Мельниченко, Ірина. Живі. Всупереч [Текст] : роман / І. Мельниченко, В. Геращенко. - Харків : КСД, 2022. - 475 с. : фот. - (Від лауреатів конкурсу "Коронація слова").
Хочу звернути вашу увагу на роман «Живі
всупереч». Це не лише про трагедію однієї української родини, але й маленький епізод
історії всього народу України. Майже не залишилося свідків тих страшних подій.
Вони пішли від нас, забравши з собою, стільки незвіданого болю, радощів, пригод
і волі до життя. І тільки завдяки людям, які насмілилися розповісти про
пережите, ми маємо можливість знати правду. Роман написаний на реальних подіях,
описаних у щоденнику бабусі одного з авторів роману.
Це трагічна та правдива історія родини
Деревських, яка пережила розкуркулення, висилку до Сибіру. Головні герої роману
– Макар Деревський та його дружина Віра, старший син Петро, сестри Люба і Тоня
звикли працювати, не покладаючи рук. Для того, щоб родина жила в достатку,
Макар їздив ще й на заробітки до Німеччини і все, чого там навчався та що заробляв,
він вкладав у розвиток свого господарства. А ще він дуже хотів, щоб діти вчилися,
були грамотними. Він привозив із Німеччини книги, в тому числі й німецькою
мовою, за якими навчалася старша донька Люба, а потім навчала своїх односельців.
Жила сім’я в любові та достатку. А потім – колективізація.
І все приватне майно, зароблене тяжкою працею, стало колгоспним. Не хотів, не
розумів Макар, як це можна віддати своє, за те й поплатився – дали п’ять років
каторги за антирадянщину. Віру ж із дітьми та іншими земляками вивезли на Урал
і кинули посеред лісу з десятками сокир і декількома пачками сірників.
Наглядачі пізніше повернулися по тих, хто вижив, та забрали чоловіків на
лісоповал за маленьку пайку харчів. Завдяки тому, що старший син Петро їздив на
роботу, сім’я виживала. Але Петро помирає від тяжкої праці та постійного
недоїдання, а потім помирають і двоє молодших синів і сама Віра. Залишаються
дві сестри, які пройшли тяжке випробування голодом, холодом, але їх тримала
віра в те, що батько живий і він скоро забере їх. Їм пощастило, якщо назвати це
щастям. Люба й Антоніна повернулися додому, вийшли заміж, дали життя великій
кількості дітей і внуків.
У цієї сім’ї відібрали все: дім, родину, право
розпоряджатися своєю власною долею, Але в них лишалося одне бажання – жити.
Жити всупереч.
Читати цей роман потрібно, щоб знали і
пам’ятали, щоб ніколи знову не повторювалося таке страшне лихо, яке пережили
наші співвітчизники.
Немає коментарів:
Дописати коментар