Сторінки

пʼятниця, 19 листопада 2021 р.

На долоні історії

Амедео Модільяні: ніцшеанство, червоний шалик і недешева студія

(продовження)

У 1906 році Амедео за допомогою матері все ж таки перебирається до Парижа – справжньої на той час столиці мистецтв. У спогадах Анни Ахматової читаємо: «Те, чим був тоді Париж, вже на початку 20-х років називалося vieux Paris, або Paris avant-guerre («старий Париж»). Процвітали численні фіакри. У візників були свої пивнички, які називалися Au rendez-vous des cochers, і ще живі були мої молоді сучасники, які незабаром загинули на Марні та під Верденом. Усі ліві художники, крім Модільяні, були визнані. Пікассо був настільки ж знаменитий, як сьогодні…»

Модільяні мав шалену пізнавальну пристрасть до поетів  і філософів, Анна Андріївна описувала, як вони на лавці Люксембурзького саду, тримаючись за руки і перебиваючи один одного, декламували рядки з Бодлера та Лотреамона. До того ж, Амедео був прихильником культу надлюдини, одержимим ніцшеанцем і постійно цитував «Заратустру». Недарма його перший наставник у школі живопису Гульєльмо Мікелі нагородив наймолодшого учня іронічним прізвиськом «Супермен», намагаючись таким чином дещо понизити градус цього максималістичного запалу. Не вдалося. 

У перший паризький рік Модільяні намагався творити власну долю у великому місті та стовідсотково виправдовувати ім’я, яким назвав його перший учитель. Спочатку орендував недешеву студію, прикрашену репродукціями ренесансних картин, часто його можна було побачити на Монмартрі в образі панського синка в костюмі та капелюсі. Згодом він змінює імідж на більш богемний – вельветові штани, червоний шалик і крислатий капелюх. Цьому образу він залишиться відданим усе життя. Але до паризького мистецького світу в такому вигляді він вписується не одразу та ще й критикує Пікассо за його пролетарський комбінезон, не розуміючи, як геній, з яким товарищує, може мати такий простий вигляд. Це не завадить йому написати портрети як Пікассо, так і Жана Кокто, який теж став його другом.

Отже, ніцшеанство, червоний шалик і недешева студія.

1907 року Амедео Модільяні дебютує на «Осінньому салоні» в Парижі. Через рік його роботи виставили у «Салоні незалежних».

Головним героєм усіх його картин є стиль. Мистецтвознавці твердять: «Якщо ви бачили хоча б одну картину Амедео Модельяні – бачили всі». У його листі до друга та наставника Оскара Гільє читаємо: «Стиль більший, ніж просто потаємний зміст. Стиль – це спосіб виявити ідею, відокремити її від індивідуума, який її висловив, залишивши відкритою дорогу тому, що неможливо висловити».

Його роботи, звичайно, мають посилання на мистецтво Відродження та просочені впливом африканських традицій. Але ж, наочно  Майстер завжди осторонь усіх відомих модних течій. І дещо зухвало, всупереч усім впливам, стилям і традиціям є цілком окремим самодостатнім явищем 

Через два роки він знайомиться зі французьким скульптором і художником румунського походження, одним із головних засновників стилю абстрактної скульптури, представником паризької школи, авангардистом Костянтином Бранкузі. Починається період занять скульптурою. За відсутності грошей на матеріали Модільяні краде піщаник і дерево на будовах. Захоплення згодом довелося залишити через хворі легені.

Скульптури Модільяні, знов таки, цілком самодостатні та жодною мірою не є копіями. Скоріш є переосмисленням особливого етнічного, зокрема, африканського іміджу. 

Стиль, пропонований Модільяні, попиту не має. Можливо тому, що публіка вже має стійку пристрасть до того ж кубізму. Модільяні ж уперто плив проти течії, тому з орендованих квартир доводилося втікати, залишаючи в рахунок оплати картини, та писати щось на замовлення. Так, деяке визнанння серед самих митців він мав, але ж на фінансовому стані це ніяк не позначалося. Єдиним джерелом прибутків залишалися гроші, що надсилала матір. Паралельно він брав уроки в Академії живопису Коларасі.

Далі буде.


Джерела:

Амедео Модильяни в воспоминаниях дочери и современников [Текст]. – М. : Галарт, 1995. – 144 с.

Виленкин, Виталий Яковлевич. Амедео Модильяни [Текст] / В.Я. Виленкин. – М. : Республика, 1996. – 272 с. 

Воспоминания об Анне Ахматовой [Текст] / сост. В.Я. Виленкин, В.А. Черных ; авт. примеч. А.В. Курт, К.М. Поливанова. – Москва : Советский писатель, 1991. – 718 с. : ил.

Диль, Гастон. Модильяни [Текст] : альбом / Г. Диль. – М. : Слово/Slovo, 1995. – 96 с. – (Картинная галерея).


https://www.gq.ru/success/amedeo-modiljani

https://diletant.media/articles/29851055/

https://story.ru/istorii-znamenitostej/istoriya-iskusstv/amedeo-modilyani-100-let-so-dnya-ukhoda-v-beskonechnost-/

Фото https://soreal.ru/amedeo-modilyani/



Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  


 

Немає коментарів:

Дописати коментар