Бібліотечна універсалка: Що читають бібліотекарі

пʼятниця, 4 липня 2025 р.

Що читають бібліотекарі

Бахман Інгеборг. Тридцятий рік / Інгеборг Бахман; пер. з нім. В. Кам’янця.–Чернівці: Книги.– ХХІ, 2023.– 192 с.

Ще донедавна я нічого не знала про австрійську письменницю Інґеборґ Бахман. Мене зацікавила книга цієї авторки «Тридцятий рік», яку я побачила на виставці у відділі документів іноземними мовами, де були представлені книжки, отримані в дар від Почесного консульства Австрійської Республіки у м. Дніпро. Книга привернула увагу своєю яскравою незвичною обкладинкою, приємною на дотик. Авторка, Інгеборг Бахман (Гайнріх Белль), –одна з найвизначніших європейських письменниць, її називають «блискучою інтелектуалкою». Її лірика, прозові та драматургічні твори ввійшли до золотого фонду сучасної австрійської світової літератури. У 1976 році засновано премію її імені – одну з найвагоміших літературних премій у німецькомовних країнах, яку від 1977 року присуджують щороку в межах Днів німецькомовної літератури у Клагенфурті.
Сім оповідань першого прозового циклу «Тридцятий рік» письменниці належить до найвагоміших текстів, написаних німецькою мовою після 1945 року. Інгеборг Бахман розвінчує міф так званого «невинного» «хорошого німця». Книга філософська, вона занурює у світ післявоєнної Європи, особливо Німеччини й Австрії, порушує декілька дуже важливих тем, як от: життя та смерть, кохання та ненависть. У цій книзі реабілітує пам'ять своєї неоднозначної епохи – наближає до внутрішнього світу людини загубленої та віднайденої.
Юні близнюки з першого оповідання збірки «Молодість в австрійському місті» ледь закохані, але ще не розуміють у кого. Майже тридцятирічна людина у другій новелі «Тридцятий рік» кохає «мільярди жінок, усіх водночас і без розбору». Пара тридцятирічних народжує дитину, батьки через емоційні реакції, мову вербальну та невербальну вчать дитину любити, але татусь підмічає, що дорослі в прагненні відданої любові лише починають «підшуковувати йому підстави, які він згодом прийме». Чоловік у розпачі спостерігає як фронтовики вбивають того, хто відмовився стріляти, відчуває байдужість і невразливість, котрих прагнув. У мить, коли жінку пестять, і вона готова віддатися спокусі, раптом відчує глибоку байдужість – це її версія щастя: «Я нічия жінка. Мене ще навіть немає…».
Емоційний малюнок усіх сюжетів збірки Бахман – токсична ірраціональна закоханість. Вона випалює, спустошує. Людина розчиняється в мазохістському почутті та повністю втрачає себе. Але, втративши себе, її герої набувають «спроможність згадувати». Ми знаємо про себе те, що про себе пам’ятаємо. І з кожним новим коханням втрачаємо своє «хмарне сховище». Авторка вважає, що ми буквально існуємо в миті між двома коханнями, дуже короткій миті.
Рекомендую для прочитання. Ця книга буде цікава тим, хто захоплюється філософією, шукає сенс життя. Не треба кохати з любові, лише з потреби. Інґеборґ Бахман так красиво пише про своє бажання «не бути», що від цього стає… так, стає соромно.