Літературне Придніпров'я: пряма мова

З нотаток професора Потебні 

(до 190-річчя Олександра Опанасовича Потебні)

Дмитро Яворницький у своїх спогадах про Олександра Потебню як викладача писав: «Він приносив із собою тільки цілу купу всякого шпаргалля і потім, сівши на кафедру і розклавши його перед себе, тут же, на очах слухачів творив усю лекцію».
На щастя, шпаргалля-нотатки професора О. Потебні збереглися та були впорядковані, досліджені. Так, значний інтерес і сьогодні являє книга «Из записок по теории словесности», надрукована 1905 р. цже після його смерті зі вступним словом його учня Василя Харцієва (до речі, деякий час він жив, навчався в гімназії та пізніше вчителював у Катеринославі), який брав активну участь у впорядкуванні праць О. Потебні.
Пропонуємо вам український переклад деяких цитат з цієї збірки, яка своїм змістом доводить прогресивність думок Олександра Потебні, який оцінював вплив мови на свідомість, випереджаючи сучасні теорії когнітивної лінгвістики (мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядають як різновид пізнавальної діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджують через мовні явища), доводив важливість мовознавства як науки.
«Якби мова мала тільки властивості механічних засобів, як сокира, пила, шерхебель (шерхебель – рід рубанка для первинного стругання деревини – А.Ш.), рубанок, фуганок, то в цьому випадку ми повинні б казати, що для різних мов мали б бути і різні властивості обумовлених ними дій. Насправді мова – більше, ніж зовнішнє знаряддя, і її значення для пізнання та діяльності більше схоже за значенням на людський орган, як око чи вухо; та як би там не було, – зрозуміло, якщо мовознавство піднесено до рівня свого предмету, то стосовно всіх гуманітарних наук, воно є наукою основною, котра розглядає елементарні умови явищ, які складають предмет інших наук цього кола».
«Корисність мовознавства – корисність історії взагалі. Коловорот життя – вислів неточний. Життя не повторюється. Особистість та її положення в цьому випадку ніколи раніше такими не були і надалі не повторяться. (…) А втім історія, визначаючи напрями подій, демонструє, як людині пливти за течіями; заміняти особисті ідеали більш об’єктивними, тобто такими, котрі за вказівкою подій судилося здійснити щодо людства».
«Те саме можна сказати про всі художні твори. Життя їх полягає в тому, що їх розуміють та як саме їх розуміють. Інакше про них варто говорити не більш, як про брилу каменю чи шматок полотна та інше. Якщо так, то хто почне стверджувати, що розуміння та вплив грецького твору однакові в часи розквіту Греції та зараз? Тоді і зараз – це абсолютно різні твори мистецтва, що мають той самий субстрат, проте не однакову, так би мовити, душу. Ці відмінності змінюються не лише з часом, але й в залежності від народів».
«Однак нашому століттю належить відкриття, що мови тому послуговують означенням думки, бо вони суть засобів перевтілення первинних, до-мовних елементів думки і тому можуть бути названі засобами створення думки. Мови різноманітні не лише за ступенем своєї зручності для мислення, а й якісно, тобто так, що дві мови, які порівнюються між собою, здатні мати однаковий ступінь досконалості при глибинній різниці свого строю».
«Схильність до апріорного мислення знаходиться в зворотньому відношенні до величини запасу даних, якими послуговується думка: чим менший цей запас, тим сильніша апріорність (апріорний – який не ґрунтується на досвіді, передує йому – А.Ш.). Якщо це вибудоване твердження правильне, то воно однаково спростовує, як думку щодо появи колись хвороби мови, а разом з тим і міфів, так і зріднену з цим думку, що лише вторинні міфи виникли під впливом мови. Бо чим ближче до початку історії, тим менший капітал думки мають люди.
Між апріорністю висновків і передсудом лише та різниця, що передсуд є апріорність, що розглядається в моменти, коли вже наявні або передбачаються дані, котрі перетягають ваги думки на бік нового, більш апостеріорного висновку (апостеріорний – який випливає з досвіду, оснований на досвіді; протилежне апріорний – А.Ш.). Тому те, що з часом стає передсудом (в очах стороннього спостерігача), у свій час, за відсутності противаги, були усього лише законним прагненням думки до поєднання своїх елементів. (…)
На рівні розвитку думки, який не дає змоги чітко розмежовувати суб’єктивне пізнання від його об’єктивних витоків, слово, як найбільш виразний для свідомості показник акту пізнання, що відбулося, як центр відносно мінливих елементів чуттєвого образу, має представлятися сутністю речей».

Джерела:
Потебня А.А. Из записок по терии словесности [Текст] / А.А. Потебня. – Харьков, 1905 . – 652 с.
Яворницкий Д.І. Спогади про вчителя / Д.І.Яворницький //Наукова спадщина О.Потебні в контексті сучасності, - Київ, 2008, 2008. – с. 53
 

Підготовка тексту, переклад цитат – Анастасія Шапошнікова,

ст. наук. співр. музею «Літературне Придніпров’я»