Тодось Осьмачка.
«Український поет,..
вигнаний з
сучасного життя»
У 1931 році, покинувши вчителювати, Осьмачка їде до Москви з метою потрапити на прийом до вищих союзних урядовців, щоб пояснити їм, що установка партії більшовиків про розвиток української культури «національною за формою і соціалістичною за змістом» є хибною, бо культура повинна бути національною за змістом і незалежною від центральної культури. Але, звісно, ніхто його не прийняв. Він знов повертається у маєток дядька, багато часу проводить на лоні рідної природи, у лісах та полях, і пише в свої знамениті маленькі зошити. Багато перекладає Шекспіра, Оссіяна, Байрона, вчителює, веде свою особисту боротьбу з порядками у народних школах, тому що, на його думку, саме рідна мова повинна займати у викладенні перше місце, а це не завжди трапляється.
На початку 1933
року у його тимчасовій квартирі проводиться обшук з метою виявлення прихованої
зброї. І таку «зброю» знайдено: два загальних зошити з власними творами, два
маленьких блокнотика, два записника з віршами, чотири фотокартки для документів
на виїзд для закордонного паспорта. Але його все ж таки заарештовують і
звинувачують у прагненні нелегально перетнути кордон і за ненависть до
російської мови, хоча прямих доказів з цього приводу не було. Звільняють його
чудом, але без права проживання в прикордонній смузі терміном на три роки. Він
на волі, але бездомний, ночує у скверах, на цвинтарі, у підворітнях.
«Я український
поет, але вигнаний з сучасного життя», – дуже болісні, але цілком вірні рядки. Спроба самогубства, вивезення до
Московського інституту Сербського, щоб пересвідчитися в його психічній недузі.
У 1934 році він знову засуджений і звертається з проханням до сина свого
студентського професора Филиповича засвідчити, що він не є хворим.
Несподіванка, але
Осьмачку відпускають, із ним маленький клунок з томом поезій Байрона. Жага
вирватися з усього цього моторошного оточення приводить його до Ленінграду з
намаганням бути зарахованим до торгівельного флоту і мати можливість перетнути
кордон, але ця спроба є невдалою.
Саме в цей період з'являється ще одна збірка Осьмачки, що має назву «Не кобзар». Саморобний зшиток поем, присвячений «Великому поетові Нації Нібелюнгів Гавптману, з глибоким сердечним захоплюванням». Тут є «Дума про Зінька Самгородського», твір який Осьмачка найбільше полюбляв виконувати на літературних вечорах, також «Семен Палій», третя частина поеми «Поет», переклад байронівського «Прощання Чайльд Гаррольда», вірші. Цей зшиток Осьмачка довго переховує, знайдено його було вже після смерті поета в його судовій справі.
Далі буде.
Джерела:
Слабошпицький, Михайло Федотович. Тодось Осьмачка:
літературний профіль. Никифор Дровняк із Криниці: Роман-колаж (фрагменти). – Київ:
Рада, 1995. – 142 с.
Слабошпицький, Михайло Федотович. Поет із пекла (Тодось
Осьмачка). – Київ: Вид-во М.П. Коць: Ярославів Вал, 2003. – 366 с.
Маринкевич, Світлана Михайлівна. Стильові домінанти
поезії Тодося Осьмачки: Монографія. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2007. – 129 с.
Осьмачка, Т. С. Старший боярин.План до двору: романи /
Т.С. Осьмачка. – Київ : Український письменник, 1998. – 239 с.
Осьмачка, Теодосій. Із-під світу : поетичні твори /
Осьмачка Теодосій. – Нью-Йорк : Укр. вільна АН у США, 1954. – 317 с.
Шерех, Юрій. Не для дітей: Літературно-критичні статті і
есеї. / Вступна стаття Ю. Шевельова. – Нью Йорк: Пролог, 1964. – 414 с.
Шляхи сподівань : українська література кінця ХVIII –
початку ХХ ст. / упоряд., передмова В. І. Шкляр. – Київ : Грамота, 2006. – 512
с.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар