Бібліотечна універсалка: На долоні історії

понеділок, 17 липня 2023 р.

На долоні історії

Симон Петлюра. Нескорений
(завершення)

«Я вірю і певний, що Україна,
як держава, буде! »

Петлюру доправляють до найближчого шпиталю, де зараз розташований Греко-католицькій храм святого Володимира, який доволі часто відвідують українці. Врятувати Отамана не вдається.
Убивцею є годинникар Самуїл Шварцбард, завербований агентом московії Михайлом Володіним. Під час Першої світової він служить у Французькому іноземному легіоні, поранений, має медаль. Отруєння газом під час атак вплинуло на його психіку. В 1917 році під час жовтневого заколоту знаходиться у петрограді, має контакти із більшовиками, в Одесі є членом червоноармійських загонів і першого агентурного угрупування «Закордот». Він повертається до Франції й під час суду, свідчить, що вбити Отамана вирішує саме тут. Пояснює, що у Бессарабії його родина постраждала від єврейських погромів, і він від місцевих дізнався, що це провина саме Петлюри. Після пострілів лишається на місці, ніби попереджений, що бігти не варто.

Захищає годинникаря один із найвпливовіших і багатих адвокатів Парижа Анрі Торес – член французької комуністичної партії, за сумісництвом представник радянського консульства у Франції. Вирок у справі виносять не судді, а дев`ять присяжних. Плутанина в експертизах і показах, реальних свідків до зали суду не пускають. Перед процесом адвокат неодноразово відвідує москву, контроль НКВС суцільний.

Шварцбард свідчить, що побачив Петлюру випадково, й поки той обідав, вирішив його вбити. Перед цим чомусь побіг відправити дружині телеграму, а за пів години до цього спокійнісінько перебував вдома та збирався обідати. Раптом йому зателефонували, і він не вийшов, а майже вибіг із дому. Хто зателефонував, як у нього опинився револьвер, для чого терміново знадобилося відправляти телеграму, а, можливо, це було повідомленням для кураторів НКВС – нічого з`ясовано не було.

Для того, щоб питання ці не прозвучали, потурбувався адвокат, цілковито й одразу переводячи процес до площини єврейських погромів в Україні. Петлюру й після смерті ще раз вбивали брехнею, щоб в жодному разі не залишити героєм. Таврували ярликами антисемітизму, щоб прогресивні європейські країни відвернулися від України та ідеї її Незалежності на довгі роки. Пам`ятаєте пророчі рядки Петлюри про тавро погромників на чоло лицарів, які несуть визволення всім народам на просторах України? Саме це й відбувалося. В центрі Парижа судили не вбивцю, а українську державність, компрометуючі її на загал.

Коштів москва не жаліла, історія з Семисенком і всі документи непричетності Петлюри до погромів, зібрані дружиною, адвокат захисту отримує занадто пізно та опрацювати не встигає.

Докази ж були незаперечні, починаючи з Конституції УНР. Саме за нею євреї були законною національною складовою частиною незалежної держави, мали право на національну персональну автономію, отримали статус державної нації. До речі, саме Конституція УНР – є першим унікальним документом в історії, де закріплено національні права меншин. Більше того, для захисту прав євреїв в ті часи вже було створене відповідне Міністерство Єврейських справ.

Красномовно та доказово це відбивається й на історії з грошима УНР. На банкнотах, що зберігає Національний архів Кракова, позначено чотири мови, в тому числі й ідиш. Своєрідна інновація УНР, знак поваги до всіх громадян України. Це єдина подібна в історії банкнота з чотирма мовами: українською, польською, російською й ідиш. До речі, в цьому архіві зберігається низка інших унікальних документів УНР. Журналісти телеканалу 1+1 провели власне складне й об`ємне розслідування та, зокрема, з'ясували: в 1945-му червоноармійці цілеспрямовано конфіскували майже все, пов`язане з українським урядом і Симоном Петлюрою. Тобто, приховувати було що і за двадцять років після процесу.

Отже, банкноти УНР теж були серед документів, що потрапили до адвоката Петлюри.

Щодо погромів. Навесні 1919-го український уряд ухвалив Закон Ради Народних Міністрів про створення особливої слідчої комісії, яка мала займатися розслідуванням злочинів. Погромницька діяльність цілковито суперечила політиці української незалежної держави. Збереглист і свідчення офіцера армії УНР полковника Доценка, який вказував, що після подій за участі Івана Семисенка в Проскурові, Петлюра звернувся до нього наступним чином: «Ви мали померти, але не допустити погрому!». Та й сам жорстокий вояка всю відповідальність цілковито взяв на себе.

