Пунктир

 Олена Захарченко. Веслом проти вітру, проти бурі (завершення)

 

До номінацій, нагород та премій ставиться філософськи. «Почесно бути в цих списках, це дуже впливає, але люди, які обирають книжки навряд орієнтуються на будь які премії. Кожна аудиторія має власні критерії вибору. Такі відзнаки класний позитивний чинник, але не головне».

Сама ж не орієнтується на шорт-листи, як на взірець обов'язкового читання. Хіба що має переглянути, бо був досвід, що одразу почувши захват, купувала та засмучувалась від прочитаного.

Писання химерної літератури дало їй можливість прочитати та дізнатись багато цікавого з середньовічних утопій, наприклад, навіщо вдвох сідали на одного коня. Виявляється в бою це річ незамінна, бо одного вершника на швидкості скидали та він починав рубати ворогів мечем.

Щодо повторення проєктів інтерактивних, поки не збирається, бо «Вертеп. #РоманПроМайдан» була цілковито самостійною роботою, коли зрозуміла, що підготовка та просування це не зовсім історія про неї. З видавництвом же все набагато простіше. В цілому досвід був цікавий з розумінням, як сприймається книга в Інтернеті, як просто черговий текст або за призначенням. «…експеримент довів, що сприймається як книга. Про неї були і дискусії і рецензії, навіть сварки, більше ніж за паперові».

Коли пише для дітей – орієнтується, по-перше, саме на аудиторію, зрозуміє чи ні, бо  дуже багато письменників пишуть так, «що дитина просто завантажується». В такому непродуманому авторському випадку маленький читач  пару раз зіткнувшись із незрозумілим для віку, таку книжку кине. «Я не про пізнавальні моменти щодо теореми Ферма, я про невластиві та зайві для їх віку авторські сентенції».

Коли ж поринає до світу дорослого писання, спирається на світ власний, бо рівень діалогу з читачем передбачається інший.

Вважає, що культура розвивається не за вказівками, а саме знизу, головне, – не заважати.  Українському читачеві бажає щастя від різноманіття книжкового авторського вибору.

Ще більше про українську авторку на її офіційній сторінці Facebook, де кожен контент окрема дорогоцінна історія  сучасності та часів. Без пунктуації.

 

«Чому в наших дітей забирають світло? Чому вони ревуть? Як можна спати спокійно, жити спокійно, сито їсти, знаючи, що через тебе ревуть чиїсь діти? Через тебе вони назавжди, на все життя лишаються з холодом в душі? Чим може бути це виправдано? Якими такими великими ідеями і імперськими мріями?».

 

«Я можу зробити дуже мало, але от що: я буду шукати цікаві українські книжки і викладати шматки їх у блозі. Щоб і ви почитали, купили ту книжку, яка сподобається, і подарували своєму розумному патріотичному російськомовному товаришеві».

 

«Я в свій час дуже відстоювала, що двотисячників не існує, аналізувала твори, щось доводила. Мені здавалося, що вони не пишуть нічого нового – тільки сказали, що вони покоління, бо за віком підходить…

Але покоління це, все ж таки, є. І воно відрізняється не тим, що це – двотисячники, а іншістю. Бо раніше було 3–5 письменники, котрі дуже мало писали. Тоді за життя вважалося нормальним написати 4 книги… А письменник має багато писати – дві книжки на рік… нове покоління розуміє ті нюанси…».

 

«Я не можу нічого зробити, ніяк втішити свого сина, хіба збрехавши йому щось. Мені страшно боляче, що в мого сина злі "зелені чоловічки" крадуть дитинство, вселяють в його світ такий біль, таке страшне розуміння несправедливості».

 

«Я йду і думаю, що про це не варто писати, пам’ятати, згадувати і бачити – війна має бути красива і героїчна. А не оце».

 

«Я дивилася на вогні за вікном, ніяких красот цього району вже видно не було, темніло рано. Дивилась і думала – аби до весни, аби до квітня... Я не знаю, чого мені треба було дотягти до квітня, я не знаю, що в квітні мало змінитися, але жити було неможливо і треба було якусь точку, до якої дотерпіти, дожити, стиснути себе…».

 

«Я не знаю хто це

Фото знайшли на хуторі більш як двадцять років тому, коли його купили

Хата тоді була цілком розбита, вікна вирвані з рамами, все розграбовано, в літній кухні де була піч побиті комини в печі бо вважалося, що так люди ховали гроші. Хтось шукав.

Город заростав лісом, за хатою були хащі здичавілого і майже висохлого саду, чагарники з колишньої малини, терну, кропиви, двір завалений багаторічним листям, всюди дивні речі – старі вулики, жорна з каменю, криниця без коловоротки».

В хаті лишилося кілька старих меблів жахливого вигляду, багато гранчастих склянок, три тонкі воскові  свічки, багато сміття, «книжка пчєловода» і цей портрет.

Він великий, це фотографія і вона вся потріскана».

 

Фото https://www.facebook.com/photo.php?fbid=31402137799384536&set=pb.100000451757675.-2207520000&type=3

 Джерела:

Захарченко О. Вишивані гарбузи: повість / О. Захарченко.– Київ: Факт, 2006.– 216 с.– (Exceptis excipiendis).
Захарченко О. Метро до Темного Міста: роман / О. Захарченко.– Львів: Вид-во Старого Лева, 2023.– 232 с.
Захарченко О. Третя кабінка – Лос-Анджелес: роман / О. Захарченко.– Київ: Нора-Друк, 2018.– 235 с.
Захарченко О. Тільки не гавкай: оповідання / О. Захарченко.– Харків: Віват, 2023.– 108 с.: мал.– (Художня література).
***

https://www.pravda.com.ua/columns/2023/10/6/7422925/
https://rozmova.wordpress.com/2019/04/12/olena-zakharchenko/
https://www.radiosvoboda.org/a/29014215.html
https://www.barabooka.com.ua/olena-zaharchenko-yefimchuk/
https://chytomo.com/shchodennyk-oleny-zakharchenko/
https://md-eksperiment.org/post/20160216-knigobachennya-olena-zaharchenko
https://www.facebook.com/photo/?fbid=30772577795673876&set=a.105803466111378

      Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут