Наталя Сняданко: «Слово
завжди і всюди впливає на людей»
(завершення)
Центральна тема її творів – життя українців у
пострадянський період з екскурсами, повторимося, в минуле – як радянське, так і
пізніше. Її цікавить ретроспектива характерів в часі, його найтонкіші
психологічні особливості. Але парадокс в тому, що твори її не мають головного
героя та, частіше за все, безсюжетні, немов мозаїка, з якої поступово
складається загальне полотно.
Вона бачить за мету «насамперед – подолати свій страх перед літературною конвенцією та
перевірити власну здатність створити текст, який не полемізує з традицією, а
адаптовує її до психології сучасного читача з його „кліповою“ свідомістю і
страхом перед „товстими“ книгами».
Написання літератури для дітей – це для неї
окремий цікавий експеримент, бо першим головним редактором її творів, коли вона
починала, був п'ятирічний син. «Коли
щовечора читаєш дитині книги, то добре видно їх недоліки, адже увагу дитини не
так просто зосередити на тексті. Для цього необхідно і продумане ілюстрування –
малюнків має бути не забагато і не замало, і розміщення ілюстрацій у тексті, і
поділ на розділи, динамічність сюжету, і ціла маса інших нюансів».
У 2013 році видала роман «Фрау Мюллер не
налаштована платити більше». Співпрацювала як перекладачка з краудпаблішинговою
платформою Komubook.
Як журналістка виступає в українській та
закордонній пресі: «Критика», «Дзеркало тижня», «Столичные новости», «Gazeta
Wyborcza», «Sueddeutsche Zeitung», швейцарському часописі «du». Фіналістка
першої едиції міжнародної відзнаки імені Джозефа Конрада Польського Інституту у
Києві (2007). Член Асоціації українських письменників, входить до складу ПЕН
України.
У червні 2020 року Наталка Сняданко увійшла до
довгого списку літературної нагороди Центральної Європи «Ангелус» за книгу
«Фрау Мюллер не налаштована платити більше».
«Текстів,
які перекладати легко, практично не існує. Кожен текст складний по-своєму. В
одному потрібно ретельно перевіряти факти. В іншому – відтворювати лексику чи
реалії, яких не існує у мові, на яку перекладаєш. Іноді складність перекладу
полягає у тому, щоб відтворити складний текст, а іноді – у тому, щоб не
зіпсувати і адекватно передати легкість та іронічність оригіналу. Важко
перекладати те, що не відчуваєш, із чим не погоджуєшся внутрішньо, але і те, що
страшенно подобається і що дуже суголосне з твоїми думками, теж перекладати
складно: завжди боїшся одного – зіпсувати текст».
«Чесно
кажучи, мене трохи лякає така картинка – сиджу я десь, скажімо, на лавці,
попльовую соняшникове насіння і з усіх сил намагаюся уявити свого читача. Якось
забагато символів… Читача краще не уявляти, а просто бачити його час від часу –
на презентаціях, у книгарнях. А що стосується „читача“ загалом, то мені втішно
бачити, коли на зустрічі з письменниками ходять люди середнього віку. Мені
здається, що саме такого читача і літератури для нього у нас зараз найбільше
бракує. І це закономірно, бо такий читач вибагливий і освічений, він не йде за
модою і не піддається на різні маркетингові прийоми, він вимагає справді
якісного тексту. А українська література наразі здебільшого розвивається у двох
напрямках – „підлітковому“ та „пенсіонерському“, на яку вона розрахована… читачів
середнього покоління бракує катастрофічно. Мабуть, не в останню чергу через те,
що і книжок для них в сучасній українській літературі вкрай мало».
«Що мені
найбільше подобається в літературі – це її незалежність від часу. На мою думку,
письменники/-ці роблять у ХХІ столітті точнісінько те саме, що робили завжди, –
спостерігають за світом і описують свої враження від нього. Літературний текст
в усі часи і на всіх носіях відрізнявся і відрізняється від усіх інших текстів
тим, що крім самої оповіді, інформації, теми, проблематики, він має ще один,
"магічний", шар. Літературний текст повинен насамперед бути
сугестивним, втягувати читача у свою атмосферу, приваблювати або, навпаки,
відштовхувати, але не залишати байдужим. Ми читаємо художні книги не для того,
щоб почерпнути з них корисну інформацію: вони вчать нас користуватися своєю
уявою, розвивати її і отримувати задоволення від процесу».
«я як
рецензент маю страх перед надто плодовитими письменниками. Особливо, якщо вони
не належать до моїх улюблених, але зате є популярними. Не встигаю зітхнути з
полегкістю, що відрецензувала черговий опус, а тут із видавництва надсилають
наступну новинку. Як у відомому анекдоті про те, що боюся вмикати праску. Тож
втрата темпу – це останнє, чого боюся».
Фото
https://www.wonderzine.me/wonderzine/culture/bookshelf/7253-pismennitsya-natalka-snyadanko-pro-ulyubleni-knigi
Джерела:
Сняданко,
Наталка. Амаркорд: романи, есей / Н. Сняданко. – Київ: Будинок письменників,
2012. – 892 с.
Сняданко,
Наталка. Гербарій коханців: [роман] / Н. Сняданко. – Харків; Белгород: Клуб
семейного досуга, 2011. – 269 с.
Сняданко,
Наталія Володимирівна. Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки /
Н.В. Сняданко. – Харків: Фоліо, 2006. – 287 с. – (Графіті).
Сняданко,
Наталка. Країна поламаних іграшок та інші подорожі / Н. Сняданко. – Київ: Грані-Т, 2008. – 80 с. – (Сучасна
дитяча проза).
Сняданко,
Наталка. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма: роман / Н. Сняданко. – Львів:
Вид-во Старого Лева, 2017. – 543 с.
Сняданко,
Наталка. Перше слідство імператриці: роман / Н. Сняданко. – Львів: Видавництво
Старого Лева, 2021. – 272 с.
***
Кафка, Франц. Оповідання
/ Ф. Кафка; пер. з нім.: Н. Сняданко, П. Таращук. – Харків: Фоліо, 2017. – 121
с. – (Істини).
Кафка, Франц.
Перетворення: повість, оповідання / Ф. Кафка; пер. з нім.: П. Таращук, Н. Сняданко.
– Харків: Фоліо, 2017. – 97 с. – (Шкільна б-ка укр. та світ. літ.).
***
https://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/711/
Більше про бібліотеку тут
