Олена Теліга: «Поетка вогненних меж» (продовження)
«Життя особливо тяжке для людей абсолютно чесних»
Варшава того часу була одним із центрів української політичної еміграції, саме тут перебував уряд УНР, та мешкав наступник Симона Петлюри Андрій Лівицький. Найближчою подругою Олени на багато років стала його донька Наталя Лівицька – холодна, «непохитна українка», поетеса, яка палко любила літературу та була здатна гостро відчувати кохання. Олена Теліга вважала, що в поезії її подруги багато жіночності, і у вірші «Відвічне» 1933 року є рядки присвячені Наталі:
Тобі Кохання, Золота Царице,
Ми заховали вікову лампаду.
До дружби Олена ставить дуже високі вимоги, вважає, що вона потребує повної відвертості та щирості і в тому її цінність. Таке ж велике значення надає вона і самовдосконаленню. Особливо переймається тим, що не всі прозаїки та поети у своєму житті дотримуються моральних принципів, які проголошують у своїх творах.
Загалом Польща зустрічає подружжя непривітно, зі щоденними пошуками роботи та безгрошів'ям. Тримає Олену та Михайла тільки взаємна любов. Олена знаходить роботу у школі для українських дітей, але вона є безоплатною і скоріше для душі.
«Цей рік для мене страшний, – пише у 1931 Олена до подруги. – Довкола кипить життя, люди їдять, одягаються, розважаються, мій тато живе через вулицю і живе непогано, а я мушу голодати, ходити в рваній білизні і не мати можливості піти на якусь вечірку чи концерт». Зазначу, що матір Олени до цього часу вже померла від лейкемії, і батько одружився ще раз із Зоєю Ліперовською, яка не сприймає українських волелюбних поглядів Олени, і як наслідок стосунки з батьком погіршилися.
У ці часи Олену Іванівну рятують лише оптимізм і весела вдача…
Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухати порад
І знов і радісно і струнко
Біжить під вітер і під град…
Вона співпрацює зі Слов'янським товариством культури і мистецтва в українській секції, виступає на академіях Української Студентської Громади, виголошуючи тут свої доповіді «Сила через радість» і «Сліпа вулиця». Саме у «Силі», даючи змістовний аналіз української літератури, вона переконує в тому, що творці не повинні забувати блискучий світ козаччини, який надає українському слову почуття гордості, та світ гумору, пов'язаний із духом героїзму. Саме такі герої як Богун, «дух якого пекучим вогнем вривається в душу молоді», повинні бути присутні у літературі, «щоб ми не були батьками нашого минулого», а ставали «синами нашого майбутнього». Пише вона і про долю жінок як у літературі, так і у реальному житті. На її погляд, жінка завжди повинна відмолодитися душею та є відмінним, але водночас і рівновартісним і вірним союзником мужчини в боротьбі за життя, «а головне – за націю».
Читати її нариси дуже цікаво, а її вступне слово на академію в честь Івана Мазепи, подібне до пригодницького роману.
Наступні публікації Олени Іванівни з'являються наприкінці 1931 року. У вірші «За кордоном» вона пише про крах ілюзій у сучасному житті:
Так я мріяла. І ось під дощиком
Або душними, тяжкими ранками
Поміж сіл чужих і станцій дощатих
Їжджу я розбитими фурманками.
І під скрип піску попід колесами,
Під гудіння комарів і оводів
Світлим мріям про життя з експресами
Я справляю невеселі проводи.
Її надихає поезія Євгена Маланюка, вірші якого можна рівняти з найкращими творами світової поезії, які наладовані енергією, подібно до електричності. Саме про це вона напише у рецензії на його твори у 1939 році.
Улітку ж 1932 і 1933 років Теліги мешкають поблизу Варшави у селищі Желязна Жондова.
У листах цього часу поетеса звіряється: «Вишиваю, шию... Захоплююся стрільбою в ціль. Міша мусить жити в вічному страху, що кого-то підстрелю». Вона турбується про чоловіка, дивує чудесами кулінарного мистецтва: бісквіт, коржики, різні тестечка. «Мене ніщо так не заспокоює як вимішування тіста. Дуже гарно тоді думається». В ній було поєднання найкращої жіночності з найкращою мужністю.
Живуть вони дуже нужденно, «латаю одежу 101-й раз» – пише Олена в одному з листів. Пригнічює її й оточення: «Всі люди надзвичайно не цікаві: нічого не читали, нічого не бачили і ніколи не думали!». Але у Михайла тут була робота, і вона мала лишатися з ним.
Єдиною втіхою для неї залишалося листування та читання. В містечку на базарі їй обмінювали та привозили на прохання книжки. «Читаю прорву…». У листах вона все частіше розмірковує про співвідношення життя і людини та зазначає «життя особливо тяжке для людей абсолютно чесних».
Далі буде.
Джерела:
Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).
Теліга О. Ів. Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.
***
Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).
Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с.
Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).
Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).
Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.
Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар