, зустріч моя найсвітліша», – так звертається вона до нього у своїх листах. Вона пише про їхнє кохання, як про світле, радісне вільне щастя.

Безумовно, Михайло відіграв велику роль в тому, що з Лєночки Шовгенової постала українська поетеса і патріотка Олена Теліга. Сталося це, зважаючи на особистість Михайла, невипадково. 

Він був учасником національно-визвольного руху 1917–1921 років, певний час був ад'ютантом у загоні самого Симона Петлюри. А почалося все з Кобзаря, що справив на нього дуже сильне враження. «Все почалося з бандури,  – згадував він. – Чари її мене вхопили і повели тією стежкою, на кінці якої я бачу щастя свого народу». Він заприсягся неодмінно вивчитися грати на цьому інструменті, читав українські книжки, цікавився українською історією і невдовзі став цілком свідомим українцем. 

Коли на Кубані знищували українську інтелігенцію, він брав участь в акціях протесту і проніс колись по вулицях Катеринодара великий жовто-блакитний стяг. До України він переїздить, коли йому виповнилося лише вісімнадцять років.

Саме від нього в поезіях та есеях Олени Теліги така щира цікавість козацькою історією, розуміння, що саме відтоді починається справжнє українське коріння, розуміння, що українська нація… «має за собою тисячолітній досвід…» 

1 серпня 1926 року Олена і Михайло обвінчалась у празькому храмі св. Миколая. «Висока, тоненька з ясними очима, в ясній сукні,.. вона була така, як її двадцять років, така іскриста і весняна, як соняшний день навколо неї…»

Саме в Чехії відбувається становлення Олени Теліги  як поетки та публіциста-літературознавця. Саме тут вона належить до Празької поетичної школи, учасники якої обрали за мету надати читачам усвідомлення своєї національної окремішності та необхідності з'єднати всі волі в єдину. 

Спочатку Олена не хотіла ділитися своїми віршами з широкою аудиторією і читала свої перші поетичні спроби лише друзям. Саме друзі надсилають, немов би від неї, вірші до редакції «Літературно-наукового вісника», і коли вона отримує схвальний зацікавлений відгук, лише тоді відкриває свою творчість широкому колу читачів. «Мене тягне зафіксувати в своїх віршах саме «живе життя» і з безмежною кількістю ріжних настроїв». 

Отже, наприкінці 1928 року і на початку 1929-го у «Літературно-науковому віснику» з'являються «Весняне», «Тільки вечір злітає на місто» та «Радість». До речі, критики у свій бік Олена не полюбляла та й не критикувала інших, за винятком добродушного та приятельського, висловлення своїх вражень.

У другій половині вересня 1929 року подружжя переїздить до Варшави.

Далі буде. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.

Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.

 

Що читають бібліотекарі

Гейґ, Метт. Опівнічна бібліотека [Текст] / М. Гейг ; пер. з англ. Г. Яновська. - Харків : Жорж, 2021. - 416 с.

Романи цього письменника відкривають 

нестерпну красу буденного життя.

«The Guardian»

Зацікавившись книгами англійського письменника Метта Гейґа, автора не тільки художніх і науково-фантастичних творів, але й мемуарів, я натрапила на роман «Опівнічна бібліотека» – книгу-переможницю «Goodreads choice award-2020» в номінації «Художня література», визнану бестселером за версіями «The New York Times» і «The Sunday Times».

З перших сторінок життя Нори Сід викликає сум і співчуття, – людина, яка мала багато можливостей але дійшла до кризи в свої тридцять п’ять і втратила сенс буття. Розгублена і непевна у своїй потрібності, Нора розмірковує над своєю зайвістю в житті та вирішує піти, бо не бачить іншого шляху для себе, а в результаті опиняється у світі між життям і смертю в опівнічній бібліотеці, де їй випав шанс дізнатися про існування книг зі всіма версіями можливих життів і побачити свою власну книгу «Книгу жалів», своєрідний перелік усіх думок про змарновані шанси. Книги в цій метафізичній бібліотеці можуть показати, яке життя людина могла б прожити, зробивши той чи інший вибір.

