Іван Байдак. Провокація щастя
У його творах, незважаючи на численні багатокрапки висновків, немов перечепаєшся через безліч відповідей на власні питання. А ще через дивовижно ранній, мудрий досвід його життя. Ні, автор не повчає, не робить незаперечних суджень. У нього потрібно вслухатись, якщо мова про вірші та про його репову манеру читання. «Я обираю монотонність, бо її сприйняли за норму…». Але ж такі потужно-емоційні прориви у цій монотонності. Вони категорично чутні поза нормами.
Ти немов тримаєш у руках чотки, неспішно торкаєшся намистин і в якусь мить раптово відчуваєш те саме співзвуччя, що шукав. Схоже на «ноту», котра торкається небес.
Мова про вірші та прозу Івана Байдака – уродженця Тернопільщини, випускника Львівського національного університету імені Івана Франка (факультет іноземних мов), який впевнено крокує з інтернетівських нетрів на площі друкованих книг.
Здається, він дещо відсторонений від змісту своїх поезій і може дозволити собі «провітрювати кімнату римами». Говорить, що його почуття давно пережиті. Але ж за сумом, яким просочений зміст, та інтонаціям, що наповнюють авторське читання, – навряд. Та й по тому, що хочеться йому ділитися поетичними історіями у відеоформаті, посилюючи враження – теж.
Вільно чи мимоволі він ніби долучає до захоплюючої гри життя, де ціна вивчення правил – сердечні історії. Власні. «Річ у тім, що кохання в нас самих. Ми або наповнені ним, або позбавлені його». Так. Саме від цього всі «гойдалки» взаємин.
А ще в його римах багато сприйняття нас такими, якими ми є. Відсвітлення. У соціумі, в тому числі. Питання віків для усіх творців. Його можливість або навпаки. Саме – навпаки й висікає ті самі діамантові грані. «Відрізнятись від соціуму, щоб соціум… сприйняв», чуємо (читаємо) в наступному вірші Івана Байдака. Знову провокація, бо мова ж про повне сприйняття його самого в особистому втіленні, в тому числі. Саме про це у романі «Особисто Я Особисто Тобі»: «Людину можна впізнати лише у нетиповому їй середовищі. Коли позбавлена затишку, де вирують стандартні думки і ніщо не відволікає. Коли вона не захищена звичною обстановкою, піддається емоціям і відкриває свою книгу. Спровокуй її щастя – дізнаєшся про плани. Виклич злість – познайомишся із істинним ставленням. Прояви турботу – і людина відкриє усі карти».
Він звичайно має рацію в тому, що «слова – це не холості набої». Отже, сприймаємо та рухаємося далі шляхом неформатованих думок і «розмитих підтекстів», «вирваних фраз та доріг» сучасного українського автора Івана Байдака. Та дізнаємося про те, в що ще можливо вірити. Користуючись фондами ДОУНБ, у тому числі.
Фото https://tsn.ua/books/intelektualna-proza-prezentaciya-knigi-cholovik-z-moyim-imenem-u-kiyevi-vidomogo-ukrayinskogo-pismennika-ivana-baydaka-1317843.html
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар