Наталя Сняданко: «…навчитися
споглядальності…»
(продовження)
Наталя Володимирівна має досвід роботи на
телебаченні, в різних періодичних виданнях, публікації її відомі за кордоном.
Володіє польською, німецькою, багато перекладає. Її цікавить змістовна та
знакова європейська література – твори Франца Кафки, Фрідріха Дюрренматта,
Гюнтера Грасса, Юдит Герман, Стефана Цвитча, Чеслава Мілаша, Збігнєва Герберта,
Ярослава Івашкевича, Яна Бжехви.
В роботі письменника/перекладача її найбільше
захоплює свобода. «У будь-якій іншій
професії, навчившись чогось, ти вдосконалюєшся лише тоді, коли багато працюєш.
Навіть через силу. Натомість якість літератури залежить не лише від вправляння
(від цього, ясна річ, також). У літературі дуже цінним є вміння не писати, коли
не пишеться, не спамити нікого текстами, створеними не за потребою донести щось
важливе. Література – це як дитяча гра: вона має захоплювати всіх учасників-ць
процесу. По-іншому вона втрачає сенс. Із віком того, що захоплює, стає все
менше, зокрема і в літературі, але тим більше цінуєш те, що залишається».
Письменниця є учасницею різноманітних
перекладацьких семінарів, стипендіаткою німецьких та польських культурних
програм, вона – дипломантка літературних премій.
Повість Снядянко «Колекція пристрастей, або
Пригоди молодої українки» була опублікована у 2004 році в Польщі й одразу ж
увійшла до десятки бестселерів.
«Мені
здається, що для літератури взагалі байдуже – правда це чи вигадка. В
літературі важлива переконливість. Якщо читачі асоціюють себе з героєм, то яка
різниця, чи у нього є прототип і хто саме цей прототип. Правду кажучи, нічого
вигаданого у літературі взагалі немає, адже навіть найсміливіші вигадки так чи
інакше базуються на реальному досвіді, бодай частково. Вигадки завжди
складаються з реальності, просто ця реальність може бути розбитою на такі
дрібні мікрочастинки, що стає невпізнаваною».
«Не буває
дурних запитань, частіше – невдалі відповіді. Але чомусь дуже не люблю
відповідати, „про що“ мої книги і які улюблені письменники. Мабуть, просто не
вмію добре сформулювати… моя наступна книга, пояснюю – вона про любов і спробу
навчитися споглядальності. Тобто такого особливого стану, в якому живеш
правильно, але не згідно з зовнішніми, нав’язаними оточенням, вихованням та
іншими умовностями, уявленнями, а згідно з внутрішнім відчуттям, яке підказує,
що саме правильно для тебе у цей конкретний момент. І ще трохи про подорожі,
точніше, про ілюзорність того, що прийнято називати враженнями».
«Писання
для дітей – дуже тонкий і складний технічний процес, у якому потрібно все
врахувати. Найважче, звичайно, боротися зі смаками батьків, які нав’язують
дітям ту естетику і стилістику, яка близька їм, не зважаючи на смаки самих
дітей. Тому мені було дуже важливо, щоб ілюстратором став художник, не
„скомпрометований“ рожево-блакитним солодкавим оздобленням, яке зазвичай панує
на сторінках дитячої літератури. І дебют Лавріна Шиміна, для якого ці
ілюстрації стали його дипломною роботою у львівському училищі ім. Івана Труша,
дуже відповідає тому, що мені хотілося бачити у візуальному оформленні книги.
До речі, його диплом отримав відзнаку».
«Слово завжди і всюди впливає на людей. Як
слово мудре, так і не надто. А в умовах війни, коли емоції оголені й
загострені, необережне слово може бути дуже небезпечним, а вчасно сказане –
може врятувати чиєсь життя. Послуговуючись мовою агресії, ми провокуємо, тож не
варто дивуватися, коли наслідки не змушують себе довго чекати. Намагаючись
уникати агресії і ретельно добираючи слова, ми спонукаємо замислитися,
переглянути свої погляди – як себе, так і тих, хто до нас прислухається.
Відповідальність за сказане і написане – це те, що дається людям найважче.
"Це ж тільки слова", – ця фраза часто стає виправданням за необдумані
обра́зи і несправедливості. А слова іноді ранять болючіше, ніж кулаки».
«Творчим
процесом складно керувати. Звичайно, можна виробити певну дисципліну праці,
щодня сідаючи до роботи у визначені години, і навіть можна продукувати тексти
різної естетичної вартості. Але натхнення трохи схоже на безсоння – воно
зазвичай приходить несподівано і часто недоречно. Найкращі ідеї часто спадають
на думку тоді, коли взятися до писання складно, а то й неможливо. Але бувають
щасливі винятки. Здебільшого так трапляється на стипендіях, коли на кілька
тижнів або й місяців налаштовуєшся на творчу роботу і маєш відносну свободу від
рутини. Тоді й віриться, що навіть натхненням і безсонням іноді можна
керувати».
Далі буде.
Фото
https://biblio.lib.kherson.ua/natalki-sny.htm
Джерела:
Сняданко,
Наталка. Амаркорд: романи, есей / Н. Сняданко. – Київ: Будинок письменників,
2012. – 892 с.
Сняданко,
Наталка. Гербарій коханців: [роман] / Н. Сняданко. – Харків; Белгород: Клуб
семейного досуга, 2011. – 269 с.
Сняданко,
Наталія Володимирівна. Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки /
Н.В. Сняданко. – Харків: Фоліо, 2006. – 287 с. – (Графіті).
Сняданко,
Наталка. Країна поламаних іграшок та інші подорожі / Н. Сняданко. – Київ: Грані-Т, 2008. – 80 с. – (Сучасна
дитяча проза).
Сняданко,
Наталка. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма: роман / Н. Сняданко. – Львів:
Вид-во Старого Лева, 2017. – 543 с.
Сняданко,
Наталка. Перше слідство імператриці: роман / Н. Сняданко. – Львів: Видавництво
Старого Лева, 2021. – 272 с.
***
Кафка, Франц. Оповідання
/ Ф. Кафка; пер. з нім.: Н. Сняданко, П. Таращук. – Харків: Фоліо, 2017. – 121
с. – (Істини).
Кафка, Франц. Перетворення:
повість, оповідання / Ф. Кафка; пер. з нім.: П. Таращук, Н. Сняданко. –
Харків: Фоліо, 2017. – 97 с. – (Шкільна б-ка укр. та світ. літ.).
***
https://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/711/
Немає коментарів:
Дописати коментар