У героїні з’явилася можливість побачити всі варіанти, всі можливості і не реалізовані шанси, коли вона могла б стати спортсменкою, рок-музиканткою, гласіологом чи просто коханою дружиною. Можливість не просто уявити як би склалася її доля, якби вона вчинила якось інакше, а дійсно прожити і впевнитися, що будь-який варіант не зробив би її щасливішою, а жодна з варіацій її життя не стала би кращою за те, яке вона має.

Проводячи життєвим шляхом своєї героїні, Метт Хейґ на питання багатьох «А що було б, якби?» змушує замислитися і поставити собі інше питання «А що, як проблема не у навколишньому світі, а в нас самих?». Автор запевнює, що висновок «так склалися обставини» не виправдання, а хвилювання через втрачені можливості можуть виявитися марними. «Життя не потрібно розуміти. Його потрібно просто жити» – цитата, яка в повній мірі передає характер і глибокий сенс цієї книги.

Юлія Зюлева, вчений секретар

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Досліджуємо історію

«Степові розбишаки», лицарі віри, святі праведники, або Про релігію в житті козаків (продовження)

Епістолярно-дипломатична риторика козацьких провідників була сповнена есхатологічних настроїв, які відбивали гнітючу атмосферу часу. Світ очікував завершення історії, приходу Антихриста і Другого Пришестя Христового – релігійні війни в Європі, громадянська війна у Речі Посполитій, наближення «апокаліптичної дати» 1666 року − все це змушувало пильніше вчитуватися в апокалітичні глави Євангелія, відшукуючи в них знамення «останніх днів». З розпачем і безнадією архієпископ Полоцький Мелетій Смотрицький писав: «Лишається тільки, щоб з’явилася людина гріха, син загибелі, біс не лише денний, а й полуденний, який <…> звеличив би себе над усіма, назвався би Богом. Дійшло до того, що слуги Христові служать антихристові…». «Антихристом» у православній полемічній літературі того часу часто називали Папу Римського (мотив запозичений із протестантської публіцистики). Цікаво, що невдовзі сам Смотрицький перейшов в унію, підтвердивши справедливість своїх же слів про «невірних слуг».

 Хмельницький і його соратники, для обґрунтування «священної війни» з Польщею і залучення Москви як свого союзника, використовували образи Армагедону − останньої битви добра і зла – народів Гога і Магога з «вірними Христа» з прозорими алюзіями на Одкровення Іоанна Богослова, Ісход, книги пророків Ієзекіїля та Даниїла. Усі листи й універсали Хмельницького просякнуті есхатологічною риторикою і біблійними топосами. «Народ руський» під Польщею порівнювався із народом Ізраїльським в єгипетському рабстві, образ Мойсея – визволителя приписувався то гетьману, то царю Олексію Михайловичу, залежно від ситуації. Противники козаків асоціювалися то з фараоном єгипетським, ворогом Ізраїлю, то з Навуходоносором, царем вавілонським, що поневолив «народ Божий» і зруйнував Храм Соломона, то з царем Іродом, що побив віфлеємських немовлят. «Король і вся Річ Посполита вирішили <...> всіх білорусців до останьої людини винищити і церкви Божі і монастирі всі знищити <...>, всю православну християнську віру до кінця викорінити». Впроваджувалися до політичного дискурсу ідеї визволення Гробу Господнього від невірних, створення всесвітнього православного царства зі столицею у Києві – «Другому Єрусалимі», звідки почнеться вознесіння всіх вірних до Небесного Граду під час зустрічі з Христом «во облацех».