Створена Петлюрою комісія безпосередньо ставила питання про карне переслідування в зв`язку з погромними подіями проти урядових осіб усіх без виключення рангів як за загальні, так і за службові карні вчинки. Простіше кажучи, за цим Законом було наказано розстрілювати тих, хто міг вбити євреїв. Погроми – розстріл. Мародерство – розстріл. Прохання про помилування, які збереглися й досі, на рішення Петлюри не впливали. Звичайно, всі ці факти були цілком протилежні до того, що почули присяжні.

Разом із тим, 1919 року Постановою Українського Уряду було прийнято та затверджено Головою Директорії Симоном Петлюрою асигнування понад 11 мільйонів гривень на допомогу єврейському населенню міст і містечок, постраждалих від погромів. Збережено розписки євреїв при отриманні грошей. У 1921 році, вже перебуваючи в еміграції в Польщі, Петлюра особисто здійснив пожертву комітету допомоги євреям-біженцям у розмірі п`ятнадцяти тисяч польських марок, які одержав міністр єврейських справ. Тобто, насправді єврейське питання в Україні за часів УНР було таким – запобігти, покарати, допомогти.

Якщо б усі ці документи було оприлюднено в суді, невинуватість годинникаря довести було б неможливо.

У зверненні Симона Петлюри «До населення України й повстанців», датованому 1921 роком читаємо: «…та сердечна зустріч, яку влаштувало єврейське населення при повороті нашого війська на рідну територію в минулому році, ті сльози, якими єврейське населення проводжало відступаюче наше військо, і той жах, який охопив єврейське населення при наскоку большевиків, ті десятки тисяч євреїв, які потяглися за нашим військом, рятуючись від большевиків, і які тут разом ділять нашу долю і мріють нашими мріями, – це все переконало світ, що бандити не ми, а большевики».

П'ять років потому в центрі Європи, найнятий НКВС адвокат Торес, брехливо та безпідставно довів зворотнє.

Процес висвітлювали журналісти всіх видань світу, особливо щоденна газета «Юманіте», пов`язана з комуністичною партією Франції. На кожній шпальті мессидж про те, що Петлюра заслуговує на те, що в нього стріляли. Через рік Торез видав книжку «Процес про погроми».

Трохи більше тижня і годинникар-терорист – виправданий.

Штраф в один франк за забруднену кров`ю бруківку. Ось і все покарання. Вбивця вийшов на волю.

Післямова

Відспівують Симона Васильовича Петлюру в Румунській православній церкві Архангелів Гаврила та Михайла. Присутні десятки тисяч українських емігрантів і французів. Понад п`ятдесят організацій підписало жалобний лист. Сорок польських генералів стали на коліна в костьолі у Варшаві, коли виносили труну, на коліна стають всі. Того ж року на вулиці останнього помешкання Петлюри було відкрито його музей, де й досі зберігаються особисті речі та сорочка, в якій він прийняв смерть.

Поховано Головного Отамана на паризькому цвинтарі Монпарнас. У 1941 році поряд із батьком з`являється могила доньки Лесі. Останок свого життя вона присвятить татові та боротьбі за його ідеали. Пані Ольга в подальші роки упорядковувала архів чоловіка, не припиняла вишукувати документи, для його реабілітації. Поруч з рідними похована в 1959-му.

Сучасники згадують, що, коли Петлюра з`явився в Парижі, він часто навідувався на цвинтар Пассі до могили української художниці – знаменитої землячки з Полтавщини Марії Башкірцевої. Можливо, щось відчував. Дуже багато спогадів сучасників про його інтуїцію та неймовірні очі, в яких здавалося відсвітлено всі таємниці та відповіді Всесвіту. Башкірцевій також випало коротке життя на чужині та гучна посмертна слава. Вона є першою українською художницею, роботи якої придбав Лувр.

За дев'ять днів до загибелі читаємо в листі Петлюри до президента УНР в екзилі Андрія Лівицького: «…“Петлюру”, коли ходить не про особу, не так легко знищити, як думають росіяни, і спинити природній розвиток національної свідомости провокаційними заходами федерації ледве чи пощастить росіянам. Як реальний політик, я знаю, що в остаточному моменті справа федерації чи “самостійности” України вирішуватись буде підрахунком організованих сил нашої нації, як політичних, так і військових».

І цього ж року, але трохи раніше, ще з листа вже до Юрія Гуменюка: «Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державності стелиться через Київ, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами».

