Симон Петлюра. Нескорений
(продовження)
«Прометей» і шість
пострілів
На початку зими 1919-го Симон Васильович приїздить
до Варшави. До весни наступного року тривають переговори з маршалом Юзефом
Пілсудським, політичними та військовими діячами Польщі.
Петлюрі вдається затвердити план нового
походу на більшовиків. Мета Пілсудського більш глобальна – мрії про Польщу в кордонах
Речі Посполитої XVIII сторіччя. Підписано
Варшавський договір. Шлях до української державності, звичайно, через Київ. «…я переконаний, що вірність обраною мною
лінії підтвердить історія». Підтвердила.
У травні в звільненому Києві відбудеться
парад українських і польських військ, прем`єр-міністр Польщі участі в ньому не
брав, делікатно вважаючи, що господарем події був, безумовно, Петлюра. За місяць
отаман залишає столицю. Командувачі Української галицької армії підписали
договір із білогвардійцями і денікінцями, розпочали наступ.
Армія Пілсудського та війська Петлюри
переходять кордони Польщі, розміщуються в таборах інтернованих. Війська УНР
опиняються в еміграції, уряд – в екзилі. Петлюра переймається, крім політичних
питань, таких як погодження офіційних стосунків із польським урядом і пошук
фінансування, цілком земними побутовими проблемами: розселенням вояків і
наданням їм усебічної допомоги.
Після відставки Пілсудського в 1922-му
стає складніше. За Петлюрою безперервно стежать, москва вимагає депортації,
шантажує неповерненням польських військовополонених і невиплатою контрибуцій. Поляки
на це не пристають, єдине прохання до Симона Васильовича дотримуватися конспірації.
Він мешкає у Варшаві разом із дружиною та донькою, племінником Степаном, братом
Олександром і ад`ютантом Гайовим.
У листах Петлюри 1922-го читаємо: «Для мене почався вже суд історії. Я його не
боюсь... Для мене вже з початку нашого руху ясним було, що наші національно
державні змагання повинні перейти довгі щодо терміну і тяжкі своїми пробами
митарства, поки ці змагання в певні державні форми скристалізуються... Я бачив,
що українські партії мають силу революційну, деякі розкладову, а творчої, організаційної
не мають. …Спиратись треба було на Європу, яка, до речі, нас не знала і не
розуміла, одночасно треба було творити власну силу. Чим скоріше у народу нашого
скристалізуються почуття незалежності од Москви, тим скоріше ми матимемо
самостійну Україну».
Наприкінці 1923-го Петлюра, рятуючись від
агентів, виїжджає з Польщі.
Він продовжує виконувати обов’язки
третього голови Директорії УНР і Головного Отамана військ і флоту Української
Народної Республіки, створює тижневик «Тризуб» і не припиняє діяти та писати. Про
основні завдання еміграції, вміння шанувати час, вивчення мови народу, серед
якого опинилися, створення перекладної літератури, збирання книжок, газет,
інших друкованих матеріалів для національної бібліотеки, опікування
інтернованими, студентами, видавництвом книжок. Ніякої метушні. Все спокійно,
виважено, послідовно, впевнено. Такі стовпи завжди викликали ненависть
тоталітарних режимів. Їх небезпечно мати в супротивниках.
У брошурі «Сучасна українська еміграція та
її завдання» читаємо: «Наша боротьба не
закінчилася відступом Уряду та Армії поза межі батьківщини. Те становище, в
якому ми перебуваємо, можна схарактеризувати так: під натиском переважаючих сил
ворога та з огляду на несприяючу міжнародню ситуацію, ми відійшли на другу
лінію наших бойових позицій, де й провадимо підготовчу працю для осягнення
чергової мети нашої боротьби. Ми уважаємо себе ні морально, ні ідейно не
розбитими. Поки зберігається у нас ця відпорна сила, поки ми плекаємо її і
дбаємо про її розвиток, доти ми уявляємо собою для ворога потенціяльну
небезпеку, яка може стати для нього кожного часу і цілком реальною».
За кордоном чекісти фіксують кожен його крок.
Він подорожує країнами Європи як приватна особа, але під чужими іменами та
прізвищами. Відвідує Італію та Ватикан, Угорщину, Австрію, Швейцарію. Проводить
зустрічі з керівниками країн, де має безліч прибічників. У секретних документах
НКВС повідомляють про те, що Петлюра продовжує користуватися великою повагою в
Україні, а селяни називають його не інакше як батьком. Саме в ті часи Петлюра
приходить до ідеї створення організації «Прометей», до якої увійдуть
багатонаціональні групи емігрантів, які виїхали подалі від більшовизму після
жовтня 1917-го, але готові продовжувати боротьбу з режимом, в тому числі й у
військовому протистоянні.
Таким чином у середині двадцятих років
минулого сторіччя навколо Радянського Союзу утворюється коло непримиренних,
готових спочатку до осередкових повстань, а потім й для наступу на оплот
більшовизму. До того ж, у 1926 році до влади в Польщі повертається союзник
Петлюри Юзеф Пілсудський, а в країні на той час проживає декілька десятків
тисяч українських емігрантів, з яких переважна кількість саме військові.
З`являється реальна можливість відновлення Української Незалежності, очолить
яку може саме Симон Петлюра.
Він ставав для більшовиків пекельно небезпечним.
Приймається рішення про фізичне вбивство та всесвітнє дискредитування. Підготовка
й ідеологічне підґрунтя відпрацьовується з 1918-го, задіяно сотні людей.