 Важко сказати, наскільки щиро ці ідеї висловлювали козацькі діячі (Хмельницький, Виговський, Мужиловський та інші). Оцінюючи особисту релігійність лідера Хмельниччини, варто погодитися з думкою Т. Кемпи, що «попри багато виданих ним привілеїв православним монастирям і церквам, не можна сказати, щоб козацький гетьман був особливо релігійною людиною, хоча повністю це ніколи не зможемо до кінця зʼясувати». Тож, ймовірно, йшлося про барокову гру словами, символами, метафорами та алюзіями, однак умовно-риторичний момент теж не варто перебільшувати. Ніхто тоді не був вільний від релігійної картини світу, яку поділяло ранньомодерне суспільство: масових стереотипів, забобонів, колективних фобій, апокаліптичних істерик. У різних варіантах вони циркулювали упродовж кількох століть у монастирських і «прихрамових» середовищах усього православного світу.

 Таким чином, релігійна тематика стала неодмінним складником ідеології «козацької України», що прийшла на зміну «старожитній княжій Русі». Наприкінці ХVII–ХVIII ст., перебуваючи у складі православної держави, статус козаків як «захисників віри» перестає бути актуальною реальністю, перетворюючись на благочестивий історичний спомин. Проте, тривалий органічний синтез козаччини і православної віри плідно відобразився в культурній і духовній площині, вільній від побіжної політики. Йдеться не лише про мистецький вимір (архітектура й іконопис «козацького бароко»), літературу, шкільне богословʼя, але й, що важить найбільше, християнську святість у буквальному сенсі цього слова.

(Далі буде)

Джерело: https://indepnethist.wixsite.com/swbb

Сергій Савченко

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Світ знань нових видань

Береза, Роман. Мистецька слава України: У пошуку євшан-зілля / Р. Береза. – Львів : Література та мистецтво, 2021. – 544 с. : іл.

Ця книга присвячена коханню. Саме так. Кожному згаданому герою, у тому числі. 

«Ще з часів давньої України наші пращури вірили в те, що дивовижна сила зілля евшану могла повернути будь яку людину до витоків свого роду, нагадати їй любов і повагу до рідної землі і народу… Віриться, що цілющий запах чудодійного зілля, попри усі чари забуття і манкуртства, поверне до берегів  отчого краю не одне покоління українців. Ця книга – одна зі спроб досягти цієї мети», – читаємо у передмові.

Йдеться про Романа Березу та його «Мистецьку Славу України»: У пошуках євшан-зілля». «Любомудр із Всесвіту» Григорій Сковорода, «у музиці уславлене ім'я» Дмитро Бортнянський, Михайло Вербицький, «занківська «грішниця» Марія Заньковецька, «недосяжна Соломія» – Соломія Крушельницька, Лесь Курбас, Микола Леонтович, Борис Гмиря… Про їхнє життя та творчість у формі есеїв про тих, хто відіграв помітну роль у становленні та розвитку української думки, культури та мистецтва. Маловідомі факти з життя викладені у форматі жвавих фрагментів від осіб самих героїв, у тому числі. Справді, цікава подорож у часі. 

Видання присвячене 30-річниці Незалежності України, здійснене за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України та Українського інституту книги й адресоване літераторам, культурологам мистецтвознавцям і всім, хто цікавиться нашою культурою. 

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Неймовірно, але правда

Загальна кількість відвідувань читальні склала 35 092 рази, що майже на 13 400 менше ніж у 1904 році (48 423). Середня кількість відвідувань знизилась із 199 до 117, і кожен новий користувач відвідав читальню не 13, а 10 разів. Однією з причин такого зниження є заворушення в місті та залізничний і поштовий страйки. Внаслідок чого багато користувачів не могли задовольнити свої потреби у читанні. Адже деякий час бібліотека не отримувала ні газет, ні журналів, а кількість робочих днів читальні зменшилась до 306 (у 1904 році читальня працювала 344 дні). За розпорядженням генерал-губернатора був складений список дозволених до книговидачі періодичних видань. Серед газет залишилося лише 10 назв, що спричинило збільшення попиту на книги та сприяло зменшенню відвідувань читальні.

Фото: https://pixabay.com/

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Електронний ресурс]. – Екатеринослав : [б. в.], [1906]. – 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16  (дата звернення: 25.03.2022). – Загол. з екрану.

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут