Сторінки

четвер, 18 листопада 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Роздобудько, Ірен. Зів'ялі квіти викидають [Текст] : роман / І. Роздобудько. - К. : Нора-Друк, 2006. - 208 с. - (ПК (Популярні книжки)).

«Зів’ялі квіти – це те, що не можна тримати ані вдома, ані в душі! їх треба безжально викидати, навіть якщо вони гарні й ще мають вигляд справжніх, свіжих».

Життя минає, а досвід залишається…«Життя коротке і в ньому нема нічого важливішого гармонії між собою і світом». Нажаль це починаєш розуміти, коли життя майже минає. 

Сюжет книги незвичайний, неоднозначний. Він викликає цілу купу  емоцій – теплих, співчутливих, сумних. Це книга-спогади, книга-роздуми, книга - спостерігання, книга-співчуття.

Недалеко за містом, в сосновому лісі існує санаторій (будинок престарілих) для колишніх відомих діячів культури та мистецтва. Тут хороші умови проживання, медичний догляд, культмасова робота. Але немає тепла, душевної близькості. І кожен у своїй кімнаті живе спогадами про минуле. І хоча вони намагаються триматися гордо й незалежно, але жаль, туга, спогади про минуле не залишають їх у спокої. 

Це дуже сумна книга. Вона не тільки викликає співчуття, але й спонукає до міркування про те, що наше життя непередбачуване. Що треба цінити й відчувати кожну мить свого існування. Що не варто робити поспішних висновків. Не грати почуттями інших людей. Не треба боятися рухатися вперед. «Ми не знаємо, що нас чекає в майбутньому і тому тримаємося за минуле, вважаючи, що воно було найкращим, адже все в ньому вже є прочитаним і зрозумілим».

У цьому притулку молода жінка Стефанія працює покоївкою, доглядає старих. Спочатку вони їй - чужі незнайомі люди, вона не розуміє їх, не цікавиться їхніми почуттями. Але згодом ситуація починає змінюватись. Спілкуючись з ними, вона пізнає цих людей ближче, співчуває, починає розуміти їхні бажання. Особливе зацікавлення в неї викликають долі двох жінок, колишніх актрис, «зірок» радянського кіно. Ї хоча вони ніколи не зустрічалися, не були знайомі між собою, їх долі перетнулися - у минулому вони кохали одного чоловіка. Одна з них – дружина, інша – коханка. Ї якби не цікавість Стефанії, так і залишилося б усе як є... Спочатку,  щоб підтримати розмову, а потім із щирої зацікавленості слухає вона спогади про минуле. Слухає і намагається уявити… А потім втрутитися, «розікласти все по полицях». Допомагаючи і підтримуючи своїх підопічних, Стефанії нарешті вдається налагодити й владнати й своє життя.

Книга читається не дуже легко. Примушує замислюватися, співчувати, розмірковувати.

Як завжди, книгу Ірен Роздобудько хочеться розібрати на цитати. І тому наостанок, слова героїні: «Нехай у тобі завжди буде сила трьох ножів! Перший – щоб відтинати минуле, хоч би яким воно було, і йти вперед, другий – нехай буде зовсім маленький, як срібна голка, котра має стирчати в серці, щоб ти завжди могла відчувати біль і співчуття, а третій – щоб боронитися від ворогів!..».

Лариса Гусак, бібліотекарка відділу збереження основного фонду




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

Немає коментарів:

Дописати коментар