Симон Петлюра… Його обпалююча величчю та людяністю доля позначена біблійним ім'ям одного з обраних Христом дванадцяти апостолів. Коли торкаєшся сюжету його життя, історія становлення Незалежної України стає неймовірно близькою та зрозумілою своєю багаторічною драматичністю. Коли читаєш його листи, знайомишся з документами – розумієш, що безпомилковість кожного рядку настанов і прагнень, доведені часом і подіями. В них про головне – нескорене бажання України бути незалежною та вільною.

А це за будь-яких часів і обставин вбити неможливо. Нікому.

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв`язків

Фото https://2plus2.ua/ru/novyny/hto-zneslaviv-imya-petlyuri-i-chomu-klyuchovi-dokazi-yogo-nevinuvatosti-u-pogromah-evreiv-ne-buli-vzyati-do-rozglyadu
https://armyinform.com.ua/2021/05/22/czikavi-fakty-pro-symona-petlyuru/

Джерела:
Авдєєнко С.І. Тисяча й одна смерть: український рахунок / С.І. Авдєєнко. – Запоріжжя: Дике поле, 2006. – 631 с.
Альманах Українського Народного Союзу на рік 1979 = Almanac of the Ukrainian National Association for the year 1979: річник 69-ий / Укр. нар. союз; ред. А. Драган. – Джерсі Сіті; Нью Йорк: Свобода, 1979. – 255 с.
Assassines par Moscou: petlura-Konovaletz-Bandera. – Germany: Editions Ukrainiennes a Munich, 1962. – 77 p. – франц. мовою.
Він з когорти вождів: (Кращі конкурсні праці про дореволюційну діяльність Симона Петлюри). – Київ: Дніпро, 1994.
Винниченко, Володимир. Заповіт борцям за визволення / В. Винниченко. – Київ: Криниця, 1991. – 128 с.
Грановський, О. На шляху до державности: у честь впавших героїв Симона Петлюри і Євгена Коновальця / Ол. Грановський. – Вінніпег: [б. в.], 1965. – 17 с.
Зародження органiв безпеки України: перiод Центральної Ради // Сiдак В.С. Нацiональнi спецслужби в перiод Української революцiї 1917–1921 рр. (невiдомi сторiнки). – Київ, 1998. – с. 41.
Збірник пам'яті Симона Петлюри, 1879–1926. – Репр. вид. – Київ: Центр учбової літератури, 2020. – 258 с.
Іванис В. Симон Петлюра – Президент України / В. Іванис. – 2-ге вид. – Київ: Наук. думка, 1993. – 270 с.
Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924) / Нац. Акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України; авт. концепції, тексту, упоряд. Т. Пересунько, відп. ред. І.Б. Гирич. – Київ: АртЕк, 2019. – 312 с. – (100 років культурної дипломатії України).
Лотоцький О. Симон Петлюра як політик і державний муж / О. Лотоцький. – Париж; Лондон: [б. в.], 1951. – 77 с.
Савченко В.А. Симон Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фолио, 2004. – 415 с. – (Время и судьбы).
Сагайдачний П. В його тіні. Симон Петлюра в історії українського народу / П. Сагайдачний. – Репр. вид. – Київ: Центр учбової літератури, 2020. – 64 с.
Савченко В.А. Симон Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2015. – 126 с . – (Знамениті українці).
Симон Петлюра: статті, листи, документи. – Нью-Йорк: Вид. Укр. Вільної академії наук у США, 1956. – 480 с.
Степаненко М. У 100-ліття народження Симона Петлюри – президента Української Народної Республіки / М. Степаненко. – Вашингтон; Філадельфія: Україна, 1979. – 74 с.
Удовиченко О.І. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил, 1917–1921 / О.І. Удовиченко. – Київ: Україна, 1995. – 206 с.
Hunczak, T. SymonPetlіura and the Jews: F Reappraіsal / Т. Hunczak. – Munіch: Ukraіnіan Hіstorіcal Assocіatіon, 1985.
Шелухин С. Варшавський договір між поляками й С. Петлюрою 21 квітня 1920 року / С. Шелухин. – Прага: Нова Україна, 1926. – 40 с.
В Річницю Смерти св. пам. Симона Петлюри. – Вінніпег: [б. в.], 1972. – 8 с.
https://uahistory.com/topics/famous_people/12588

Таємниці великих Українців. Симон Петлюра // https://www.youtube.com/watch?v=INT8RiYVl2o

Симон Петлюра / сезон #hradoli2021 // https://www.youtube.com/watch?v=R5lz3R6tQzM&t=43s