Луї Армстронг. Доля
(продовження)
Його перший
виступ, де інстументом була звичайна бляшанка, стався біля торгового фургончика
родини польського еврея Морріса Карнофські, якого Льюїс вважав родичем, бо той щиро
опікувався хлопчиною. Матінка, яка народила сина в шістнадцять, переймалася
виключно собою, батько Віллі покинув
родину або ще до народження Льюїса, або одразу після. Протягом багатьох років
він не докладав жодних зусиль, щоб підтримувати контакт із сином, і фактично
нічого для нього не зробив. Армстронг завжди відчував пекучу образу на батька, майже ніколи про нього не
згадував, а якщо й висловлювався, то досить їдко. У книзі «Satchmo: My Life in
New Orleans» читаємо: «У батька не залишалося часу вчити мене чомусь. Він
був занадто зайнятий шльондрами». Справедливости ради позначимо, не лише
ними.
Віллі
Армстронг мав іншу сім'ю, в якій був дбайливим батьком і надійним чоловіком. У
ті роки знайти хорошу роботу в Новому Орлеані було важко, але майже тридцять
років він пропрацював на скипидарному
заводі, зробивши непогану кар'єру від робітника котельні (найважчої роботи в
умовах субтропіків) до наглядача. До обов'язків його, в тому числі, входили
найм і звільнення робітників-негрів. За спогадами Луї, батько був «кмітливим,
високим, струнким, з цікавою зовнішністю. Коли він як церемоніймейстер параду
марширував на чолі колони, ми, хлопчаки, мліли від захоплення».
Але
образа на все життя затьмарювала інші
враження. Якось ближче до сімдесяти в інтерв'ю Лері Кінгу Армстронг зізнався : «Коли
помер батько, я був на гастролях у Європі. Я не поїхав на його похорон і навіть
не надіслав телеграму. А чому, власне кажучи, я повинен був це робити? У нього
ніколи не залишалося часу для мене і Мейенн (матуся)».
Усе
подальше життя Луї намагатиметься стати для родини справжньою опорою. Все життя
буде крок за кроком долати невміння пробивати собі дорогу самотужки, не
схиляючись перед різнополярними авторитетами, що траплялися на його шляху постійно.
А поки його сором'язливість і
невпевненість завадять першому коханню, в яке поринув у
дванадцять-тринадцять.
Для
широкої публіки Армстронг був веселим, життєрадісним артистом, як сам себе
називав, «розважачем», готовим заради аплодисментів на багато трюків, здавалось,
ніяк не пов'язаних із музикою. Але це сприйняття, споріднене з образом
улюбленого клоуна, поверхневе. Лише небагатьом пощастило знали його іншим. Так часто
трапляється із талантами та геніями. «Розшифрувати» та зчитати їхні справжні коди вдається лише обраним,
співзвучним.
«Цілком однозначно
те, що Сачмо один із найбільших
музикантів XX століття, бо чи не єдиний «реконструював» ранній джаз, піднявши
його на новий незнаний до того рівень». Сам він уникав цього терміну, називаючи джаз музикою.
Але, безумовно, «впливу Армстронга зазнала навіть класика Аарона Копленда, Даріюса
Мійо, Франсіса Пуленка, Артюра Онеггера. Без Армстронга весь сучасний музичний
світ був би іншим». Ось чому, знані музикознавці всього світу визнають його
музичним генієм своєї епохи, а ми, гортаючи сторінки його життя, вкотре
розуміємо – доля є.
Олена Ємельянова
Немає коментарів:
Дописати коментар