Бібліотекарки-стрільці
У радянські часи було модно підтримувати спортивний рух.
Усі обов’язково були членами добровільного спортивного товариства і
здавали в нього «добровільні» внески. А ще час від часу треба було брати участь
у якихось спортивних змаганнях. Як правило, ця повинність припадала на молодих
співробітниць бібліотеки, бо всі були членами комсомолу і не могли відмовитися.
Якось у нашій бібліотеці оголосили, що треба висунути
команду для участі в міських змаганнях зі спортивної стрільби.
– Так я ж
короткозора, погано бачу, а окуляри не ношу, – відповіла молода
новенька співробітниця на пропозицію організаторки взяти участь у змаганнях.
– Нічого, будеш
капітаном команди, і стріляти не доведеться, – спокійно відповіла
організаторка.
Вистрілити новоспеченій капітанші команди
бібліотекарок-стрільців все ж таки довелося. Вона довго примружувалась і
прицілювалась, врешті натисла на курок спортивної рушниці. Зрозуміло, в мішень
не втрапила, але хтось із колежанок втрапив, і команда бібліотеки, як не дивно,
отримала друге місце та диплом про участь у змаганнях. Очевидно, члени команд
вчителів, лікарів й інших бюджетників, переважно жінок, були ще більше
підсліпуватими.
J J J
– Алло? – молода співробітниця патентного відділу підняла слухавку телефона.
– Доброго дня, я ветеран війни, – почулося зі слухавки.
Далі була довга розповідь про місця боїв Другої світової війни, в яких брав участь ветеран, де і коли був поранений, які у нього тепер хвороби, і що він інвалід і не може сам прийти до бібліотеки. І що йому потрібна допомога. Після п’ятнадцяти-двадцяти хвилин розмови вималювалась картина. Ветеранові купили в магазині пряники, але йому від них стало недобре, і дідусь вирішив знайти ГОСТ, де вказувались би складники тих пряників, щоб виявити, від чого саме йому стало погано.
Бібліотекарка знайшла кілька потрібних ГОСТів і зателефонувала ветеранові. Він зажадав почути рецепт. Співробітниця стала зачитувати, але інформація з ГОСТа дідуся це не влаштовувала, він знову й знову вимагав, аби бібліотекарка зачитала рецепт.
– У ГОСТах рецептів нема, в них вказують лише можливі складники: борошно, яйця, цукор, вода, – намагалася пояснити бібліотекарка. Дідусь не вірив і дратувався.
– А де є?
– В ОСТах, можливо, в рецептурних довідниках. Але в бібліотеках їх нема. Вони повинні бути на підприємствах, де виготовляють відповідну продукцію.
Ветеран лишився незадоволений і поскаржився директорці бібліотеки, що його не хочуть обслуговувати. І що найцікавіше, той дзвінок від ветерана був не перший, він уже кілька тижнів телефонував у відділ і вимагав рецепт із ГОСТа на пряники.
J J J
Немає коментарів:
Дописати коментар