З 1925 року радянська влада активно починає
видавати низку документів про погроми євреїв в Україні. Вони діють на
колективну свідомість безпомилково: антисемітизм питання, що сприймалося
загалом одразу як звинувачення. В тому ж році більшовики починають зйомку
фільму про боротьбу армії УНР і червоних. Петлюру представляють як військового
злочинця, який грабує та вбиває місцевих. Для більшої документальної
достовірності деякі більшовики грають у фільмі самих себе, таких прийомів до
цього в художньому кіно не використовують. Зйомками керує чекіст Яків Ліфшиць,
навіть після смерті Петлюри робота над стрічкою не припиняється. Під час суду
над вбивцею Симона Васильовича фільм потрапляє на кінофестиваль саме до Парижа.
Восени 1924 року Петлюра опиняється у
столиці Франції, де проведе останні двадцять місяців свого життя. Десь за
півроку до нього приїдуть дружина із донькою. Чотири рази вони змінюють
помешкання, остання квартира недалеко від Сорбонни.
З 24 на 25 травня Петлюрі наснився сон із купанням
коней у Ворсклі, потім – коні взимку, покинуті, без вершників, спраглі бігу.
Наснився храм у Києві, де не було нікого, крім Бога.
25 травня 1926 року о першій годині дня він
вирушив на обід, пройшовши вулицею, зупинився біля розкладки з книгами на розі
вулиці Расіна та бульвару Сен-Мішель. На початку другої години до нього підійшов
незнайомець і запитав: «Ви Симон
Петлюра?» – Симон Васильович обернувся та відповів: «Я Симон Петлюра». Пострілів було шість (за іншою версією – сім). Другий
виявився смертельним.
Далі буде.
Фото: https://uahistory.com/topics/famous_people/12593
Джерела:
Авдєєнко С.І.
Тисяча й одна смерть: український рахунок / С.І. Авдєєнко. – Запоріжжя: Дике
поле, 2006. – 631 с.
Альманах
Українського Народного Союзу на рік 1979 = Almanac of the Ukrainian National
Association for the year 1979: річник 69-ий / Укр. нар. союз; ред. А. Драган. –
Джерсі Сіті; Нью Йорк: Свобода, 1979. – 255 с.
Assassines par
Moscou: Рetlura-Konovaletz-Bandera. – Germany: Editions Ukrainiennes a Munich,
1962. – 77 p. – франц. мовою.
Він з когорти
вождів: (Кращі конкурсні праці про дореволюційну діяльність Симона Петлюри). –
Київ: Дніпро, 1994.
Винниченко,
Володимир. Заповіт борцям за визволення / В. Винниченко. – Київ: Криниця, 1991.
– 128 с.
Грановський, О. На
шляху до державности: у честь впавших героїв Симона Петлюри і Євгена Коновальця
/ Ол. Грановський. – Вінніпег: [б. в.], 1965. – 17 с.
Зародження органiв
безпеки України: перiод Центральної Ради // Сiдак В.С. Нацiональнi спецслужби в
перiод Української революцiї 1917–1921
рр. (невiдомi сторiнки). – Київ, 1998. – с. 41.
Збірник пам'яті
Симона Петлюри, 1879–1926. – Репр. вид. – Київ: Центр учбової
літератури, 2020. – 258 с.
Іванис В. Симон
Петлюра – Президент України / В. Іванис. – 2-ге вид.
– Київ: Наук. думка, 1993. – 270 с.
Культурна
дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели
Олександра Кошиця (1919–1924) / Нац. Акад. наук України, Ін-т укр. археографії
та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, Центр. держ. архів вищ. органів влади
та упр. України; авт. концепції, тексту, упоряд. Т. Пересунько, відп. ред. І.Б.
Гирич. – Київ: АртЕк, 2019. – 312 с. – (100 років культурної дипломатії
України).
Лотоцький О. Симон
Петлюра як політик і державний муж / О. Лотоцький. – Париж; Лондон: [б. в.],
1951. – 77 с.
Савченко В.А.
Симон Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2004. – 415 с. – (Время и
судьбы).
Сагайдачний П. В
його тіні. Симон Петлюра в історії українського народу / П. Сагайдачний. –
Репр. вид. – Київ: Центр учбової літератури, 2020. – 64 с.
Савченко В.А.
Симон Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2015. – 126 с . – (Знамениті
українці).
Симон Петлюра:
статті, листи, документи. – Нью-Йорк: Вид. Укр. Вільної академії наук у США,
1956. – 480 с.
Степаненко М. У
100-ліття народження Симона Петлюри –
президента Української Народної Республіки / М. Степаненко. – Вашингтон;
Філадельфія: Україна, 1979. – 74 с.
Удовиченко О.І.
Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських
Збройних Сил, 1917–1921 / О.І. Удовиченко. – Київ: Україна,
1995. – 206 с.
Hunczak, T.
SymonPetlіura and the Jews: F Reappraіsal / Т. Hunczak. – Munіch: Ukraіnіan
Hіstorіcal Assocіatіon, 1985.
Шелухин С.
Варшавський договір між поляками й С. Петлюрою 21 квітня 1920 року / С.
Шелухин. – Прага: Нова Україна, 1926. – 40 с.
В Річницю Смерти
св. пам. Симона Петлюри. – Вінніпег: [б. в.], 1972. – 8 с.
https://uahistory.com/topics/famous_people/12588
Таємниці
великих Українців. Симон Петлюра // https://www.youtube.com/watch?v=INT8RiYVl2o
Симон
Петлюра / сезон #hradoli2021 // https://www.youtube.com/watch?v=R5lz3R6tQzM&t=43s
https://uahistory.com/topics/famous_people/12588
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар